Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Сонце, мороз і вітер
Українські народні казки

Всі публікації щодо:
Фольклор

Ішли якось разом сонце, мороз і вітер битим шляхом і зустрічають чоловіка. Глянув він на них і каже:

- Доброго здоров’я! - Та й пішов собі. Стали вони між собою сперечатися, кому з них він сказав «Доброго здоров’я».

Доганяють його і питаються:

- Кому з нас, чоловіче, ти доброго здоров’я побажав? А він каже: «А ви хто такі будете?»

Один каже:

- Я - сонце.

Другий:

- Я - мороз.

А третій:

- А я, - каже, - вітер.

- Ну, то я вітрові сказав.

От сонце і каже:

- Я тебе в жнива спалю.

А вітер:

- Не бійся, я повію холодом і буду тебе холодити.

А мороз нахваляється:

- Я тебе взимку зморожу.

А вітер відповідає на це:

- А як ти, Морозе, будеш морозити, то я ані повійну - от він і не замерзне.

***Наші пращури вірили У Стрибога. У давніх літописах він згадується як Бог - родоначальник усіх вітрів. Його вшановували не менш ніж Перуна (бог грому, бурі, блискавки), а в пантеоні князя Володимира він стояв поруч з Перуном. Назва цього грізного Бога пояснюється по-різному. Стри - бог:

* стратити - «знищити»;

* стрибати - «плигати, скакати»;

* стирати - «знімати, зливати».

Пояснюється по-різному, а спільне має, і це спільне пов’язане із руйнуванням чогось.

Керував Стрибок негодою, опікувався вітрами. Володіння бога вітрів знаходилося на морі. Саме звідти він і надсилав своїх онуків - вітрів. Вітрів остерігалися:

*можуть нагнати грозові хмари, викликати бурю, а буря, як відомо. И дуби валить;

*сильні вітри-смерчі -можуть підхопити людину й занести на край світу, а ще гірше - урожай знищити, будівлі зруйнувати, все з обличчя землі стерти.

Саме тому здебільшого й сприймалися вітри як гнівна, страшна, небажана сила, яка все спустошує.

У народі існує повір’я, що вітер має дванадцять сестер, які ніяк його одягнути не можуть. Поки тримають його на ланцюгу, все на ньому, як слід. Як тільки він зірветься, то все пошматує на собі, нічого на ньому не лишається. Він би і всі хати поперекидав, аби не був на ланцюгу.

Свист - це подих вітру, дихання його. Народне повір’я свідчить, що то вітер у полі в сопілки, ріжки, дудки дмухає, музику природи творить. Іноді говорять: «Розум просвистів». Що означає цей вислів? Виявляється, що одного із Стрибожих онуків називали Просвистачем. Керував цей бог морськими бурями. Моряки завжди забороняли на палубі свистіти: свистом можна було вітер викликати, Просвистана розратувати. І дітям дорослі забороняли свистітиу хаті, на подвір’ї та на вулиці, бо такі забави Просвистана викличуть, а він господарство просвистать (знищить, зруйнує).

За народними повір’ями, у чотирьох протилежних сторонах світу стоять чотири великих чоловіки з величезними вусами і губами і постійно дмухають один на одного. Якщо хтось із цих чотирьох велетнів дує сильніше від інших, то з того боку і буває вітер.

За українською народною легендою, Перун народився з білого пера Сокола Рода. Підхопив Білобог перо, що злетіло із Сокола Рода, потім він відламав з Дуба - Стародуба гостру гілляку та й вдарив нею у своє праве стегно. З рани бризнула гаряча червона кров. Змочив Біло бог у ній біле перо - сталося диво! Вродився з того білого пера, змоченого кров’ю Білобога, міцний, могутній, ніби з каменю витесаний, золотозубий, срібновидий, з вогненними стрілами у правиці юнак-велетень. Зрадів біло бог і промовив: «Сила твоя в цих вогненних стрілах. Народжувати їх буде твоя десниця (права рука) для захисту Добра й знищення Зла. А назву я тебе Перуном».

Деякі вчені вважають, що ім’я головного бога наших пращурів Перуна утворилося від слова перо (пер) - як говор-говорун. Перун став в українській міфології володарем блискавок і грому. Слово перо було пов’язане зі словами смугастий, такий, що об’єднує різні кольори. Звідси й перістий - «смугастий», перетик - «полотно, переткане смутами різних кольорів».

Блискавки поєднують у собі різні кольори. А все це справа Перуна, смугастого. Мабуть невипадково за наказом князя Володимира верховному богові голову відлили зі срібла (символ води і повітря), а ноги із заліза (символ зв’язку із землею). В руках він тримає коштовний камінь, який віддзеркалював відблиски вогню. Біля ідола Перуна завжди палало вогнище. Вважають, що Перун був на тільки богом грому та блискавки, а й богом світла, тепла, вогню, тобто сонця.

Від слова перо («те, на чому літають») утворилося слово трати - «літати», а звідси й Перун - «той, хто літає».

За давніми українськими переказами, восени Перун замикав небо й поринав у глибокий зимовий сон. Першою летіла у вирій зозуля - ключниця вирію. Вона приносила ключі, якими Перун відчиняв велику скриню, витягував з неї великий молоток і розбивав зимові пута. Ці міцні удари першого грому прокочувалися по небу й пробуджували землю від зимового сну. Наші предки вірили, що весна починається тоді, коли вперше грім загуркоче, перші грозові зливи пройдуть, перший весняний дощ уперіщить (уперіщить означає - «метати каміння»).