Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015


Календарно-обрядова поезія

Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Фольклор

Календарно-обрядова поезія - цикл фольклорних пісенних, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов’язані з річним відліком часу - народним обрядовим календарем. Первісно цей календар формувався у зв’язку із циклічними змінами у природі, з річним колом сонця, його поворотом на зиму і на літо, з весняним пробудженням та осіннім завмиранням творів

Календарна обрядова поезія прийшла до дітей з фольклору дорослих.

Ще в далеку язичеську епоху з бажанням задобрити могутню природу, що не тільки чарувала своєю красою, а й могла виявляти жорстокість, прирікаючи народ на голодне існування. Виникла багатозвучна поезія, що відповідала певним порам року і навіть певним окремим місяцям. Центральними в ній були образи природи, яка сприймається як жива істота.

Веснянки, гаївки, гагілки - обряд, пов’язаний з весною.

Найбільшим циклом календарної поезії є веснянки. А що весняна пора найбільш бажана для дітей, то й поезія весняного буяння стала для них особливо близькою. Досить було пригріти сонечку, защебетати пташці-вівсянці, як молодь і діти починали водити хороводи, виспівувати веснянок. В основі виконання веснянок лежить первісна віра людей в магічну силу слова і дії:

Сонечко, сонечко,

Виглянь в оконечко,

Діти гуляють,

Тебе виглядають.

Веснянки - це обрядові пісні, що виконувалися на святах на честь весни й початку польових робіт. У веснянках зверталися до весни, запрошували її прийти з дарами, з буянням природи та співом птахів. Мотиви і мелодії веснянок дуже багаті народною фантазією. Люди здавна уявляли, що весна - це заквітчана дівчина, і що тепло несуть на своїх крилах птахи, тому в березні жінки випікали обрядове печиво у формі пташок. Взявши «жайворонків» та «голубків», діти на Сорок Святих (22 березня) вранці виносили їх у садки, підвішували до дерев, а в обід ішли на пагорби й закликали співом:

Пташок викликаю

З теплого краю.

- Летіть, соловейки,

На нашу земельку,

Спішіть ластівоньки,

Пасти корівоньки.

Веснянки -народна творчість. Вони мають такі особливості:

- закличність;

- оспівування пробудженої природи;

- висловлювання надій на добрий урожай та приплід худоби;

- відображення радісного настрою;

- яскравість, поетичність.

Веселий, урочистий настрій цих пісень пов’язувався з тим, що наші предки святкували Новий рік весною.

У Галичині, окрім веснянок, виконували гагілки, гаїлки, ягівки, які відрізнялися від веснянок тільки календарним терміном виконання. Веснянки в Україні співають всю весну, а гагілки (гаївки) в Галичині - тільки на Великдень. Та в деяких селах України назви веснянки і гаївки вживають паралельно, не розмежовуючи цих пісень. Наступну пісню можна назвати й веснянкою, й гаївкою:

Вийди, вийди, Іванку...

Вийди, вийди, Іванку,

Заспівай нам веснянку!

Зимували, не співали,

Весни дожидали.

Весна, весна, наша весна!

Що ж ти нам, весно, принесла?

Старим бабам по кий очку,

А дівчатам по віночку.

У кожному регіоні були свої весняні хороводи., які влаштовувалися в різні часи. Але оскільки під цю пору припадає Великий піст (22 березня - 9 квітня), то не всюди зважувалися масово організовувати танці та співи. Робити це можна було на перший день Великодня.

Практично в усіх селах після святкової відправи діти та молодь починали водити веснянки й гаївки. Це здебільшого робили біля церкви, в центрі села, або ж на сільському вигоні. На такі гулі збиралися всі селяни. Танці, як правило, були повільними й супроводжувалися пісенними наспівами.

В деяких іграх брали участь і хлопці. Розпочинали та закінчували хороводи найпопулярнішим «Кривим танцем» (старовинний український танок, мав накликати весну. На галявині, в трьох її кінцях, забивали кілки, поміж якими юнаки та дівчата водили хоровод, що символізував нелегкий шлях Лади (богиня весни) з Вирію до рідних земель. Вирій (Буян-острів; Ірій - за стародавніми легендами, сонмище богів та померлих душ, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії, згідно з віруваннями, росло першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками безсмертя на ньому. Сюди ж зліталися птахи на зиму.

Гурт дівчат (й хлопців)), взявшись за руки повільно ходив ламаним колом з відповідними рухами. Танець супроводжувала пісня:

А в кривого танця

Та не виведем кінця!

Треба його та виводити,

Лад йому та знаходити.

Виконували і гру «Подоляночка». Старші дівчата робили велике коло. Всередині виникало ще одне , але трохи менше. Його утворювали середульші юнки.

Посеред кола з’являлася молоденька дівчинка, прикрашена квітами та молодими вербовими галузками. Присутні не повинні були знати, хто виконує цю роль. Подоляночка виходила на пагорб, привітно усміхалася до присутніх і одразу присідала. Два кола починали рухатися в протилежні боки, Дівчата, котрі водили перше коло, заспівували:

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона стала -

До землі припала.

Дівчата з меншого кола заводили своєї:

Ой устань, устань, подоляночко,

Протри очки, як ті скляночки,

Та берися в бочки

І скачи ускочки!

Підвівшись, подоляночка починала танцювати під супровід розлогих веснянок.

Протягом усієї весни у святкові та вихідні дні діти й молодь збиралися в гурти, водили веснянки та гаївки, їх можна було співати до Купала (7 липня).

Вийди, вийди, сонечко

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше поддвір’ячко,

На маленькі діточки.

Ось вони граються –

тебе дожидаються.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.