Українська дитяча література XVIII - XX століть. Хрестоматія - Частина II - Федотова С. О. 2017
Ріпка
Казки
Всі публікації щодо:
Фольклор
Був собі дід Андрушка, а в нього - баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки - собачка Хвінка, а в собачки - товаришка, киця Варварка, а в киці - вихованка, мишка Сіроманка.
Раз весною взяв дід лопату та мотику, скопав у городі грядку велику, гною трохи наносив, грабельками підпушив; зробив пальцем дірку та й посадив ріпку. Працював дід не марно: зійшла ріпка гарно. Щодень ішов дід у город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.
Росла дідова ріпка, росла! Зразу така, як мишка, була, потім, як буряк, потім, як кулак, потім, як два, а наприкінці стала така, як дідова голова...
Тішиться дід, аж не знає, де стати. «Час, - каже, - нашу ріпку рвати!» Пішов він на город - туп-туп! Узяв ріпку за зелений чуб: тягне руками, уперся ногами, - мучився, потів увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дід бабу Марушку: «Ходи, бабусю, не лежи, мені ріпку вирвати поможи!»
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за плече. Тягнуть, аж піт тече. Смикає дід ріпку за гичку, смикає баба діда за сорочку, працюють руками, упираються ногами. Промучилися увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе баба дочку Мінку: «Ходи, доню, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку. Тягнуть, руками, упираються ногами.
Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе дочка собачку Хвінку: «Ходи, Хвіночко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку. Тягнуть руками, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе собачка кицю Варварку: «Ходи, Варварочко, не лежи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть і руками, і зубами, упираються ногами. Промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень.
Кличе киця мишку Сіроманку: «Ходи, Сірочко, не біжи, нам ріпку вирвати поможи!»
Пішли вони на город - гуп-гуп! Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, дочка бабу - за торочку, собачка дочку - за спідничку, киця собачку - за хвостик, мишка кицю - за лапку.
Як потягли - та й покотилися.
Упала ріпка на діда Андрушку, дід - на бабу Марушку, баба - на дочку Мінку, дочка - на собачку Хвінку, собачка - на кицю Варварку, а мишка - шусть у шпарку!