Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Русальні пісні

Всі публікації щодо:
Теорія літератури
Фольклор

Русалки (Мавки, Лоскітниці) - водяні божества. За народними уявленнями русалки - жінки та діти, які померли неприродною смертю (серед них багато самогубців). За народними повір’ями - казкова водяна істота в образі гарної дівчини з довгими розпущеними зеленими косами й риб’ячим хвостом; водяна німфа. Живуть, згідно з повір’ям, здебільшого в річках, з весни виходять на берег, гойдаються на гіллях дерев, розчісують своє довге зелене волосся, співають, водять веселі танки, заманюють юнаків своєю вродою та чарами. Ці істоти - амбівалентні за своєю природою. Здатні творити як добро (оберігати поля від будь-якої біди й т. і.), так і зло (залоскочу вати юнаків до смерті, закручувати сіті рибалкам, насилати на поля град і т. і.). Давні українці задобрювали русалок: влаштовували «проводи русалок», жертвоприношення, поклоніння річкам.

Поетичний образ русалки входить з XIV століття до української народної творчості.

Мавка -діва, що живе в лісі; її ще називають лісовою русалкою або панною.

Русалії - весняний обряд у давніх слов’ян, пов’язаний з поминанням померлих.

Неділя Зеленого тижня (церк. Тройця) називається клечальною неділею, або П’ятидесятницею - це п’ятидесятий день після Великодня. Клечання - відрубані гілки з листям, якими на зелені свята прикрашали хату, двір. Клечати - убирати, прикрашати зеленню. У цей день селяни прикрашали запашною зеленню, зеленим гіллям хати, двори, господарські будівлі. Ось як описується цей святковий день в українському селі середини XIX століття: «Там куди не подивишся - все і скрізь зеленіє. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами - зелень, тини також уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату - і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, за образами -бузок і гвоздики, долівка встелена травою, а серед трави є чебрець і гіркий полин. В полив’яних горнятках і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, пишаються півонії, лілеї, фіалки, пижма і боже дерево. Все це навіває на серце почуття радості й благоговіння. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик полину, барвінку і любистку.

У день П’ятидесятниці після літургії селяни йшли хресним ходом до криниць і кропили їх свяченою водою, священик кропив також хати, інші будівлі, що були в господарстві. Таке посвячення осель було пов’язане з віруванням людей в існування русалок. За народними повір’ями, під час Зелених свят у деяких криницях (зокрема, у Новгороді-Сіверському було джерело Ярославове і криниці: Заручейська і Сухомлинські) сиділи русалки, які називалися «криниченьки».

Зелений тиждень, який йшов після клечальної неділі (Тройці) називається ще Русальним тижнем. Весною, як тільки вкриваються травами луки, розпускаються верби й зазеленіють поля, тоді «з води на берег виходять русалки». За народною уявою, русалки - це дівчата або молоді жінки, які під час купання втопилися. Утоплениці-русалки живуть на дні глибоких річок і озер, у чарівних палатах, що збудовані з прозорого кришталю. Місяць і зорі викликають русалок з води. Русалки виходять на берег, вони оголені, у них білезнекрівлене тіло, довге хвилясте волосся, зелене, як трава; стан високий і гнучкий, а очі палкі і сині. На голові у кожної русалки - вінок з осоки, у старшої, царівни, вінок з водяних лілей. На березі річки русалки водять дивовижні, з таємничим шепотом, хороводи; гойдаються на гілках дерев, співають пісні. Русальні пісні небезпечні: хто почує їх, то, як зачарований, підійде близько до русалок, а русалки тоді заманять його до себе, візьмуть в своє коло, будуть бавитися з ним, а потім залоскочуть і затягнуть у річку, на дно. З дерев русалки найбільш люблять клен і дуб. Гойдаючись на гіллі, русалки часом розважаються, вони розмотують на деревах нитки, що їх крадуть у тих жінок, які заснули без молитви. Часом русалки бігають і по полях, засіяних житом, плещуть у долоні і вигукують: «Ух, ух!.. Солом’яний дух!» Від клечальної неділі починаючи, русалки вигукують і в лісах та сміються, аж хвиля по лісу розходиться. Часом русалки розпалюють вогні, що горять над могилами, в дібровах і лісах. В одній з русальних пісень співається, що русалки просять у жінок намітки, а в дівчат - сорочки. (Намітка - покривало з тонкого серпанку, легкої прозорої тканини, яким зав’язують поверх очіпка голову заміжні жінки.

Сиділа русалонька на білій березі,

Просила русалка у жінок намітки:

«Жінки-сестрички, дайте намітки:

Хоч не тоненької, аби біленької»,

Сиділа русалка на білій березі,

Просила русалка у дівчат сорочки:

«Дівчата-сестрички, дайте сорочки,

Хоч не біленької, аби тоненької».

В русальний тиждень жінки та дівчата розвішували на деревах полотно, ніби те полотно русалки брали собі на сорочки. На вікнах господині розкладали гарячий хліб, вважаючи, що його запахом русалки будуть ситі. В русальний тиждень не слід кидати лушпиння яєць, бо як потрапить воно на воду, то серед нього плаватимуть русалки й робитимуть шкоду людям. Не можна сіяти муку просто в діжу, бо буде багато русалок.

В русальний тиждень не можна купатися в річках, лише київські відьми купаються, бо не бояться русалок. В Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок; щоб вони не попсували домашньої худоби, птиці й усього господарства. Цей день називається - Русальний Великдень. Ранком, як тільки зійде сонце, дівчата йдуть у поле «на жита» й беруть із собою хліб із житнього борошна, окремо на цей день спечений; міситься той хліб на свяченій воді. В полі дівчата ламають хліб на кілька шматків, діляться ним порівну, а потім кожна йде на ниву свого батька, де росте жито, і там на межі кладе той хліб для мавок, - «Щоб жито родило».

Крім того, дівчата в цей день ще ходять таємно в ліс, маючи при собі полин та любисток, і там у лісі кидають завиті вінки русалкам, щоб ті насилали їм багатих наречених. У тих вінках, як вважали дівчата, русалки бігають по нивах і в лісах.

Починаючи з четверга Зеленого тижня, дівчата не йдуть у поле по одинці і не купаються в річках, - «щоб русалки не залоскотали». Дівчата носять при собі полин і любисток, бо цього зілля бояться русалки. Якщо доводиться йти у воду, то спершу треба накидати полину чи любистку, і тільки тоді вже можна заходити у воду.

Серед русалок є і лоскіт ниці - це душі дівчат, що померли зимою; вони з’являються на полях і до смерті залоскочуть дівчат і хлопців, якщо ті потрапляють до них.

Напередодні Тройці не можна дівчатам ходити в ліс, бо там їх можуть зловити русалки й питати: «Полин чи петрушка?». (Або «Полин чи м’ята?»). Якщо дівчина скаже «полин», то русалка на це: «Сама згинь!». (Або «Іди в долинь!») - і відпустить, а якщо скаже дівчина: «петрушка» (або «м’ята»), то русалка: «Ти ж моя душка!» (або «Тут тобі й хата!») - і залоскоче дівчину до смерті.

Та не завжди русалка так розмовляє з дівчиною, - іноді вона шукає розуму в дівчини, задаючи їй три загадки, як про це співається у пісні:

Ой біжить, біжить мила дівчина.

А за нею та русалочка:

«Ти послухай мене, красна панночко,

Загадаю тобі три загадочки.

Як угадаєш - до батька пущу,

А не вгадаєш - до себе візьму:

- Що росте без кореня?

- Що біжить без повода?

- А що цвіте без цвіту?

Панночка загадку не відгадала,

Русалка панночку залоскотала.

У деяких русальних піснях йдеться мова про дівчину, яка відгадує загадки русалки:

- Камінь росте без кореня,

- Вода біжить без повода,

- А папороть цвіте без цвіту.

Русалки ще уявляються семилітніми дітьми, - це душі дітей, які померли нехрещеними. Протягом семи років, до свого обернення на русалок, душі цих дітей носяться в повітрі, а в день Тройці і Духів день просять собі хреста: «Мене мати породила, нехрещену положила». Якщо хтось із християн почує цей голос, то мусить сказати:

«Іван та Марія! Хрещу тебе в ім’я Отця, Сина і Святого Духа. Амінь», - і кинути рушник або хустку, тоді душа якої дитини піде до раю й русалкою не буде. Якщо ж до семи років отак не буде охрещена, то йде в русалки. Ці русалки-семилітки володіють особливою мудрістю, що виявляється в розв’язуванні загадок.

У неділю - Русальне заговіння проводжали, вигонили русалок - тобто проводжали весну. Були такі обряди: дівчину переодягали русалукою і з піснями проводжали у жито і там кидали її; або робили опудало русалки, або замість опудала брали сніп із жита, потім сніп підпалювали. Смерть русалки - пердвіщання врожаю.

На перший день Петрівки, а часом і на Вознесения (9.06.) відбуваються проводи русалок - це спеціальні обряди, щоб тих русалок позбутися. У ці дні дівчата в полі, на житах, роблять спільний обід - тризну на честь русалок. Після тризни дівчата ходять по полях з розплетеними косами і вінками на голові, співаючи проводи русалкам:

Проводили русалочок, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Та нашого житечка не ломили,

Та наших дівчаток не ловили.

Проводи русалок відбувалися в полі, на житах. Очевидно, що колись це робилося для того, щоб накликати кращий врожай збіжжя на полях.

У багатьох слов’янських народів Зелений тиждень ще має назву русалії. Це був поминальний тиждень: на могилах предків плакали з «великим криком», могили предків встеляли квітами. Поминальний характер русалій лежить в основі й віруванні в русалок: на душі померлих перейшла назва свята. Незрозуміло тільки, чому покійники стали уявлятися тільки в жіночих образах, чому головною рисою їх стала жіноча краса: довгі розплетені коси, бліде обличчя, гнучкий дівочий стан; або в образі дітей - мавки.

За народними віруваннями, навіть клечання, зелене гілля пов’язане з мертвими предками. Вважалося, що душі померлих рідних приходять до хати й ховаються в клечанні.

На Зелені свята починають квітувати жита, а за народними віруваннями, в час квітування хлібних злаків прокидаються мерці. У країнах Європи, а зокрема в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період: люди боялися, щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві предки - це охоронці інтересів свого роду, за стародавніми віруваннями, і ось до них у цей небезпечний час живі зверталися, їх поминали, їм приносили жертву, влаштовували на могилах тризни. Ось так з давніх-давен встановився звичай поминати мертвих родичів у час Зелених Свят.

У «Зелену суботу» здавна існує звичай поминати самогубців та ще тих, що загинули без вісті десь на далеких дорогах, в чужих невідомих краях. Були це переважно козаки, а пізніше вояки-герої, що гинули в боротьбі за честь, волю і славу батьківщини - України.

Вірогідно, що слово русалії прийшло з Балкан, де в поминальних обрядах ці істоти називалися розаліями, але їх уявляли старим потворними сивими жінками.