Короткий переказ - Астролог - ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ

У нього палка потреба,

у нього жадання слізне:

окраєць нічного неба

піймати у фокус лінзи...

Бо він живе на горищі,

а там сутерени вищі:

у сутінках — мерехтіння

і сонце межує з тінню.

Він дивиться тільки вгору,

і небо лоскочуть вії,

коли в полудневу пору

від кухні смаженим віє.

Над містом літають птахи,

а поруч із ними „ахи”,

коли роззявлять на площі

голодні роти бідолахи.

Земля собі пілігримить,

кружляє собі й кружляє,

а хтось нові пелерини

на осінь собі замовляє —

а він живе на горищі

(там зимно, там вітер свище),

але насправді з горища

небесна ковбаня ближча.

У нього маєтків немає —

згори в декольте заглядає,

а в місті вічність минає

не так, як він загадає.

(Балконне крило ажурне

й сентиментальне, мов танґо,

обжив бароковий янгол —

створіння пухке й безжурне).

І взявши голову в руки,

він крикне собі з розпуки:

„Чого я марную роки?!

Візьму попід руку Юзьку,

піду в пивничку на Руську,

забуду святі мороки!

Забуду святі мороки...”


Коментар

Він живе у кімнатці на горищі, де дме вітер і холодно. Але для нього найвище щастя — „окраєць нічного неба піймати у фокус лінзи” й поолинути думкою до зірок, намагаючись вичитати в них людську долю. Інколи він сумнівається, впадає у розпач, вирішує жити „як усі”, не марити зірками. Та, мабуть, він не зрадить ні себе, ні свого неба в зірках — своєї мрії.