Короткий переказ - В кінці греблі шумлять верби, що я посадила - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ - РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, —

Нема ж того козаченька, що я полюбила!

Ой немає козаченька — поїхав за Десну:

„Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!”

Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,

Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.

„Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:

Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!

Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!

Нема мого миленького, плачуть карі очки!

Болять, болять мої очки, серденько понило.

Не бачу я миленького — і діло не мило!”

Коментар

Народна пісня „В кінці греблі...” змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той „поїхав за Десну” виконувати свій військовий обов'язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке „діло не мило”. Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.