Скорочено - Є ТИСЯЧІ ДОРІГ... - ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО - 11 КЛАС

Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,

Є тисячі ланів, але один лиш мій.

І що мені робить, коли малий зажинок

Судилося почать на ниві нерясній?

Чи викинути серп і йти байдикувати,

Чи долю проклясти за лютий недорід

І до сусід пристать наймитувати

За пару постолів і шкварку на обід?

Коли б я міг забуть убоге рідне поле,

За шмат ції землі мені б усе дали...

До того ж і стерня ніколи ніг не коле

Тим, хто взува холуйські постоли.

Та мушу я іти на рідне поле босим,

І мучити себе й ледачого серпа,

[ падати з утоми на покоси,

І спать, обнявши власного снопа.

Бо нива — ця моя! Тут я почну зажинок,

Бо кращий урожай не жде мене ніде,

Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок

Мене на ниву батьківську веде...

Я...

Не знаю, ким — дияволом чи Богом —

Дано мені покликання сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

А часто хочеться закрити очі кляті,

Забути все і в затишку глухім

Кубельце звити, завести свій дім,

Щасливим бути, як дурак на святі.

Та тільки серце, серце ненавмисне

Пекучим болем душу мені стисне

І відчаєм її наповнить вщерть.

І шепче хтось (можливо, совість власна):

— Не йди туди, дорога то нещасна,

То не життя, то смерть.