Короткий переказ - Віють вітри, віють буйні - ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються.


Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.


Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде.


Єсть же люди, що і моїй завидують долі;

Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?


Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого і в своїй сторонці.


Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.


Коментар

Пісня Марусі Чурай „Віють вітри, віють буйні” передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з „милим чорнобривим”. Для неї це — „люте горе”, вона себе порівнює з билинкою в полі, що росте на піску, без роси, на спеці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться — сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.