Український дитячий фольклор. Фольклор народів світу. Хрестоматія - Частина І - Федотова С. О. 2015

Топірець Довбуша
Легенди та перекази

Всі публікації щодо:
Фольклор

Мала мати сина Олексу. Файний, дуже сильний був. Минуло йому п'ять років. Вийшов він якось надвір і почав собі гратися, майструвати і зробив добре витесаний топірець. Увійшов до хати та й каже:

- Ади, який я собі топірець зробив. А як май трохи підросту, то стану такий, що жодний мене не подужа.

Дивилася мама на сина та й раділа. За пару літ ішла вона в ліс по дрова та взяла з собою хлопчика. Ходили, ходили вони довго по лісі, аж ось Олексі щось спало на думку і він каже мамі:

- Свій топірець я заб'ю в пеньок, і його ніхто не витягне, тільки я сам, як прийду через кілька років.

Минуло Олексі шістнадцять років. Став він підбирати собі військо. Приймав до себе не всіх, а тільки найкращих та найдужчих, що мали і розум, і силу, були відважними. Робив Олекса так: з високої гори спускав колесо. Котилося воно дуже швидко. А внизу стояли люди і чекали, щоб показати свою вправність.

Якщо хто на ходу перестрибував те колесо, то той вважався сміливим і брав його Олекса до себе воїном.

Жили тоді хлопці у печері, яку самі видовбали. Зробили в ній стіл і лавиці кам'яні, де засідала рада. Приходили туди таємно, бо за ними слідкували жовніри. Був у печері таємний хід, про який ніхто з жовнірів навіть не здогадувався.

Якось повів Олекса своїх товаришів у гори, де він забив топірець, як ще з матір'ю ходив по дрова. Підійшли вони до того пенька й Олекса каже:

- Ану, хлопці, тягніть цей топірець!

Та ніхто не міг витягти.

Раз пішов Олекса до матері:

- Мамо, — каже, — я тепер найдужчий у горах. Мій топірець ніхто, крім мене, не годен витягти.

А мати в сльози:

- Тебе багачі збираються вбити.

- Не плачте, мамо, не побивайтесь. Мене ніхто не знає, як убити. Тільки вам скажу, що вбити мене можна дев'ятьма зернами ярої пшениці.

Підслухали ці слова сільські багачі, довідались, як можна вбити Олексу, та й пририхтували все.

Коли він на другий день повертався від мами, то його із засідки застрелили. Лишилися товариші самі. А топірець, як він його забив у дерево, так і до сьогодні там сидить у горах.

Тому опришок називається Довбушем, що задовбав свій топірець у дерево навіки.

Легенди та перекази. — К, 1985. — С. 255—256.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.