Короткий переказ - За Сибіром сонце сходить - УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ - УКРАЇНСЬКІ ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

(Пісня про Устима Кармалюка)


За Сибіром сонце сходить.

Хлопці, не зівайте.

Ви на мене, Кармалюка,

Всю надію майте!


Повернувся я з Сибіру,

Та не маю долі,

Хоч, здається, не в кайданах,

А все ж не на волі.


Маю жінку, маю діти,

Та я їх не бачу,

Як згадаю про їх муку —

Сам гірко заплачу.


Зібрав собі славних хлопців,

Що ж кому до того?

Засідаєм при дорозі

Ждать подорожнього.


Чи хто їде, чи хто йде,

Треба їх спитати,

Як не має він грошей —

Треба йому дати!


Зовуть мене розбійником.

Кажуть — розбиваю.

Ще ж нікого я не вбив.

Бо й сам душу маю.


З багатого хоч я й візьму —

Убогому даю.

Отак гроші поділивши,

Я гріхів не маю.


Судять мене вдень і вночі,

Повсяку годину,

Ніде мені подітися,

Я од журби гину.


Аж тут їде сам владика:

„А здорові, хлопці!”

„Ой, довго ми вас чекали.

Благослови, отче!”


Чи хто їде, чи хто йде,

Часто дурно ждати.

Отак треба в лісі жити,

Бо не маю хати.


Ой, вилічив сам владика

Сорок тисяч грошей.

Подивився кругом себе —

Все хлопці хороші.


Ой, чи їде, чи хто йде,

Треба його ждати.

Ой, прийдеться Кармалюку

Марне пропадати.


Пішов би я до дітей —

Красу мою знають:

Аби тільки показався.

То зараз впіймають.


А так треба стерегтися,

Треба в лісі жити.

Хоч, здається, світ великий,

Ніде ся подіти!


Ой, прийдеться Кармалюку

Марне пропадати.

Бо немає пристанища.

Ані свої хати.


Прийшла туга до серденька,

Як у світі жити?

Світ великий і розкішний.

Та ніде ся діти!


Асесори, ісправники

За мною ганяють,

Більше вони людей б'ють.

Як я гріхів маю.


У неділю дуже рано

У всі дзвони дзвонять.

А мене, Кармалюка,

Як звірюку гонять.


Нехай гонять, нехай ловлять,

Нехай заганяють,

Нехай мене, Кармалюка,

В світі споминають!


Коментар

Існує близько сорока варіантів пісні про Устима Кармалюка — легендарного ватажка селянських загонів, які боролися проти панського гніту. Знущання над кріпаками були такі, що терпіти не ставало сил. Устим Кармалюк теж утік, зібрав загін „славних хлопців” і став відновлювати справедливість —у багатих забирати, а бідним віддавати. „Отак гроші поділивши, я гріхів не маю”, — говорить він. Кармалюка кілька разів ловили, карали, засилали до Сибіру, але він щоразу тікав і продовжував свою справу. Проте не відчував себе щасливим, адже, хоч і „не в кайданах, а все ж не на волі”, не бачить жінки й дітей, не має хати.

Люди не забули його подвигу й уславили Кармалюка в піснях та легендах.