Короткий переказ - Річний пісок слідок ноги твоєї - ЄВГЕН ПЛУЖНИК - УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 20-30-х РОКІВ XX СТ. - ПОЕЗІЯ

ПЛУЖНИК ЄВГЕН

Річний пісок слідок ноги твоєї

І досі ще — для мене! — не заніс.

Тремтить ріка, і хилиться до неї

На тому березі ріденький ліс...

Не заблукають з хуторів лелеки, -

Хіба що вітер хмари нажене...

О друже мій єдиний, а далекий.

Який тут спокій стереже мене!

Немов поклала ти мені на груди

Долоні теплі, і спинилось все:

І почуття, і спогади, і люди,

І мертвий лист, що хвилями несе.

Немов ласкаві вересневі феї

Спинили час, — і всесвіт не тече...

І навіть цей слідок ноги твоєї

Вже не хвилює серця і очей...

Бо я дивлюсь і бачу: все навіки

На цій осінній лагідній землі,

І твій слідок малий — такий великий,

Що я тобі й сказати б не зумів!

Коментар

У вірші Є. Плужника „Річний пісок слідок ноги твоєї...” передає особисті почуття ліричного героя, спогади про кохання, які не стираються з пам'яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Кохання — це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти. Досить похмурий пейзаж („ріденький ліс”, безлюддя, „мертвий лист”) натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькою людиною. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що головні слова, можливо, так і не були сказані.