Короткий переказ - Тиша морська - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Короткий переказ - Тиша морська - ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певне, тут не чули зроду.

Що бува негода в світі!


Тиша в морі... ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.


З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем,

В'ється стежечка злотиста.


Править хтось малим човенцем.

Стиха весла підіймає,

І здається, що з весельця

Щире золото спадає.


Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця

Золотим шляхом поплисти!

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу.

Тим шляхом, що проложило

Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри.

Ні підводнії каміння, —

Я про них би й не згадала

В краю вічного проміння.


Коментар

Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця „країна світла та злотистої блакиті” навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю.