Всі публікації щодо:
Жиленко Ірина
Зимовий мотив з візитом пічника - ІРИНА ЖИЛЕНКО - скорочено
Душа земне переросла,
небесного ще не сягнула,
краєчок неба одгорнула
на рівні серця і чола —
заплакала і геть пішла...
Бо ще була душа мала.
Рости ж так боляче і страшно
А ми ж худобонька домашня —
нам треба хатнього тепла. [...]
Сусід (дарма, що інвалід) -
пічник, якого пошукати...
Я радісно йому обід
збираю. І тепліє хата.
Коли ж зійшов на землю вечір —
зійшла за вечором звізда,
і в чорну шибку загляда,
і відбивається в колечку.
Небесне вже переросла,
земного не збагнула, рано.
Ще та звізда була мала,
зелена ще, хоч і різдвяна.
А в сінях тьма і холоднеча.
У глечику замерзла вода. Луснувши, старенький глечик злякав зірку, яка втекла.
То був салют земному дому,
зимі земній, вогню земному,
душі, яка за ніч спочине,
і вранці вийде до воріт,
і знов дитячими очима
різдвяна осіяє світ...
У вірші відображено роздуми про суть та призначення людської душі. Невипадково наявний мотив Різдва — свята, коли запалюється на небі нова зірка — символ приходу Христа, який змінив світ. Натомість до героїні приходить пічник, який приносить тепло в дім. Таке поєднання високих та буденних елементів у межах одного ліричного сюжету надає поезії багатовимірного звучання.