Скорочено - МАЛЕНЬКИЙ ГОРБАНЬ - СПИРИДОН ЧЕРКАСЕНКО - 6 КЛАС

Скорочено - МАЛЕНЬКИЙ ГОРБАНЬ - СПИРИДОН ЧЕРКАСЕНКО - 6 КЛАС

Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Тут зібралась молодь: водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння. Малеча, ближче до хат, захоплена своїм.

Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях — барвистий панський степ.

Дід Антип та Павлик захоплені хлопчачою грою в м'яча, обом сіяють обличчя од великої втіхи. Павлик просто захлинається від реготу, нагинаючи голову аж до худих, гострих колін і коливаючи великим горбом.

Дід Антип глянув скоса на Павлика, сковзнув очима по горбу, по глибоких, променистих, розумних очах його, що одсвічували далеко захованим тихим смутком, і одвернувся, наморщивши чоло й наїживши брови. Незважаючи на його страшний, химерний горб, дід дуже любив хлопця. Але він знав, що діти ще не вміють бачити чудового серця його.

Павлик пішов. Дівчата справді змагались за нього, бо дуже любили слухати його історії, чи казочки. А знав він їх чимало, бо ще в дитинстві мати щовечора розповідала йому довгих-довгих і дуже цікавих казочок. Пам'ять у Павлика була добра, й він завжди пригадував свої сни до найменших подробиць і переказував їх дівчаткам, як нову казку, тільки ніколи не каже, що то сон, а з часом і сам забуває про те.

Павлик ріс, нешвидко ріс... Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті зі своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними. Лагідний, добрий, гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним. Павлик любив звірят, любив пташок і плакав, навіть зомлівав, коли при ньому хтось з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам.

Хлопці дражнили Павлика, часто ображали. Але дівчата завжди захищали товариша, звали з собою гратися. Покликали вони його і цього разу до степу по катран. За вигоном, через великий шлях, починався розкішний цілинний панський степ. Павлик і раніше любив ходити сюди, коли дідусь був у шахті, а неня у панів на поденщині. Дітвора, як овечки без вівчаря, розбрелись по велетенському зеленому килимові: дівчатка шукали квітів, в'язали їх у пучечки, переплітаючи з волохатою, мітластою ковилою, а хлопці ганяли далеко один од одного й шукали катрану.

Павлик сів собі на горбочку й тішився з того: сині, як небо, очі його дивилися спокійно й задоволено. Чулим вухом ловив хлопець ніжну, дзвінку пісеньку жайворонка, що висів недалечко від нього в повітрі й тріпотів крильцями. А думки — гарні-гарні, як і сни його казкові, тихо линули одна за одною, низались у пишний разок чарівної казки. Дівчатка порозбігались, а то яку б чудову нову казочку розказав їм Павлик про музику-жайворонка, що літає високо-високо й розмовляє там з небом глибоким: з хмарками ясносяйними; кучеряві хмарки пливуть з далекого чужого краю, од самого моря, багато бачили вони, багато чули дивного, прегарного, і є їм що розповісти сіренькому музиці...

Аж ось Захарко знайшов гніздечко жайворонка і гукнув усіх подивитися. Павлик злякався, Що вони зруйнують гніздо. Але Захарко запропонував інше: дочекатися, коли вилупляться пташенята, а потім забрати їх. Павлику стало шкода пташенят, та він не зміг спинити друзів. За кілька хвилин хлопці знайшли ще одне гніздо й устромили коло нього паличку. Шукали ще.

Павлик сидів на траві й замислено, не кліпаючи, дивився в землю. Він думав про те, як прилетить пташка, побачить, що пташенят-діток немає в гніздечку, й жалібно пищатиме, битиметься крильцями, сіреньким тільцем об землю й шукатиме-шукатиме. А їх немає... їх Захарко забрав і пороздирав, як роздирав видраних горобенят...

Павлик здригнувся й хутко підвівся. Побачивши, що хлопці одійшли геть, він висмикнув із землі паличку коло гніздечка й закинув її в траву. Потім, не поспішаючи, пішов до другої. Побачивши, що він робить, Захарко хижим звірям наскочив на нього, огрів кулаком по горбу, а коли Павлик упав, то він придавив його коліном і садив кулаками під ребра, під груди. Позбігались діти, відтягли Захарка. Та побачивши, що Павлик уже не кричить і не плаче, а лежить із заплющеними очима, розкинувши руки й ледве дихаючи, вони, як сполохані горобці, кинулися врозтіч.

Павлик сидів уже й тихенько хлипав, коли дід Антип з дівчатками прибіг до нього. Йому не так боліло, як злякався. Сам лагідний, сумирний, він давно не міг зрозуміти, від чого все те лихе, і воно завжди лякало його. Коли він угледів був, як горіли злістю, мов у вовченяти, хижі чорні очі Захаркові, то аж зомлів з жаху. Дід Антип приніс Павлика до хати, роздяг його і поклав у ліжко.

Стомлений, схвильований Павлик заснув. А дід глибоко замислився. Думав він про те, яка доля судилася його любому, нещасному, калікуватому онукові, котрого всякий здолає зобидити. Тим часом мати взяла дзиґлика, поставила коло ліжка й, важко зітхнувши, схилилася над Павликом. Очима, повними сліз і материнської муки, дивилася вона в його бліде навіть у сутінку обличчя, обережно гладила по голівці, брала за худенькі ручки й здригалася, коли хлоп'я кидалося й скрикувало вві сні. Думки, темніші й безпорадніші дідових, гнітили їй серце...

Павлик прокинувся од ранкового сонечка, що заграло йому на видочку ділим снопом золотистого, сіяючого проміння. Він повернув голову до вікна й посміхнувся. Аж тут почув із сіней якісь тупотняву й вовтузіння. То дід волік зляканого на смерть Захарка: хлопець борсався й дриґав босими ногами в повітрі. Дід наказав Павликові бити ображчика. А той зі сльозами на очах, благав вибачити його, обіцяв, що більше не буде такого робити. Дід пішов за матір'ю розбишакуватого хлопця, а Павлик тим часом просив Захарка пограти з ним у крем'яхи. Коли прийшов дід Антип із Явдохою, Захарковою матір'ю, діти, весело сміючись, грались у крем'яхи. Павлик, побачивши старого, сказав, що Захарко не злий, він хороший. Дід Антип посварився на Захарка пальцем і сказав, що має щастя, а тітка Явдоха ласкаво сміялася крізь сльози.

Коментар

Спиридон Черкасенко впевнено заявив про себе як драматург. На сьогодні відомо близько 50-ти його драматичних творів: трагедій, драм, комедій, одноактівок, скетчів, етюдів, створених в традиції народної творчості. Усі їх можна сміливо назвати зразцем високої європейської драматургії, наснаженої тонким психологізмом. Саме таким є і „Маленький горбань”.

Головною думкою твору є те, що часто за зовнішніми, фізичними вадами людини не помічають її добре серце, її розум та кмітливість. Більш того — з калік часто знущаються, ображають їх. Але у образі маленького горбаня Павлика автор показує, як доброта, сміливість перемагають зло, пом'якшують жорстоку поведінку Захарка, роблять щасливою матір цього розбишакуватого хлопчика.






Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Всі матеріали на сайті доступні за ліцензією Creative Commons Attribution-Sharealike 3.0 Unported CC BY-SA 3.0 та GNU Free Documentation License (GFDL)

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.