Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015
Телесик
Українські народні казки
Всі публікації щодо:
Фольклор
Був собі дід та баба, а в їх не було дітей. І дід журиться, і баба журиться: «Що ми під старість робитимем, що нам бог дітей не дає?»
От раз баба й каже дідові:
- Поїдь та й поїдь, діду, у ліс, вирубай мені деревинку та зроби колисочку; то я положу деревинку в колисочку та буду колихати; буде мені забавка!
Дід і поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Баба положила ту деревинку в колисочку, колише й пісні співає:
Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,-
Із ніжками, із ручками,
Буде тебе накормить!
Усе колише — та й співає, колише — та й співає...
От полягали вони увечері спать; коли встають уранці — аж з тії деревини та став син. Вони так зраділи, що боже! І назвали того сина Телесиком.
От росте той син та й росте, і такий став гарний, що ні здумать, ні згадать — тільки в казці сказать!
От як підріс він та й каже:
- Зроби, — каже, — мені, тату, золотий човник, і срібнеє веселечко, поїду я рибки ловить.
От дід і зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку,— він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує і діда, і бабу: наловить та оддасть — і знову поїде... Там і живе на річці, туди йому й їсти носять. А мати йому й каже:
- Гляди ж, сину, не помились: як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи дальш!
Він і поїхав.
От мати наварила йому снідать, принесла до берега та й кличе:
Телесику, Телесику!
Наварила кулешику...
Із ніжками, із ручками,
Буде тебе накормить!
Телесик почув:
- Це ж моя матінка снідать принесла! — Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, одіпхнув золотий човник срібним весельцем — і поплив далі рибки ловить.
А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай ревти:
Телесику, Телесику!
Наварила кулешику...
Із ніжками, із ручками,
Буде тебе накормить!
А він чує...
- То ж не моєї матінки голос! — Та махнув весельцем: — Пливи, пливи,— каже,— човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла од бережка. От мати Телесикова наварила йому обідать, понесла до бережка та й кличе:
Телесику, Телесику!
Наварила кулешику...
Із ніжками, із ручками,
Буде тебе накормить!
Він почув:
- Це ж моя матінка мені обідать принесла!
Приплив до бережка, наївся, напився, оддав матері рибку, що наловив, одіпхнув човник і поплив знову.
А змія приходить до бережка та вп'ять (знову) кличе товстим голосом:
Телесику, Телесику!
Наварила кулешику...
Із ніжками, із ручками,
Буде тебе накормить!
А віл почув, що не материн голос, та махнув весельцем:
- Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі. От так і скільки раз: як мати принесе їсти та кличе, то він і пристане до бережка, а як змія кличе, то він махне весельцем — човник і попливе далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:
- Ковалю, ковалю, іскуй мені такий тоненький голос, як у Телесикової матері! Коваль і скував. Вона пішла до бережка та й стала кликать:
Телесику, Телесику!
Наварила кулешику...
Із ніжками, із ручками.
Буде тебе, накормить!
А він думав, що то мати. «То ж мені моя матінка їсти принесла!»
Та й приплив до бережка, а змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати:
- Оленко, Оленко, одчини!
Оленка й одчинила, вона ввійшла у хату.
- Оленко, Оленко, натопи мені піч так, щоб аж камені порозпадались!
Оленка заходилась, натопила піч, що аж камені падають...
- Оленко, Оленко, спечи мені Телесика, поки я з гостей повернуся!
Та й полетіла... Оленка й каже:
- Телесику, Телесику, сідай на лопатку, я тебе повожу — чи важкий, чи ні!
А він каже:
- Так як же сідать, що я не вмію?
- Сідай! — каже Оленка.
От він узяв та й положив голову,
- Е, ні, сядь зовсім!
Він узяв; та положив одну руку.
- Так? — каже.
- Е, ні, сядь таки зовсім!
Він узяв та положив і другу руку та й каже:
- Отак хіба?
- Та ні,— каже,— ні!
- А як же? Хіба так? — Та й положив ногу.
- Та ні-бо,— каже.— Ні! Не так!
- Ну, так покажи ж,— каже Телесик,— бо я не знаю як. Вона взяла та тільки що сіла — а він за лопату та й укинув її у піч і заслонив; а сам запер хату, зліз на явора та й сидить.
От змія прийшла:
- Оленко, Оленко, одчини! Мовчить Оленка.
- Оленко, Оленко, одчини! Не чути Оленки.
- От вражого сина Оленка — пішла десь з хлопцями граться! Та взяла сама й одчинила хату, одслонила заслінку, вийняла з печі та думала, що то Телесик — і поїла.
От як наїлась, вийшла та й качається по двору.
- Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!
А Телесик з явора:
- Покотися, повалися, Оленчиного м'ясця наївшись!
Вона слухає... та вп'ять:
- Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!
А він і собі.
- Покотися, повалися, Оленчиного м'ясця наївшись!
Вона — зирк! Аж Телесик... Вона давай явора гризти. Гризла-гризла, аж зуби поламала — ніяк не перегризе... Пішла до коваля.
- Ковалю, ковалю, іскуй мені такі зуби, щоб того явора перегризти і Телесика з’їсти!
Коваль і скував. Вона як почала... От-от уже перегризе... Коли летить стадо гусей. Телесик їх просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Возьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,—
А в батенька їсти й пити
І хороше походити!
А гуси й кажуть:
- Нехай тебе середні возьмуть!
А змія гризе, гризе... Телесик сидить та плаче. Аж летить знову стадо гусей. Він і просить:
Гуси, гуси, гусенята!
Возьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,—
А в батенька їсти й пити
І хороше походити!
І ті йому кажуть:
- Нехай тебе задні возьмуть!
Телесик знову плаче... А явір аж тріщить... Аж змія втомилась: пішла напилась води-і вп'ять гризе того явора — уже незабаром... Аж летить іще стадо гусей. Телесик зрадів, просить:
Гуси, гуси, гусенята,
Возьміть мене на крилята
Та понесіть до батенька,—
А в батенька їсти й пити
І хороше походити!
- Нехай,— кажуть,— тебе заднє возьме! Та й полетіли.
Телесик дума: «Пропав же я тепер навіки!»
Та так гірко плаче, так плаче — аж додолу сльози!.. А змія от-от-от вже повалить явора, от-от повалить... Коли летить собі одним одно гусеня: одбилось — насилу летить. Телесик до його:
Гуся, гуся, гусенятко!
Возьми мене на крилятко
Та понеси до батенька,—
А в батеньки їсти й пити
І хороше походити!
Воно й каже:
- Сідай.
Він сів. Воно його взяло до батенька і посадило на причілку знадвору, а само й полетіло.
От сидить Телесик на причілку, а баба напекла пиріжків та виймає з печі і каже:
- Се тобі, діду, пиріжок, а се мені пиріжок! А Телесик знадвору:
- А мені?
То це вона вийма пиріжки та:
- Се тобі, діду, пиріжок, а се мені пиріжок! А Телесик знову:
- А мені?
От вони дивуються.
- Чи ти не знаєш, діду, що воно гукає: «А мені?»
- Ні,— каже,— не знаю.
- То, мабуть, діду, так мені учувається. Та пиріжки з печі виймає та:
- Се тобі, діду, пиріжок, а се мені пиріжок! А Телесик сидить на причілку та:
- А мені?
Дід і виглянув у вікно — аж то Телесик! Вони тоді побігли, увели його в хату, радіють... Баба нагодувала його, напоїла і голову йому змила й поськала, і білу сорочечку дала... Та й живуть і хліб жують, постолом добро носять, коромислом воду возять. І я там була, мед-пиво пила: по бороді текло, а в роті не було!