Всі публікації щодо письменника:
Вороний Микола
Короткий переказ - Інфанта - МИКОЛА ВОРОНИЙ - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ.
Різьблю свій сон... От ніби вчора ми
Зійшлись, — і стріча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осінні дерева.
Акордами проміннострунними
День хвилював і тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалі мрійно тканому
Дрімала синя далечінь, —
І от на обрії туманному
Замиготіла ваша тінь.
Дзвінкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли як сон, як міт укоханий.
Що виринає з тьми століть.
Вітали вас — мій дух сполоханий.
Рум’яне сяйво і блакить.
Бриніли в серці домінантою
Чуття побожної хвали,
Коли величною інфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усміхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей —
І я схилився упокорено,
Діткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкій муці я
Був по той бік добра і зла...
А наді мною Революція
В червоній заграві пливла.
Коментар
У поезії „Інфанта” поет М. Вороний розмірковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина під такою ж назвою. Твір починається романтичною пейзажною картиною, в якій багато авторських неологізмів, створених його поетичною уявою („проміннострунними”, „мрійнотканому”, „вогнелунними”).
З чуттям „побожної хвали” ліричний герой оспівує жіночу красу, що, виринувши із глибини століть, залишилася вічною й нетлінною.
А світ продовжує жити, у ньому є завжди „два мечі” — добро та зло, і це слід сприймати як належне. Червоний колір полотна нагадав поетові червоні заграви революції.