Короткий переказ - Під чужим небом - ЄВГЕН МАЛАНЮК - ЕМІГРАЦІЙНА ЛІТЕРАТУРА

ЄВГЕН МАЛАНЮК

1

Не треба ні паризьких бруків,

Ні Праги вулиць прастарих:

Все сняться матернії руки,

Стара солома рідних стріх.

Все сниться гук весни і вітер.

Веселий вітер світлих літ.

А тут — молюсь, убогий митар,

Шукаю твій вогненний слід...

Ні, не знайти. Ніхто не знає.

Ніхто не чув твоїх планів.

Біля всесвітнього Синаю,

Як завше: золото й мечі.

2

Десь сіре поле в чорних круках,

Що пророкують: кари! кар!

А я тут, на чужинних бруках,

Чужий — несу чужий тягар.

А я на полум'ї розлуки

Назавше спалюю роки,

І сниться степ твій, сняться луки

І на узгір'ях — вітряки.

Там — свист херсонського простору!

Там вітер з кришталевих хвиль!

А тут: в вікні опустиш штору —

І п'єш самотній, смертний біль.

3

Несу отут страшний свій іспит,

І знаю, що життя мине.

І мати, сидючи на призьбі,

Вже не вичікують мене.

Давно Євгена поминає

За упокій старенький піп,

За весною весна минає

Під запашне зітхання лип.

Все далі висиха Синюха

Й линя її весела синь,

А вітер заголосить глухо

І пролітає в далечінь.

Сіріє стріха під дощами.

Вже й хата стала нетривка,

І мати слухають ночами

Бронхітне гавкання Бровка.

4

По яких ще дорогах шукати причинної долі?

Перекотиполем блукати в яких степах?

Вітер грає веселий, хвилюючись по роздоллю,

Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.

Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко,

Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі.

Ніби морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій

Після чарки отрути влітає сонячний джміль.

І ось все забуваю, все зникає в сутінні.

Зростає лише рівний профіль і зоряний зір

Та ще заграв глухих за плечима твоїми тремтіння

Всі принади твоєї страшної краси.

5

Кожен день тут приходить пустельний і легкий,

А ти — там, за горами й ярами гориш.

Не поможуть ні подорожі далекі.

Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.

Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же?

Научи мене кров'ю твоїх молитов!

Не поможе ніхто. І не буде інакше.

Із сльозами моїми змішаю питво.

Що мені телефони, версалі, експреси?

Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?

Сниться синя Синюха і верби над плесом,

Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар.

Сниться гомін дубів прадідівських та річка,

Біла хата та тепла долоня сестри...

Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!

Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!

Коментар

Доля закинула ліричного героя (він же й автор) далеко на чужину. Усе добре — цивілізація, розваги, тільки героєві самотньо, тоскно без рідної Херсонщини, старенької батьківської хати, маленької річечки й привіту рідних та близьких. Усе це йому сниться, пригадується, ятрить серце, але повороту немає, і мати вже, напевне, перестала очікувати сина. Виявляється, що туга за батьківщиною — одне з найболючіших почуттів, і поет добре відчув це на собі. Вірш складається з п'яти частин, кожна з них має свій ритмомелодійний малюнок відповідно до змісту й настрою героя (від теплих спогадів до відчаю, підкріпленого алкоголем).