Стислий виклад твору

ЛІТЕРАТУРА УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
ПОЕТИ-РОМАНТИКИ
Микола Костомаров
Соловейко


Зелений сад, зелений сад.

Зеленая могила!

Зелений сад вдяга весна,

Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч

Маленький соловейко

В квітках затлямка, засвистить

Так приязно, любенько!

А тут вони ведуть танок!

Хто гласи їх розлічить?

Хто передом із їх іде?

Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,

Ті в вербах, ті в калині...

Один біля могили сам

Співає на ялині.

Щебече він: не то співець

Віршами люб'язними

Кохання й радість розділя

З серцями приязними.

Затьохка він — не то біди

Оплакує людськії;

Жаль ллється в серце, як в квітки

Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк...

Терликнув — вп'ять залився...

Не то співець в останній раз

Із миром розпростився!

І в небо думкою влетів,

Між зорями співає,

А странний спів його людей

Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто

Не взяв її в примітку!

Співа співець — ніхто йому

З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма

Глас пташин розпізнало;

Одно серденько пісня та

Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха

Самотняя могила,

А вранці зомнята трава,

Де дівчина сиділа.

Коментар

Поезія М. Костомарова «Соловейко» змальовує неперевершеного співця, володаря душ усіх закоханих — соловейка. Його спів то веселий, то сумний, зрізними переливами та колінцями. 1 ось уже до нього приєднуються інші співці-товариші. Мало хто поцінує той спів у пустельному саду, на зеленій могилі — хіба що дівчина, яка, мабуть, тяжко сумує і прийшла до дорогої їй людини на могилу. Вірш пройнятий елегійним настроєм.