Короткий переказ - Крига на Одрі - ЛІНА КОСТЕНКО - „ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ—ЛЮДИНА?”

ЛІНА КОСТЕНКО

В цьому році зима

Не вдягала білої свити.

Часом вже й приміряла.

Та хтось її зразу крав.

Пошукала, поплакала...

Що ж робити? —

Бідувала в старій

Із торішніх зів'ялих трав.

Як коли лютувала,

Стелила рядно ожеледиць.

Сперечалася з морем.

Несла сум'яття вітрів.

Все збиралась на силі.

Та не встигла огледіться.

Як проснулись дерева

І на Одрі лід потемнів.

Крига буйно ломилась

У відкриті двері протоки.

Лід кришився, б'ючись

Об каміння берегове...

І нарешті по Одрі —

Темній, широкій —

На останній крижині

Самотня чайка пливе.


— Ти куди ж розігналась?

Чи, бува, не до самого моря?

Чайки держаться гурту,

А ти відпливаєш одна.


А крижина тонка,

А крижина майже прозора...

Ну, а що, як її

Розмиє вода весняна?


Ну, а що, коли їй

Та удержать тебе несила?

Затріщить і відломиться...

Піде вода кругами...

— Дивна людино!

Я ж маю крила.

Нащо крилатим ґрунт під ногами?


Комента.


Непривітна, похмура, безсніжна зима. Не на білих сніжних перинах їй довелося бути, а в торішній зів'ялій траві. Пошукала снігу, поплакала, посперечалася, а що робити? Пройшов час, і довелося поступатися місцем весні. Почався льодохід на ріці. Таку персоніфіковану картину природи змальовує поетеса. А далі — диво. Чайка самотня пливе. Її манять широкі морські простори, не лякає небезпека, бо має вона крила. Що ж дивного? А те, що це алегорична картина і образ чайки алегоричний. Адже й серед людей є крилаті романтики, які прагнуть нового, незвіданого, що не бояться мріяти й діяти. Їхні поривання не всі розуміють і схвалюють, але саме завдяки їм відбутися прогрес людства.