Скорочено - СОСОНКА - ОЛЕНА ПЧІЛКА - 5 КЛАС

Жив собі у хатинці біля лісу чоловік Максим. Було в нього четверо дітей, найстаршому хлопчикові Івасеві було десять років. У лісі було чимало сосон. Одна з них була дуже гарна: зграбнесенька, круглесенька, зелені глиці аж сяють, а молоді пагонки, як свічечки, стремлять.

Восени та взимку її сусідки, берези та липки, стоять сумні та бідні. А сосонка мовби ще кращою здається поміж них. Запишалась вона, стала сміятися з сусідок.

Аж тут сорока прилетіла й сказала, що щось має відбутися. Вона була на подвір'ї в дядька Максима й бачила, як той сани ладив і казав Івасеві, що зрубає сосонку та повезе на продаж. Так воно й сталося. Зрубали сосонку, прив'язали до саней та повезли продавати.

У той час саме Різдвяні святки були. Ось підійшла до дядька Максима жінка з двома паненятами та й купила в нього сосонку. А жінка ця виявилась кумою Максима й запросила його з Іванком на чай. Незабаром батько пішов у справах, а Івась залишився. Нянька запропонувала їм переночувати. Івась може подивитися, як прикрашатимуть ялинку.

А це і справді було „диво” предивне! Іванко навіть не впізнав своєї сосонки. Сяє уся свічечками, ліхтариками, гілля обчіпляне яблучками, якимись цяцьками, червоними, синіми, золотими, аж у очах мигтить! Ну, й тішилася ж вона! Як же хотіла, щоб її липки зараз побачили!

Та недовгим виявилося те щастя. Усі прикраси та ласощі познімали, свічки швидко загасили. А саму сосонку покинули. Другого дня виволокли слуги з будинку сосонку й кинули її надворі. Шкода стало Івасеві сосонку, і він попросив дозволу забрати деревце додому. Там сосонку прикрасили тими дарунками, що одержав Івась у панів.

Потішилися трохи діти та й витягли сосонку знову на подвір'я. Івась навіть пропонував порубати на дрова, а батько вирішив поставити її як віху на дорозі, щоб люди в заметіль могли орієнтуватися.

Якось Максимова кума запропонувала віддати Івася в службу до панів. Та не дуже сподобалося йому на тій службі. Вирішив він утекти. На масницю, коли було багато людей в домі, він вийшов і попрямував до лісу. Йде, радіє, що на волі. Пройшов поле, аж от почало смеркати, та й сніг дедалі більший та більший віє, та ще й вітер його крутить, аж іти тяжко. Мете... Збився Івашко з дороги, нічого перед собою не бачить. Коли се дивиться — щось мріє... Придивись — це та сосонка, що батько Івасів поставив! Тепер він вже знає, куди йти!

Дістався до хати, відкрила мати двері, а там Іванко — весь у сльозах, ледве промовляє, каже, що не може більше там бути. Що будеш робити? Відігріли Івася, нагодували, положили спати на печі. Другого дня побіг Івась із братом Андрійком на дорогу, якою люди на торг їхали. Ось і сосонка знайома!

„Спасибі тобі, сосонко! — сказав Івась. — Адже якби не ти, то я був би замерз!” А сосонка і нагадала хлопцеві, як він пропонував її на дрова порубати. Тож і двірник панський помилявся, коли казав, що вона вже ні на що не годиться!

Коментар

Історія про сосонку, що пишалася зовнішньою красою, вчить нас тому, що краса може бути недовговічною і не принести справжнього щастя та користі. Не треба ганятися за яскравими прикрасами! А треба пишатися тим, що можеш принести якусь користь іншим.

Так письменниця знайомить нас і з історією хлопчика Івася, який на власному досвіді відчув, що найбільше щастя — тепло рідного дому, любов і турбота батьків.