Короткий переказ - Хвиля - ЛЕСЯ УКРАЇНКА - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.

Короткий переказ - Хвиля - ЛЕСЯ УКРАЇНКА - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Хвиля йде,

вал гуде — білий, смілий, срібний, дрібний,

нападе

на сухеє баговиння,

на розсипане каміння,

білим пломенем метнеться,

стрепенеться,

скине з себе все, що ясне,

й гасне...

Хвиля смутна,

каламутна,

вже не ясна, вже не біла,

відпливає посумніла,

мов до гробу.

Із плачем до себе горне

баговиння тьмяне, чорне,

мов жалобу.

І зітхає,

і втихає,

рине в море величезне

й щезне...

Чи вона

йде до дна?

Може, буде там покірно,

мов рабиня, тихо, вірно,

колихать малі молюски,

гаптувать прозорі луски,

на коралі класти карби,

вартувати морю скарби,

і слугою

під вагою там вона довіку

стане й не повстане?

Чи полине межи сестри, межи милі,

вільні хвилі,

розтечеться, розпливеться,

знову сили набереться,

потім зрине

і гучна,

і бучна,

переможно валом сплесне

і воскресне?

Коментар

Прекрасна пейзажна картина „Хвиля” Лесі Українки змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, кала мутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то „колише молюски”, кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя.