Короткий переказ - Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ - РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

„Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже.

Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже: (2)

Ой хоч сватай, хоч не сватай, хоч так присилайся,

Щоб та слава не пропала, що ти залицявся”. (2)

„Ой коли б ти, дівчинонько, трошки багатенька.

Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька”. (2)

„Ой коли 6 я, козаченько, була багатенька,

Наплювала б я на тебе й на твого батенька. (2)

Ой коли б я, козаченьку, та й забагатіла.

То я б тебе, ледачого, й за харч не схотіла”. (2)

„Бодай же ти, дівчинонько, тоді заміж пішла.

Як край битої дороги рута-м'ята зійшла”. (2)

„Бодай же ти, козаченьку, тоді оженився.

Як у млині на камені кукіль уродився”. (2)

Не журися, дівчинонько, рута зелененька:

Цей покинув, другий буде, — ще ж ти молоденька! • (2)

Цей покинув, другий буде, другий буде кращий,

А цей буде у болоті над чортами старший. (2)

Край битої доріженьки рута-м'ята зійшла.

Молодая дівчинонька та вже й заміж пішла. (2)

А у млині на камені кукіль не зіходить.

Старий козак, як собака, по вулицях ходить. (2)

Ой у млині на камені кукіль не вродився.

Старий козак, як собака, й досі не женився. (2)

Коментар

Жартівлива пісня „Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже” побудована у формі діалогу дівчини, до якої козак залицявся, та перебірливого козака. Козак не проти свататися, але хоче багатшої дівчини, незважаючи на те, що сам „ледачий”. Поки перебирав, молоденька [дівчина вийшла заміж, а козак постарів нежонатим.

У пісні ужитий прийом паралелізму, казкові примовки, колоритні порівняння, які розкривають головну думку твору — обирають пару \не для збагачення кишені, а для збагачення душі, для розради серця, | а хто перебирає, залишається ні з чим.