Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Вступ

Фольклор (з англ. FOLKLOR - мудрість народу) - колективна усна творчість, що у досконалій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення, мрії й погляди людей.

Народна творчість, мабуть, існує з тих пір, як людина стала мислячою істотою, оволоділа великим даром природи - мовою. Давним-давно, коли до створення письменної дитячої літератури пролягали віки, народ, чудовий від природи педагог, вгадуючи потребу дитини в поетичному слові, яскравій образності, відбирав для неї із свого фольклорного надбання значного виховного потенціалу естетичного впливу.

Існують різні визначення як самого поняття «дитячий фольклор» так і груп творів, що входять у це поняття. Термін «дитячий фольклор» ввів у науковий обіг російський дослідник Г. С. Виноградов у 1920 році. Вчений розумів це поняття як сукупність творів, що становлять репертуар самих дітей (твори, які складають самі діти); твори, з якими дорослі звертаються до наймолодших, він окреслив терміном «поезія пестування». Більшість сучасних дослідників схильні сприймати ці обидві групи як своєрідну сукупність, все інше - народна творчість дорослих.

Дитячий фольклор - це зразки усної народної словесності призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колискові). Інша частина - це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки). Дитячий фольклор - також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі.

Щодо жанрової специфіки, то частина текстів дитячого фольклору створюється на ґрунті «дорослого» фольклору (примовки, жарти тощо), а частина - на ґрунті власне дитячих жанрів лічилки, дражнилки тощо).

До середини XIX століття дитячий фольклор не виокремлювався як група усної народної творчості та спеціально не записувався. Тільки з другої половини XIX століття і у XX столітті, відколи зростає зацікавленість суспільства народним життям, починається збирання та з’являються публікації зразків усної дитячої словесності: Володимира Даля, П. Шейна, О. Афанасьєва, П. Іванова, С. Ісаєвича, Георгія Виноградова, О. Капіци, М. Мельникова, П. Чубинського, Марко Вовчок, Миколи Лисенка, В. Василенка, В. Анікіна, Д. Яворницького, В. Верховинця.

У XX столітті пошукову роботу одним із перших продовжив Георгій Семенович Виноградов, який досить точно дав визначення дитячого фольклору та детально проаналізував його жанри (зокрема лічилки), простежив зв’язки дитячого фольклору із народним побутом.

Дитячий фольклор на жанровому рівні виявляє певні специфічні ознаки щодо вживаності найактивніше серед усіх жанрів побутують колискові та утішки (не обрядовий фольклор). Про це свідчить їхня кількість. Їх носіями є люди старшого віку. Рідше використовуються жанри власне дитячого фольклору: дражнилки та лічилки. Відзначається повернення в ужиток колядок і щедрівок, але з іншим функціональним призначенням. Ці жанри набули рис розважальності та побутового забарвлення. Найменше фіксують зразки жанру весняного календарного циклу (веснянок, хороводних ігор), що свідчить про поступове їх зникнення. Отже, дитячий фольклор існує на родинно-побутовому рівні внаслідок втрати найдавнішої обрядовості.

Творам як дорослого, так і дитячого фольклору властиві тематична і сюжетна різноманітність, мелодійність, барвистість думок, багатство мовних засобів, сюжетність, образність.

Образна система творів дитячого фольклору досить стійка і спирається на глибину образної інформації дитини. Як правило, це образи близьких дитині людей, деяких тварин, персоніфікованих образів Сну, Дрімоти, тощо. Для творення образної системи важливими є повтори, нагромадження побажань, найпростіші епітети та пестливі порівняння. Для створення образу в дражнилках також використовується гіпербола.

Серед мовних засобів творення образів дитячого фольклору - пестливі слова, звуконаслідування, звертання, зменшувально-пестливі форми слів. А, наприклад, уживання внутрішньої рими посилює своєрідність звучання дражнило та їх гумористичне забарвлення. Також для дитячого фольклору характерне використання дієслів у наказовій формі.

Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них - вплив різних соціальних структур і вікових груп, їх фольклору, масової культури, існуючих уявлень. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому вікові характер творчості ще деякий час відображає саме дитячі поняття і уявлення. Дитячий фольклор допомагає дітям зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації. Ґрунтом для такого «дорослішання» є готовність дітей отримувати і засвоювати інформаційну складову фольклорного тексту (відома любов дітей до казки із її кодифікаційними властивостями).

Народна творчість для дітей, як і література, тісно пов’язується з проблемами дитинства. Має виразне педагогічне спрямування, відповідає особливостям сприймання дітей певного віку.

Складовими частинами дитячого фольклору є такі жанри:

- пісні;

- думи;

- казки;

- перекази і легенди;

- малі фольклорні жанри.

Пісня - невеликий (3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом. Часто куплети пісні мають приспіви - рефрени (повтори), які підкреслюють головну думку пісні. Мова пісень багата на яскраві і влучні епітети, метафоричні вислови, порівняння, повтори, символи, пестливі слова, звороти.

Як і коли прийшли пісні до дитини, важко сказати, адже споконвіків вони супроводжували людину від народження до смерті. Дитяча пісня за своєю тематикою поділяється на:

- колискові пісні;

- забавлянки (пестушки, потішки, утішки, чукиколки);

- пісні про навколишнє життя;

- трудові співанки;

- календарна обрядова поезія (веснянки; коляди, щедрівки);

- жартівливі пісні (пісні-небилиці /переслів’я, перевертні/, пісні- звуконаслідуванні).