Хрестоматія української діаспорної літератури для дітей та юнацтва - М. В. Варданян 2018

Гетьманська шабля
Завадович Роман

Всі публікації щодо:
Завадович Роман

Дійові особи:

І в а н М а з е п а, г е т ь м а н У к р а ї н и

І в а с ь, ш к о л я р

Х л о п ц і - п о л т а в ц і

М о т р я, й о г о с е с т р а

Д і в ч а т а - п о л т а в к и

А н д р і й, І в а с і в т о в а р и ш

С о н н а М р і я

Д в а П р и в и д и

Відслона

(Кімната, ліворуч двері у спальню, праворуч - у коридор. У лівому кутку стіл і три крісла. Під правою стіною шафа. За задню стіну править заслона, що в ході дії розсувається і засувається. Івась та Андрій сидять за столом над розкритими книжками, трохи збоку Мотря щось вишиває).

І в а с ь (читає голосно). «І промовив Мазепа до козаків: «Браття, настав наш час! Віддячимо москалям за їх насильство над нами, за нелюдські муки й неправду, що їх заподіяно нам! Прийшов час скинути ненависне ярмо і нашу Україну зробити вільною самостійною державою!».

М о т р я. Це про Івана Мазепу - того, що був гетьманом України?

А н д р і й. Авжеж! Про славного Івана Мазепу, що разом з королем Швеції Карлом Дванадцятим заходився визволити Україну з московської неволі.

І в а с ь. Знаєте, відколи вчуся історії, ні один гетьман не припав мені так до вподоби, як Мазепа. Хіба... хіба ще Богдан Хмельницький, але без Переяславського договору.

А н д р і й. І мені також Мазепа - дуже припав до серця. Ану, читаймо далі, як там було! (Дзиґар на вежі повагом вибиває 10 разів).

А н д р і й (глянув на стінний годинник). О, ніколи вже! Час мені додому! (Складає книжки, зшитки і встає).

І в а с ь. Справді, вже десята! Жаль, що так швидко минув вечір!

М о т р я. Тобі, Івасю, аби книжка, та ще про давні часи, то ти так зачитаєшся, що хоч гарматою в тебе стріляй! Нічого не бачиш і не чуєш.

І в а с ь (захоплено). Немає нічого кращого за добру книжку!

А н д р і й. І я так кажу! Завтра ввечері я знов прийду до вас, пограємось, почитаємо, а тепер - добраніч!

І в а с ь і М о т р я. Добраніч, Андрію! Приходь завтра! (Андрій вийшов).

М о т р я (відкладає робітку). Піду й я, постелю ліжко собі та й мамі, щоб не трудилися, як вернуться опівночі з роботи. А ти, брате, теж лягай - уранці ж до школи вставати пора! І хай тобі щось гарне присниться! (Встає).

І в а с ь. Гарне, кажеш? А що, наприклад?

М о т р я. Те, чого найбільше бажаєш. Ну, добраніч! (Пішла у спальню ліворуч).

І в а с ь. Добраніч, сестричко! (Приклав долоню до чола, задумався; потім встає з-за столу і виходить на середину сцени). Справді, якого б я собі бажав сну? О, вже знаю! Хай би мені приснився Мазепа! Начитався про Мазепу і так розворушив думки, що ні про що інше думати не можу. Засів мені той гетьман у серці, і так мені його жаль, мов рідного батька. (Підходить до столу і, нахилившись, перелистковує книжку). Ось і його портрет! (Взяв книжку в руки, придивляється зблизька). Так, славний гетьмане! Вибач мені, що не жив я в ті часи, коли ти заходився визволяти Україну. Мав би ти з мене вірного помічника, а Україна - завзятого оборонця. А Петрові, тому лютому цареві, що розпинав нашу Україну, я б показав, я б його провчив!.. Роздобув би шаблю і самопала, осідлав би коня вороного і перед боєм гукнув би з козаками так, як отут у книжці написано: «Волю здобути або вдома не бути!» (Сідає за столом). От було б славно! Може, я був би гетьманським чурою, може, козаком з охорони гетьмана. Може, він посилав би мене з наказами в бій... А втім, хай би мене зробили навіть кашоваром, аби я тільки міг чим-небудь прислужитися козацькому військові, своїй рідній справі!.. Дуже-дуже шкода, що не жив я в ті часи! (Пауза). Тож хай би мені хоч приснився мій Мазепа! Хай би сонна мрія перенесла мене в Київ, або в Батурин, або під Полтаву, хай би хоч одну хвилину міг дивитися гетьманові в очі, читати з його чола мудрі думки... (Перелистковує книжку). Ну, почитаю ще трохи - бодай думкою полину в минуле, хоч сумне, та славне...

(Заглибився в питання, спершись на руку).

(Здалеку відзивається лагідна музика. Світло змінюється на синє. Позаду Івася в крузі білого світла з ’являється Сонна Мрія в білій одежі, у прозорім серпанку, стає за плечима і простягає руки над головою хлопця, що трохи похилився, мов до сну. Музика затихає).

С о н н а М р і я (говорить лагідним, притишеним, але виразним голосом).

Я Сонна Мрія, Сну сестриця,

Мене ти кликав - я прийшла.

Засни!.. Нехай тобі присниться

Прозорий сон, як срібна мла.

Не знає Сон, що неможливе —

Він вміє все, він може все:

Тебе у світ омани й дива

На ніжних крилах занесе.

І ти опинишся в країні,

Де княжить Привид і Мана,

Де воскресають мертві тіні

І оживає давнина.

Засни!.. Нехай тобі здається,

Що там, в минулому твій дім ...

Я Сонна Мрія, Сну сестриця,

Мене ти кликав - ну, ходім!

(Знов відзивається музика. Мрія бере за руку сонного Івася з заплющеними очима, виводить з-за столу на середину сцени і майже нечутно плеще в долоні. З двох протилежних сторін входять Привиди в білому, один приносить козацький жупан, а другий - шапку. Мрія вдягає непорушно-сонного Івася, надіває на нього шапку - і всі троє зникають. Завіса, що закрила задню стіну, розсувається надвоє, відслонюючи полтавський краєвид з полями, рікою та вітряками.

Музику переривають три гучні постріли з гармати, світло знов змінюється з синього на біле).

І в а с ь (здригається, торкається пальцями очей і відкриває їх, потім прикладає долоню до чола і розглядається). Де це я? Ах, знаю: он Полтава, там бій кипить, рішальний бій. Гетьман і король міряються силами з царем... Боже, дай їм перемогу! (Гуркіт гармат). Ні, не видержу! Піду й я туди! Тільки ж у мене немає ні шаблі, ні будь-якої зброї... (Задумується). Нічого! Роздобуду від козаків! (Вбігає гурт дівчат; побачивши Івася, зупиняється).

Д і в ч а т а. Івась! Ти тут?

І в а с ь. Ви куди? Чого злякані? Що сталося?

1 д і в ч и н а. На нашому хуторі москалі!..

2 д і в ч и н а. Обійшли збоку наших!..

3 д і в ч и н а. А ми вихопились садками-городами, щоб подати вістку гетьманському військові.

1 д і в ч и н а. Ти знаєш, де наші?

І в а с ь. Он там, під Полтавою. Бачите? Горять хати і дим чорною хмарою звивається під

небо.

2 д і в ч и н а. Івасю, заведи нас туди!

І в а с ь. Гаразд, я сам хотів туди йти. Не можу тут устояти без діла. Там б’ються мій батько і брат, рідну землю грудьми від ворога захищають, а я... Як думаєте, чи козаки дозволять мені воювати?

3 д і в ч и н а. Та ж певно - ти вже великий.

І в а с ь. Ходіть! Заведу!

(Пускаються йти. Знов гуркіт. На сцену вбігає гурт хлопців).

1 х л о п е ц ь. Стійте! Хто ви такі?

І в а с ь. Молоді мазепинці. Чи нема у вас шаблі?

2 х л о п е ц ь. Ми самі шабель шукаємо, гетьманові помагати хочемо.

3 х л о п е ц ь. Треба нам списів і самопалів.

1 д і в ч и н а. Ви вже вмієте стріляти?

4 х л о п е ц ь. Авжеж! Батьки навчили. Тільки ж вони самі в бій пішли і зброю взяли з собою.

5 х л о п е ц ь. А ми чули, що щось недобре твориться під Полтавою.

1 х л о п е ц ь. Там, кажуть, москалів видимо-невидимо, а наших козаків та шведів не так то й багато...

2 д і в ч и н а. Тому москалі наших уже й оточувати стали. На наш хутір наскочили.

І в а с ь. Ходім гуртом, поможемо козакам. Зброю там дістанемо.

Х л о п ц і. Ходім! (Пускаються йти, але назустріч виходить Мазепа).

В с і. Хто це?

І в а с ь (придивляється уважно, а потім, знявши шапку, вклоняється в пояс). Чолом тобі, ясновельможний гетьмане!

В с і (пошепки між собою). Гетьман! Гетьман! (Вклоняються).

М а з е п а (схиляє голову). Здорові, хлопці й дівчата! Куди в таку грізну годину мандруєте?

І в а с ь. До війська козацького.

М а з е п а. Невже?

Х л о п ц і. Ворогів бити.

Д і в ч а т а. Рани козацькі білим полотном перев’язувати.

В с і. Прийми нас, гетьмане! Хай і ми послужимо Україні!

М а з е п а. Спасибі, голуб’ята! Прийде час, що Україна покличе вас на службу. (Опустив на хвилину голову). Та не тепер!.. Тепер вона, мов чайка при битій дорозі, квилить-ридає над гніздом своїм зруйнованим... Ворог знову чорною хмарою налягає на нашу землю, нові кайдани їй готує.

І в а с ь. А бій - там, під Полтавою?

М а з е п а. Гармати замовкли... Не гримлять рушниці... Бій скінчився!..

В с і (з тривогою). І що ?

М а з е п а. Козаки і їх союзники шведи боролися, як леви, але перед ворожою навалою не сила було встоятись... На полі бою під Полтавою цар святкує перемогу.

В с і (з жахом). Боже!..

М а з е п а. У всьому Божа воля! Тяжкі часи чекають Україну, але не пора на розпач і на сльози! Боротися вона не перестане! Ми програли один бій, та не програли боротьби. Боротьба триватиме довго, як довго народ живий.

І в а с ь. Але москалі тебе спіймають, гетьмане!

Х л о п ц і. Ми не дамо тебе ворогам:!

Д і в ч а т а. Ми сховаємо тебе!

М а з е п а. Ні, не так, мої любі! Я з козацьким військом і з запорожцями подамся за турецьку границю. Там куватимемо нову зброю і чекатимемо пригожої пори, щоб знову з перемогою і волею вернутись у рідний край.

В с і. Хай вам Бог допоможе!

Д і в ч а т а. Ми щоранку молитимемось за це.

Х л о п ц і. Щодня будемо вас ждати-виглядати.

М а з е п а. Моліться і ждіть, а тим часом ростіть у силу і в завзяття. Не зрадьте рідної Матері нашої, козацької Вітчизни!

І в а с ь. Ясновельможний гетьмане! Ти наш батько і всій Україні голова. Ми зробимо, як ти кажеш. Ні одного прихильного слова, ні одної усмішки, ні одної послуги не матиме ворог від нас! Серця нашого в неволю не віддамо!

М а з е п а (втішеним, кладе йому руку на плече). Бачу: ти, мов жива любов краю нашого рідного. Ти вірність і непохитність роду нашого козацького. Чи вся молодь така, як ти?

В с і. Вся, вся, гетьмане!

М а з е п а. То маєш, юначе, від мене шаблю гетьманську. Передаю її цвітові України, молоді нашій - на твої руки. Будь ти для неї, як розум і серце! Будь її сторож і провідник! «Візьмітеся всі за руки, не допустіть гіркі муки Матці своїй більш терпіти!». (Відпинає шаблю). Бажайте волі, прямуйте до волі і цінуйте волю понад усе, як цінували її славні предки наші! (Подає шаблю). А як прийде час, «самопали набивайте, гострих шабель добувайте, а за віру хоч умріте і вольностей бороніте!».

І в а с ь (приймаючи шаблю, вклоняється). Спасибі, ясновельможний! Буде так, як бажаєш. Шабля - це знак боротьби. Великий дар і великий обов’язок для мене, для нас усіх. Хай Бог тебе оберігає, а нам допоможе!

В с і (вклоняючись). Спасибі й від нас!

1 х л о п е ц ь. Ми будемо вірні заповітам батьків, що поклали голови під Полтавою.

1 д і в ч и н а. Не осоромимо Матері нашої Вітчизни!

М а з е п а. Спасибі й вам від мене, соколята! Ви осолодили мені гірку розлуку з рідною землею. Я відходжу, але моє серце залишиться з вами, з усім народом, з нашою Україною. (Пригортає Івася й цілує в коло). Будь же непохитний як справжній лицар-козак! Як Байда, як Сагайдачний! «Нехай вічна буде слава, же през шаблі маєм права!». Прощайте! Будь здорова, молода Україно! На тебе моя надія!

В с і. До побачення! До побачення! (Вимахують шапками і руками, прощаючись з гетьманом. Хтось з гурту заспівує «Гей, у лузі червона калина», всі підхоплюють. Під кінець строфи хлопці відходять в одну сторону, а дівчата - в другу).

І в а с ь (залишився сам-одинокий з шаблею на долонях. Підносить її і цілує. Світло темніє. Очі в Івася заплющуються. Заслона знову закриває краєвид. Відзивається тиха музика. З присмерку виходить Сонна Мрія і два білі Привиди. Сонна Мрія здіймає з Івася жупан і подає першому Привидові, потім здіймає шапку і подає другому. Привиди відходять).

С о н н а М р і я (бере Івася за руку і веде його за стіл. Івась сідає і похиляється над книжкою. Шаблю кладе на столі так, що її не видно. Сонна Мрія стає за його плечима і, простягнувши руки над його головою, говорить).

Я Сонна Мрія, Сну сестриця —

Скінчився сон... Я йду... Прощай!..

Та не забудь - запам ’ятай,

Що чайка ще над полем в'ється

І дух Мазепи з-під Полтави

До боротьби, до волі й слави

Невпинно кличе Рідний Край!

Про це ти завжди пам’ятай!..

(Повторюючи «пам’ятай!». Сонна Мрія відходить у тінь і зникає. Раптом відзивається електричний дзвінок. Ясне світло).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.