Скорочено - ДІМ НА ГОРІ - ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК - 11 КЛАС

Скорочено - ДІМ НА ГОРІ - ВАЛЕРІЙ ШЕВЧУК - 11 КЛАС

(Стислий виклад)

У душі Володимира панував тихий і незвичний спокій. Він йшов по вулиці, роздивляючись навкруги. У вікні однієї хати побачив жінку. У нього аж у голові запаморочилося: жінка мала великі темні очі, і від неї самої ніби стримували золоті хвилі. Коли він зайшов на шкільне подвір'я, то зустрів замерзлі та насторожені очі сторожа, які не змогли розтопити лагідна посмішка та ласкаві привітання Володимира. Але Володимир показав свої документи, і сторож заспокоївся. Він повів нового директора у запилену та завалену різним мотлохом кімнату. Втім висока худа вчителька Олександра Панасівна за кілька хвилин вбрала кімнату — так, що усе тут майже блищало.

Високий сивий чоловік неквапно йшов берегом, пасучи кіз та милуючись краєвидами. Ввечері, коли він приходив додому, дружина Марія доїла кіз, після чого вони сідали на веранді, пили молоко, і дід Іван записував щось до товстого зошита.

Володимир сидів на постелі, розтираючи набряклу від протеза ногу. Він дуже хотів піднятися до будиночка на горі, щоби знов побачити ту жінку, яка так зачарувала його.

Жінку звали Галя. Інколи вона закривалася в кімнаті, вбиралася в найкращий одяг і милувалася своєю красою, а іншим часом бачила в дзеркалі втомлену, постарілу жінку, що сама ростить сина й доглядає хвору бабусю. Володимир піднявся до будиночка. Жінка дала йому води. Обидва почувалися ніяково. Дім, у якому жили Галя з бабусею, був особливим. Тут завжди мешкали лише жінки. Чоловіки іноді приходили до них: від тих, що приходили згори народжувалися хлопчики і згодом залишали дім; від тих, що йшли знизу, народжувались дівчатка. Так розповідала бабуся, але Галя не дуже їй вірила. Та коли знизу прийшов Володимир і попросив води, бабуся радісно сказала дівчині, що це — її доля. Галя згадала Анатоля — чоловіка з гори, що колись зачарував її, а потім покинув вагітну...

Вчителька Олександра Панасівна мала п'ятьох дітей. Усі були при ділі: хлопчики стояли в черзі по гас, молодші дівчатка пішли по хліб, старша — прати білизну. Сама жінка копала картоплю, прала, підмазувала хату, лагодила горище. Ночами вона згадувала свого чоловіка, який пішов на війну і не повернувся. Інколи їй навіть починало вчуватися, як тихенько грає на стіні інструмент, на якому любив грати її чоловік.

Бабуся часто розповідала оповіді-казки. І Галину вже почали дивувати дивні збіги з цими казками, що траплялися у її власному житті. Інколи вона навіть не розуміла, де тут фантастика, а де — реальне життя. Ось і цього разу зустріч з Володимиром викликала дивне почуття в душі жінки. Вона дуже боялася відкритись, повірити своїм передчуттям. Навіть вдягла найгірший, сірий одяг, коли шила наводити лад у школі. А він „впивався її красою, і аж стогнати йому хотілося, наскільки далека вона була й недоступна”. Вона „закушувала губу й натужно намагалася розв'язати пекуче завдання: вийти — це волю загубити, а не вийти — загубити кохання”. Втім, кохання перемогло, і вони пішли по життю разом. Бабуся раділа, їй навіть стало краще, вона почала сама ходити.

Марія Яківна помічала інколи якийсь дивний вогонь в чоловікові, коли він цілими днями щось писав, покинувши кіз. Дітей у них не було. Чоловікові довелося кинути роботу бухгалтера, а сама Марія пішла вчителювати, знаходячи розраду в маленьких учнях. Блукаючи горами, Іван завжди приносив їй букетик польових квітів. Кращі з них вона засушувала. „...Вона розуміла, що тільки й щастя її, що біля цього чоловіка. Боялася, що мить оця швидко мине...”

Старша дочка Олександри Панасівни задивилася на золоторогого Хлопця: він був такий вправний у рухах, коли біг чи фарбував парти. Хлопець теж задивився на тоненьку дівчину, коли вона прала на річці білизну, і запропонував показати їй свої володіння. У підземних ходах у нього була кімната. Туди повів він Неонілу, і там поклялися вони одне одному у вірності, скріпивши клятву кров'ю.

Якось хлопець спитав у Галі про свого батька, хоча б, яке було його прізвище. Мати розсерджено назвала перше-ліпше, що спало па думку — „Пугач”.

Іван-козопас дописував свій п'ятий зошит. Йому снилися чорняві. темноокі ненароджені його сини, які кликали до себе.

Через десять років Хлопець, тепер уже огрядний чоловік, повертався додому. Назустріч йому вийшла дівчина — це була його сестра Оксана. Він спитав, чи Галина Іванівна вдома. Дівчина відповіла, що так. Роки змінили його настільки, що навіть мати не одразу впізнала сина. Сестру ж усе в ньому дратувало, та заради матері вона терпіла.

Хлопець пішов до Неоніли. Дівчина спочатку сердилася на те, що він не писав їй, але, подивившись у його очі, забула усе. Уранці сказала вдома, що вони одружуються.

Хлопець пішов до Марії Яківни, попросив зошити діда Івана, якого вже не стало. Жінка радо віддала, але попросила поставитися з пошаною. Неоніла також прийшла провідати бабусю Марію. Та запропонувала молодим йти жити до неї.

У домі на горі була чудова бібліотека. Хлопець спочатку перечитував книжки, потім — заповітні дідові зошити. Сам теж мав на думці писати, тому наполегливо вивчав літературу.

До Оксани почав залицятись якийсь хлопець. Дівчина гордо відтручувала його. Галина застерегла дочку, аби та не повторила її помилок, не вірила „залітним птахам”. Але та все ж таки не змогла встояти перед магією його очей. Одного разу, прокинувшись, Оксана побачила, що кімната сповнена троянд.

„Хлопець сидів обійнятий м'якою радістю: широкий світ клався йому перед очі. Здалося йому, що вийшло з-за хмари сонце, і він побачив себе загорненим у хмару огненного світла. Озирнувся, бо подумав, що жінки перестаралися там, на кухні, і запалили дім, але палала вже ціла вулиця і весь краєвид перед очима. Тоді він зрозумів, що світло горить у ньому самому. Мозок його освітила миттєва блискавка — чудове сяйво увійшло в його душу, запліднивши навіки його життя. В серце впала іскра блаженства, залишивши в ньому назавжди відчуття неба. Звів очі і пізнав раптом космос, повний нескінченного простору, густо заповнений круглими темними та ясними тілами. Погідний ритм упізнав він у всьому — там, у небі, і тут, на землі: рух планет, соку і крові, рух живих та мертвих тіл. Він збагнув раптом: не мертвий світ лежить навколо нього, а жива тремтлива матерія, що виповнює небо, землю і все, що є. Живу присутність він пізнав у всьому, і це наповнило його справжнім щастям. Зрозумів: весь світ дивовижно уладжено і все діє співмірно до добра кожному, а основним принципом світу є все-таки любов. За кілька секунд побачив і пізнав більше, ніж за всі десять років своїх мандрів. Від цього затремтіли в нього ніздрі, а очі пролляли туди, на вулицю, яку нещодавно так пильно озирали, всю його любов, тугу, занепокоєння та біль. Рука його мимохіть потяглася, щоб натрапити на олівця чи ручку, але завмерла в повітрі.

— Тільки не поспішати, — прошепотів він. — Тільки не поспішати!”

Коментар

Роман-балада В. Шевчука „Дім на горі” (1983) є найяскравішим прикладом необарокового стилю, що відбилося уже на самій

композиції твору. Роман складається з двох частин: повісті-преамбули „Дім на горі” і другої частини, яка під назвою „Голос трави. Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку правнуком у перших ” об'єднує тринадцять оповідань. Усі вони побудовані на фольклорно-міфологічній основі, проте у такій замаскованій, алегоричній формі оповідають про життя реальне. Письменник намагається розкрити людину через психо-інтуїтивне пізнання її долі, через елементи фольклору, релігійні уявлення, біблійні сюжети тощо поглянути на проблеми сучасності. Він художньо досліджує сутність добра і зла, загострює увагу на відповідальності кожного на цій землі за свої вчинки, застерігає від душевної роздвоєності тощо. Таким чином, кожне оповідання — своєрідна притча, морально-етичний постулат, до якого людина має уважно прислухатися, аби обрати правильний шлях у житті.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.