Короткий переказ - Казкар - ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ

Я міг би гнати тепле стадо —

мене б життя кудись несло,

або пізнав би легко й радо

просте корисне ремесло.

І так лічив би добрі днини,

а дзиґарі з високих веж

мене хвалили б щогодини:

„Ти мудро й праведно живеш,

якщо живеш, якщо живеш!”

А я — не той, бо родом з райдуг

і я махнув на похвали —

мене ви знаєте як зайду,

а все ж зовете за столи!

Адже в мені бринить як свято

земних історій вічний рух:

про серце, вірне і завзяте,

про творче диво теплих рук,

про незугарне і прегарне,

про сонний сад і жах темниць,

про дівчину з очима сарни,

що виросла в краю суниць,

про двоголосся неба й хліба,

коли у небі віщий птах,

коли духмяна груша липня

в листках повисне і в літах,

а я повім коханій так:

ти — достеменна як сльоза

найтонша лагідна лоза

ти — океан для корабля

розкішна маревна земля

ти — і колиска і труна

найчарівливіша струна

в тобі живе моя луна

моя небесна борозна

я — просто пісенька твоя

моє світило золоте

холодний і бездарний я

коли без тебе все не те

і світ як плід у нас надвоє

аж ми ласуємо обоє


Коментар

Віг міг би бути звичайною людиною, займатися якимось звичним ремеслом — виготовляти корита, пасти худобу. І його б шанували, хвалили. Але він — казкар, творець, зайда. Проте йому раді, його кличуть за стіл і слухають „земних історій вічний рух”, бо слово в його устах — чарівне. Він уміє так освідчитися коханій, що стає „світ як плід” у них „надвоє”.