Балада про вузлики - ІВАН ДРАЧ - скорочено

Балада про вузлики - ІВАН ДРАЧ - скорочено

Була колись у мене баба Корупчиха,

Мені і досі її руки світять.

Була баба Корупчиха темна, неграмотна,

Мені і досі її руки світять.

Пекла баба Корупчиха пироги з калиною,

Мені і досі світ без неї темний.


Кожного холодного чи голодного баба наділяла вузликом.


Хто був безсовісний, той лишався безсовісним.

А вона кожного вузликом наділяла.

Як насняться мені сни чорнющі —

Прийде Корупчиха, розв'яже вузлик,

Як насняться мені сни солодкі з калиною,

Прийде Корупчиха, зав'яже їх у вузлик.

Дуже журиться баба Корупчиха в могилі,

Руки їй склали, не може зв'язати вузлика.


Я не вірю у скатерки-самобранки, вірю у вузлики баби Корупчихи. Сам їх розв'язував і зав'язав їх навіки у пам'яті.


А Корупчиха білою хустиною запиналася,

Вузлика під шию ніколи не зав'язувала,

А сховали її у позиченій хустці,

Бо свої вона у вузлики пов'язала...


Найвищі цінності у житті — доброта і людяність. Баба Корупчиха давно в могилі, але ліричного героя „Балади про вузлики” й досі гріють вузлики, зав'язані руками турботливої бабусі.