Всі публікації щодо:
Підпалий Володимир

Короткий переказ - Тиха елегія - ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ

Коли мене питають: „Любиш ріки,

річки, і річечки, і потічки?” —

відмовчуюсь: вони в мені навіки,

а для мого народу на віки...

Коли мене запитують: „Народу

чи зможеш прислужитись, як і де?” —

мовчу: на ясні зорі, на тихі води

хай випадкове слово не впаде...

Коли мене питають: „Любиш землю,

степи, озера, яблуні в саду?” —

я знов мовчу: від них не відокремлю

себе й тоді, як в землю перейду...

Коли мене питають: „Рідну мову

чи зміг би поміняти на чужу?” —

моя дружина сину колискову

співає тихо... Краще не скажу...

Коли мене питають: „Україну

чи зможеш ти забуть на чужині?”

кричу: „Кладіть отут у домовину

живим!.. Однаковісінько мені...”

Коментар

Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й „тиха елегія”. Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії „Тиха елегія” саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою... Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой „відмовчується”, „мовчить”, то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, „кричить” та відповідає словами Т. Шевченка: „Однаковісінько мені...” Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.