Короткий переказ - Вогник - АНДРІЙ МАЛИШКО - МИ - УКРАЇНЦІ

Короткий переказ - Вогник - АНДРІЙ МАЛИШКО - МИ - УКРАЇНЦІ

АНДРІЙ МАЛИШКО

В вечірню годину, де в зорях долина.

Де вогником світиться дім,

Шумить під вікном молода тополина.

Неначе у серці моїм.


Там юність ходила у росах до хати

І жевріла цвітом вона,

Там батько не спить і задумалась мати,

Ота, що у світі одна.


Синів виростали, не зводили з ока.

Любили в житті над усе,

Шумить під вікном тополина висока,

Мов звісточку дальню несе.


А вогник їм сяє, мов спогад про сина,

Не все ж повертає назад.

І журиться вікнами наша хатина,

І шепче задумливий сад.


Та де б не ходив я в далекій дорозі,

В чужім чи у ріднім краю,

Я згадую вогник у тихій тривозі

І рідну хатину свою.


Бо дивляться в далеч засмучені очі,

Хоч тінь там моя промайне,

Бо світиться вогник у темнії ночі.

Мов кличе додому мене!


Коментар

Вогник у рідній оселі... Там батько й мати в тривозі очікують сина чи доньку. Спочатку зі школи, з прогулянки, з першого побачення, потім — з далекої дороги. Всім, хто бачить той вогник, хто прямує до нього, кого він кличе, теплом зігрівається серце — їх там чекають, їх люблять, про них турбуються. Тож не можна забувати дороги до рідного дому, не можна не думати про найближчих людей — батька й матір, слід частіше відвідувати їх, надсилати звісточки, адже завжди вони вдивляються, чи не майне за вікном хоч тінь їхніх уже дорослих сина чи доньки, котрі для них завжди залишатимуться дітьми.