Всі публікації щодо:
Олесь Олександр

Короткий переказ - З журбою радість обнялась... - ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

„Цілуй, цілуй, цілуй її, —

Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам.

Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмілій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани...

Тут ллються пахощі густі.

Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не веліла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток.

Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люде.

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі...

Та знай: над нас — боги скупі.

Над нас — глухі й нечулі...”

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

„Цілуй, цілуй, цілуй її:

Знов молодість не буде!”

Коментар

„Чари ночі” — філософська поезія, в якій поет закликає цінувати кожну мить короткочасного життя. Треба подивитися на природу, чари весни, на солов’їв — і кохати, мріяти, віддавати свою любов, тепло душі іншим, поки є час і можливість. Вірш став прекрасним романсом, гімном життю й любові.

* * *

О слово рідне! Орле скутий

Чужинцям кинуте на сміх!

Співочий грім батьків моїх,

Дітьми безпам’ятно забутий

О слово рідне! Шум дерев!

Музика зір блакитнооких.

Шовковий спів степів широких,

Дніпра між ними левій рев...

О слово! будь мечем моїм!

Ні, сонцем стань! вгорі спинися,

Осяй мій край і розлетися

Дощами судними над ним.

Коментар

Проблему збереження рідної мови висвітлювало багато українських письменників. О. Олесь назвав нашу мову „орлом скутим”, бо вона багата й могутня, але зв’язана постійними утисками, заборонами, не збережена батьками й забута дітьми. Поет прагне, щоб слово стало його мечем, але потім виправляє себе — ні, краще сонцем, щоб осявати шлях народові, спрямовувати його.