Короткий переказ - Intermezzo - МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.

Короткий переказ - Intermezzo - МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

Присвячую кононівським полям

Дійові особи:

Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки. Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.

Залишилося тільки спакуватися. Це було одне з тих численнії треба, які ліричного героя так втомили, які нагадували йому „мне гоголового звіра”. Увільнитися від цього можна лише на деякий чаї бо, як говорить герой, „я не можу розминутися з людиною, я не можу бути самотнім”. Його втомили люди зі своєю метушнею, галасом, з;\ хотілося спокою.

Він тікає від „залізної руки города” і не може втекти. Але ось уже зелене безмежжя природи. Кує зозуля.

Навіщо людині тиша? Щоб почути й побачити щось головніше, важливе у житті, яке не осягнеш у щоденній метушні. Герой у темнім кімнаті. Йому здається, що навіть меблі, предмети зазіхають на цю тишу. У його серце просяться люди, які складали туди, „як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра”. Болю так багато, що ліричний герой уже не сприймає його, він утомився.

Зозуля б'є молоточком у кришталевий великий дзвін. Три вівчарки зчинили ґвалт. Герой відпускає з ланцюга одну, і та мчить геть, бо їй воля дорожча, ніж задоволена злість.

Дні ліричного героя протікають серед степу, серед нив. Киплять від гарячого вітру „срібноволосі вівса”.

Поступово той мир і спокій, що панували навколо, входять в душу ліричного героя, наповнюють її.

Герой щасливий, що зустрічається із сонцем, звертається до нього, як до живої істоти. Разом з вівчарками блукає полями й пускає „свою душу під чорний пар”.

„В городах земля одягнена в камінь і залізо — і недоступна”. Тут же герой став близько біля неї. Пив молоко — і відчував, що в нього вливається „екстракт луки”. Особливий тут і хліб. Ліричний герой відчуває себе багатим, хоч нічого не має. Уся земля — його.

Жайворонок грав на струнах небесної арфи симфонію поля. Серед безлюддя й тиші протікали дні іntermezzo ліричного героя.

Та ось він зустрічає на ниві „простого мужика”, слухає страшні речі про голодне, страшне життя багатодітної родини, про безправність, коли становий приходить і щотижня б'є селянина в лице, коли хати почорніли, а „брудні, негарні дівчата йдуть із важкої роботи”. Людське горе вливається в душу героя, і він готовий його сприйняти.

Коментар

Психологічна новела М. Коцюбинського „Intermezzo” дуже близька за жанровими ознаками до „поезії в прозі”, має автобіографічний характер. Ліричний герой, утомлений від метушні, галасу в місті, від сприйняття людського горя, втомився і поїхав відпочити в с. Кононівку. Спочатку не міг заспокоїтися, відійти від картин і думок, його переповнювали. Потім краса природи, тиша розвіяли втому й підготували до сприйняття людського горя, викликали бажання ось йому зарадити.

Авторові вдалося психологічно переконливо розкрити внутрішній стан людини за допомогою імпресіоністичної поетики: пейзажів, звукових образів, світлотіні, внутрішніх монологів, контрастів і ускладнених метафор та символів.

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

(1864-1913)

М. Коцюбинський народився у м. Вінниці в сім'ї дрібного урядовця.

У 1875-1876 роках він навчався у народному училищі в м. Барі, потім у ІІІаргородському духовному училищі. Захоплювався читанням художньої літератури, сам пробував писати, і вже тоді вчителі відзначали його літературні здібності. У Кам'янці-Подільському, де жив протягом двох років, Коцюбинський зблизився з групою народників.

У Вінниці, куди потім повернувся, Михайло заробляв приватними уроками, заснував нелегальний гурток молоді, через що потрапив до списку „неблагонадійних”.

Пише оповідання, вірші, займається перекладами з польської мови. У 1891 році складає іспити при Вінницькому реальному учини щі й одержує посвідчення народного вчителя. Вчителює в селі Лопатинцях на Вінниччині.

Протягом 1892-1895 років письменник працював у складі філоксерної комісії в Молдавії, вивчав життя бессарабських молдаван, написав на основі своїх спостережень кілька оповідань. Одружується й переїжджає спочатку до Житомира, потім до Чернігова, де отримує посаду діловода в земській управі, потім статистика в земстві, згодом стає членом Чернігівської архівної комісії.

У 1905 році Коцюбинський виїжджає за кордон на лікування, відвідує Німеччину, Італію, Австрію, Швейцарію. Пізніше лікується на о. Капрі, де товаришує з відомим російським письменником М. Горьким.

У 1911 році письменник організував у Чернігові літературні „суботи”, щоб підтримати творчу молодь. Там отримав підтримку майбутній видатний український поет Павло Тичина. І. Франко запросив Коцюбинського разом з іншими митцями відвідати Буковину, с. Криворівню. Під враженням від цієї поїздки Михайло Михайлович написав повість „Тіні забутих предків”. Товариство прихильників української науки призначило письменникові довічну пенсію, І він залишив роботу в земстві. Продовжив активну творчу роботу.

Похований у Чернігові біля Троїцького монастиря над річкою Десною.



Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.