Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Сірко
Українські народні казки

Всі публікації щодо:
Фольклор

Був собі в одного чоловіка собака Сірко - тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: «Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав». Ходить він так, думає; коли це приходить до нього вовк та й питає його:

- Чого ти тут ходиш? Сірко йому відповідає:

- Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут. Тоді вовк йому:

- А зробити так, щоб тебе хазяїн ізнову прийняв до себе?

Сірко каже:

- Зроби, голубчику, я вже чимсь тобі віддячу.

Вовк каже:

- Ну, гляди: як вийде хазяїн із жінкою жати, і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, - щоб я знав, де те поле, - то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь та й пущу її.

У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це біжить вовк житом та за ту дитину - і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить:

- Гиджга, Сірко!

Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:

- На, Сірко, їж - за те, що не дав вовкові дитини з'їсти! Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:

- Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!

Тільки вони зварилися, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже:

- А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти.

Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не попікся!

Ото Сірко й думає: «Треба ж мені віддячити вовкові, що він мені таку вигоду зробив».

А той чоловік, діждавшись м'ясниць, віддає старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:

- Прийди в неділю, ввечері, до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.

Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко казав. А в той самий день у того чоловіка було весілля.

Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі горілки, м'яса доволі і поніс під стіл. Люди хотіли того собаку бити, а чоловік каже:

- Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку.

Сірко бере, що лучче на столі, та подає вовкові; нагодував і упоїв його так, що вовк не витерпів та й каже:

- Буду співати!

Сірко каже:

- Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.

Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже:

- Отепер уже буду співати!

- Не співай, бо обидва пропадемо - і я, й ти.

- Ой не видержу - співатиму! Та як завиє під столом!

Люди посхоплювались, - туди-сюди, деякі хотіли бити вовка. А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже:

- Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він і сам йому раду дасть, - ось не займайте!

Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:

- Ти мені добро зробив, а я тобі!

Та й попрощались.