Короткий переказ - Посоловів од співу сад - ВАСИЛЬ СТУС

ВАСИЛЬ СТУС

Посоловів од співу сад,

од солов'їв, і од надсад,

і од самотньої свічі,

і од жалких зірок вночі.

У небі місяць горовий

скидається, як пульс живий.

Ущухлим світлом сяють вишні

опонічні. Допіру лив

високий дощ і всі невтішні

мої передуми будив.

Я двері прочинив з веранди,

де кострубатий вертоград,

собі не в силі дати лад,

пильнує перший сон троянди.

Свіча затріпотіла — й світло,

мов голуба, пустила в лет,

і вірш твій вирвався без титла,

і дух твій вирвався з тенет,

бо надто кругле небо краю

і кругла саду ліпота,

бо мати дивиться свята,

я в ній смеркаю і світаю.


Коментар

Солов'їна ніч. Поетові не спиться. Дощ розбудив його думи-„передуми”. Душа переповнена поезією, і виривається вірш про найближче й найдорожче.

Вірш В. Стуса витончений, з незвичайними порівняннями та метафорами, складним підтекстом і звукописом (алітерацією та асонансом).