Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Міфи давньої Греції

Міф - (грецьк. - слово, переказ) - оповідний твір про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створені світу. Міф - вивір наївної віри, який складає філософсько-естетичний комплекс давньої епохи. У давні часи міф створював уявлення про світ, впливаючи на процес пізнання, був основою для інтерпретації природних і суспільних явищ.

Міфологія - це зібрання переказів про богів, героїв.

Давньогрецька література виросла на ґрунті міфології. Антична міфологія - це відображення людського життя, його потреб і прагнень, його ставлення до теперішнього, минулого й майбутнього, його ідеалів.

Міфологічне мислення людини пов’язано з цілою епохою - родовим ладом або первіснообщинною формацією. Міфологія - це до певної міри перенесення общинно-родових стосунків на природу і на весь світ. Ось чому небо, повітря, земля, море, підземний світ і вся природа виявлялися однією величезною родиною, представники якої неодмінно живі істоти людського типу, що перебувають між собою в певних родинних стосунках, відтворюючи первісний колектив першої історичної формації.

Світ і природа для первісних були живим і одухотвореним. А оскільки первісні люди бачили перед собою Землю з її складовим частинами і Небо, то Земля жива одухотворена, вона з себе все створює і все живить у тому числі й Небо, яке вона також з себе породжує, - це основа міфології, епохи матріархату. Як жінка на тому ступені голова роду, мати, годувальниця і вихователька, так і Земля є джерелом і лоном усього світу, богів, демонів, людей. В епоху матріархату, на першій її стадії розвивається міфологія фетишизму.

Фетишизм (від французького фетиш - ідол; португальського - чаклунство, амулет) - поклоніння неживим матеріальним предметам, яким надавалися магічні (демонічні) властивості. Демонічна сила (істота) ніяк не відокремлювалась від предмета, в якому вона міститься. Фетишизм у Давній Греції охоплює всі сфери дійсності. Насамперед серед фетишів боги та герої, яких уявляли у вигляді необроблених грубих дерев’яних або кам’яних предметів. Така, наприклад, богиня Латона (Лето) на Делосі - у вигляді поліна. Фетишистське значення мали рослини, тварини і сама людина, а також усі частини її тіла. Так, виноградна лоза і плющ були фетишами Діоніса бог рослинності, покровитель виноградарства і виноробства), і цього бога часом просто називали Плющем. Афіна (богиня війни, перемоги, мудрості, знань, ремесел, мистецтва) в одному орфічному гімні іменується «Змія». Крітського Зевса колись сприймали як бика, а «совоокість» Афіни та «воло окість» Гери так само вказує на давню тотожність їх з совою та коровою (так званий зооморфізм).

На другій стадії матріархату розвивається міфологія анімізму. Анімізм - (від латинського слова anima - душа, дух), віра в душі та духів, які уявляються демонічними (магічними) істотами, що стоять за всіма предметами і явищами живої і неживої природи. Якщо душа пов’язана в анімістичному уявленні з певним окремим предметом, або його частиною, то духу приписується самостійне існування, велика сфера дії та здатність вселятися у той чи інший об’єкт.

Найдавніші анімістичні уявлення греків відбилися в міфі про Мелеагра. Еолійському героєві Мелеагру, коли ще йому було лише сім днів, богині долі Мойри напророчили, що життя його скінчиться як тільки згорить поліно у вогнищі. Його мати загасила поліно водою і сховала. Коли ж вона захотіла помститися сину за вбивство її братів під час калідонійського полювання, вона знову запалила це поліно, і Мелеагр помер, як тільки згоріло поліно. У цьому разі в палаюче поліно вкладено магічну силу, що є причиною всього життя людини.

До пізніших героїзованих форм матріархальної міфології належать насамперед відомі давньогрецькі амазонки. Амазонки -жіноче плем’я, яке жило, за міфами, в Малій Азії, на річці Фермодонті, на острові Лем носі або в районі Меотиди та Понту Євксинського, у Фракії або в Скіфії. Амазонки не допускали чоловіків у своє товариство і визнавали їх тільки заради продовження роду, вони винищували всіх немовлят-хлопчиків. Озброєні з ніг до голови, завжди на конях, вони весь час проводили у війнах. Патріархальна, тобто героїчна, міфологія майже завжди зображає перемогу якого-небудь героя над амазонками, їх перемагали Геракл, Тезей, Ахілл.

В період патріархату розвивається новий ступінь міфології - героїчна, олімпійська міфологія, яка грунтується на гармонійному й художньому сприйнятті світу.

У міфології цього періоду постають герої, які перемагають усіх потвор і страховиськ, що колись жахали уяву первісних людей. Замість дрібних божків та демонів постає один головний, верховний бог Зевс, а всі інші боги та демони йому підкоряються. Патріархальна община богів утверджується й на небі, а саме на горі Олімп. Зевс сам веде боротьбу з різними страховиськами, перемагає титанів, циклопів; Тіфона і гігантів, заганяє їх під землю чи навіть у тартар.

Аполлон убиває піфійського дракона й засновує на тому місці святилище (капище); Кадм також убиває дракона і в цій місцевості засновує місто Фіви; здійснює свої 12 подвигів Геракл; Тезей убиває Мінотавра.

Жіночі божества у зв’язку з епохою патріархату та героїзму тепер набувають нових функцій. Гера стала покровителькою шлюбів та моногамної родини, Де метра - сталого, організованого хліборобства, Афіна Пал лада - чесної, відкритої й організованої війни (на противагу буйному, анархічному й аморальному Аресу). Афродіта стала богинею кохання та краси (замість дикої, всепороджуючої і все знищуючої богині). Гестія - богинею домашнього патріархального вогнища, Артеміда, що зберегла давні мисливські функції, набула красивого й стрункого вигляду і стала взірцем милого й дружнього ставлення до людей.

Разом з тим з’являються й боги нового типу, їх давні греки називали олімпійськими. Розвинуте ремесло, що стало суттєвим фактором господарства, вимагало для себе відповідного бога - Гефеста (який до речі був покровителем взагалі всієї цивілізації) (Гефест у римлян Вулкан).

Не лише боги та герої, а й усе життя відображалося тепер у міфах зовсім у новому оформленні. Насамперед перетворюється вся природа, що була раніше сповнена для людини страшних і незрозумілих сил. Тепер природа у давніх греків набуває умиротворення й поетизації, якими вони уславилися на всі наступні віки.

Усім тепер керує Зевс, і всі стихійні сили опинилися в його руках. Характерне Зевсові оточення на Олімпі: богиня Ніка - Перемога, Феміда - богині права і справедливості, чудового людського правопорядку. Діти Зевса і Феміди - Ори, веселі, чудові, благодійні, завжди в танці, богині пір року та державного розпорядку.

Настає небувалий для тої далекої епохи розквіт культури й мистецтва.

В особі Геракла ця героїчна епоха досягає свого найвищого розквіту. Геракл, син Зевса і смертної жінки Алкмени, не тільки знищує різних небезпечних потвор: Немейського Лева, Лернейську Гідру, не тільки перемагає природу в міфі про Авгієві стайні, але він перевершив усіх героїв давнини двома своїми подвигами: а саме:, він дійшов до саду Гесперід і заволодів їхніми яблуками, а в глибині землі він дістався до самого Цербера і вивів його на поверхню. Ці подвиги Геракла були апофеозом людської сили, величі і героїчної звитяги. Такі міфи могли виникнути лише в епоху свідомої боротьби людини за своє щастя. Не диво, що такого героя Зевс підняв на небо і там він узяв шлюб із Гебою, богинею вічної молодості. В інших класичних міфах також розповідається про перемоги людини над природою.

Люди стають більш сміливими у період пізньої класики, і їхня самостійність у взаєминах з богами помітно зростає. Багато хто з героїв починає змагатися з богами. Дочка царя Тантала Ніоба вважала себе красивішою за богиню Латону, і пишалася своїми чисельними дітьми. Діти Латони перебили всіх дітей Ніоби, а сама вона з горя перетворилася на скелю, з якої полилися струмки її сліз. Співець Фамірід вступає в музичне змагання з музами, за що був покараний сліпотою. Звичайно, усі ці неблагочестиві чи безбожні герої зазнають, за міфами, якогось покарання. Інакше і не могло бути: боги були богами, а герої - героями.

Для епохи розкладу героїчної міфології характерні міфи про родове прокляття, яке веде до загибелі кількох поколінь підряд.

Один ліванський цар Лай украв дитину, і його прокляв батько цієї дитини. Виникли відомі міфи про загибель ліванських царів. Лай гине від руки власного сина Едіта. Едіп жениться на своїй матері Йокасті, не знаючи, що вона його матір. Йокаста, дізнавшись, що Едіп її син, кінчає життя самогубством; Едіпові сини Етеокл і Полінік гинуть у битві, пішовши у двобій один з одним; син Етеокла Лаодамант гине від прибічників батькового брата Полініка, що напали на Фіви, а син Полініка Ферсандр гине перед Троянською війною від Телефа і Мізії.

Міфологія в розумінні наївної віри закінчилася разом з первіснообщинною формацією, для якої вона була необхідною ідеологією.

У пам’яті культурного суспільства антична міфологія лишилася прекрасним дитинством людства, яке загинуло в той самий момент, коли людство стало виробляти наукові та науково-філософські погляди на світ і природу.