Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Телесик
Українські народні казки

Всі публікації щодо:
Фольклор

Був собі дід та баба, а в їх не було дітей. І дід журиться, і баба журиться: «Що ми під старість робитимем, що нам бог дітей не дає?»

От раз баба й каже дідові:

- Поїдь та й поїдь, діду, у ліс, вирубай мені деревинку та зроби колисочку; то я положу деревинку в колисочку та буду колихати; буде мені забавка!

Дід і поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Баба положила ту деревинку в колисочку, колише й пісні співає:

Люлі-люлі, Телесику,

Наварила кулешику,-

Із ніжками, із ручками,

Буде тебе накормить!

Усе колише — та й співає, колише — та й співає...

От полягали вони увечері спать; коли встають уранці — аж з тії деревини та став син. Вони так зраділи, що боже! І назвали того сина Телесиком.

От росте той син та й росте, і такий став гарний, що ні здумать, ні згадать — тільки в казці сказать!

От як підріс він та й каже:

- Зроби, — каже, — мені, тату, золотий човник, і срібнеє веселечко, поїду я рибки ловить.

От дід і зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку,— він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує і діда, і бабу: наловить та оддасть — і знову поїде... Там і живе на річці, туди йому й їсти носять. А мати йому й каже:

- Гляди ж, сину, не помились: як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи дальш!

Він і поїхав.

От мати наварила йому снідать, принесла до берега та й кличе:

Телесику, Телесику!

Наварила кулешику...

Із ніжками, із ручками,

Буде тебе накормить!

Телесик почув:

- Це ж моя матінка снідать принесла! — Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, одіпхнув золотий човник срібним весельцем — і поплив далі рибки ловить.

А змія й підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега і давай ревти:

Телесику, Телесику!

Наварила кулешику...

Із ніжками, із ручками,

Буде тебе накормить!

А він чує...

- То ж не моєї матінки голос! — Та махнув весельцем: — Пливи, пливи,— каже,— човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!

Човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла од бережка. От мати Телесикова наварила йому обідать, понесла до бережка та й кличе:

Телесику, Телесику!

Наварила кулешику...

Із ніжками, із ручками,

Буде тебе накормить!

Він почув:

- Це ж моя матінка мені обідать принесла!

Приплив до бережка, наївся, напився, оддав матері рибку, що наловив, одіпхнув човник і поплив знову.

А змія приходить до бережка та вп'ять (знову) кличе товстим голосом:

Телесику, Телесику!

Наварила кулешику...

Із ніжками, із ручками,

Буде тебе накормить!

А віл почув, що не материн голос, та махнув весельцем:

- Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі. От так і скільки раз: як мати принесе їсти та кличе, то він і пристане до бережка, а як змія кличе, то він махне весельцем — човник і попливе далі.

Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:

- Ковалю, ковалю, іскуй мені такий тоненький голос, як у Телесикової матері! Коваль і скував. Вона пішла до бережка та й стала кликать:

Телесику, Телесику!

Наварила кулешику...

Із ніжками, із ручками.

Буде тебе, накормить!

А він думав, що то мати. «То ж мені моя матінка їсти принесла!»

Та й приплив до бережка, а змія його мерщій ухопила з човна та й понесла до своєї хати. Приносить до хати:

- Оленко, Оленко, одчини!

Оленка й одчинила, вона ввійшла у хату.

- Оленко, Оленко, натопи мені піч так, щоб аж камені порозпадались!

Оленка заходилась, натопила піч, що аж камені падають...

- Оленко, Оленко, спечи мені Телесика, поки я з гостей повернуся!

Та й полетіла... Оленка й каже:

- Телесику, Телесику, сідай на лопатку, я тебе повожу — чи важкий, чи ні!

А він каже:

- Так як же сідать, що я не вмію?

- Сідай! — каже Оленка.

От він узяв та й положив голову,

- Е, ні, сядь зовсім!

Він узяв; та положив одну руку.

- Так? — каже.

- Е, ні, сядь таки зовсім!

Він узяв та положив і другу руку та й каже:

- Отак хіба?

- Та ні,— каже,— ні!

- А як же? Хіба так? — Та й положив ногу.

- Та ні-бо,— каже.— Ні! Не так!

- Ну, так покажи ж,— каже Телесик,— бо я не знаю як. Вона взяла та тільки що сіла — а він за лопату та й укинув її у піч і заслонив; а сам запер хату, зліз на явора та й сидить.

От змія прийшла:

- Оленко, Оленко, одчини! Мовчить Оленка.

- Оленко, Оленко, одчини! Не чути Оленки.

- От вражого сина Оленка — пішла десь з хлопцями граться! Та взяла сама й одчинила хату, одслонила заслінку, вийняла з печі та думала, що то Телесик — і поїла.

От як наїлась, вийшла та й качається по двору.

- Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!

А Телесик з явора:

- Покотися, повалися, Оленчиного м'ясця наївшись!

Вона слухає... та вп'ять:

- Покочуся, повалюся, Телесикового м'ясця наївшись!

А він і собі.

- Покотися, повалися, Оленчиного м'ясця наївшись!

Вона — зирк! Аж Телесик... Вона давай явора гризти. Гризла-гризла, аж зуби поламала — ніяк не перегризе... Пішла до коваля.

- Ковалю, ковалю, іскуй мені такі зуби, щоб того явора перегризти і Телесика з’їсти!

Коваль і скував. Вона як почала... От-от уже перегризе... Коли летить стадо гусей. Телесик їх просить:

Гуси, гуси, гусенята!

Возьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,—

А в батенька їсти й пити

І хороше походити!

А гуси й кажуть:

- Нехай тебе середні возьмуть!

А змія гризе, гризе... Телесик сидить та плаче. Аж летить знову стадо гусей. Він і просить:

Гуси, гуси, гусенята!

Возьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,—

А в батенька їсти й пити

І хороше походити!

І ті йому кажуть:

- Нехай тебе задні возьмуть!

Телесик знову плаче... А явір аж тріщить... Аж змія втомилась: пішла напилась води-і вп'ять гризе того явора — уже незабаром... Аж летить іще стадо гусей. Телесик зрадів, просить:

Гуси, гуси, гусенята,

Возьміть мене на крилята

Та понесіть до батенька,—

А в батенька їсти й пити

І хороше походити!

- Нехай,— кажуть,— тебе заднє возьме! Та й полетіли.

Телесик дума: «Пропав же я тепер навіки!»

Та так гірко плаче, так плаче — аж додолу сльози!.. А змія от-от-от вже повалить явора, от-от повалить... Коли летить собі одним одно гусеня: одбилось — насилу летить. Телесик до його:

Гуся, гуся, гусенятко!

Возьми мене на крилятко

Та понеси до батенька,—

А в батеньки їсти й пити

І хороше походити!

Воно й каже:

- Сідай.

Він сів. Воно його взяло до батенька і посадило на причілку знадвору, а само й полетіло.

От сидить Телесик на причілку, а баба напекла пиріжків та виймає з печі і каже:

- Се тобі, діду, пиріжок, а се мені пиріжок! А Телесик знадвору:

- А мені?

То це вона вийма пиріжки та:

- Се тобі, діду, пиріжок, а се мені пиріжок! А Телесик знову:

- А мені?

От вони дивуються.

- Чи ти не знаєш, діду, що воно гукає: «А мені?»

- Ні,— каже,— не знаю.

- То, мабуть, діду, так мені учувається. Та пиріжки з печі виймає та:

- Се тобі, діду, пиріжок, а се мені пиріжок! А Телесик сидить на причілку та:

- А мені?

Дід і виглянув у вікно — аж то Телесик! Вони тоді побігли, увели його в хату, радіють... Баба нагодувала його, напоїла і голову йому змила й поськала, і білу сорочечку дала... Та й живуть і хліб жують, постолом добро носять, коромислом воду возять. І я там була, мед-пиво пила: по бороді текло, а в роті не було!







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.