Скорочено - ПАН ТА ІВАН В ДОРОЗІ - СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ - 6 КЛАС

Побратались пан з Іваном,

По світі мандрують,

Разом їдять, розмовляють,

Разом і ночують...

На кожному через плечі

Висить по торбині,

Лиш пан таки у чемерці,

Іван у свитині...

Ідуть вони дорогою,

Стали ночувати.

Аж задумав пан поганий

Хлопа ошукати...

Та й говорить до Івана:

„Знаєш що, Іване?

То нам варто б попоїсти!..”

„То що ж? їжмо, пане!..”:

„Але знаєш що, Іване?

Починаймо з твої!

А як твоя спорожніє,

То тоді до мої!”

„Добре, пане!” — Іван каже,

Зняв свою торбину,

На травиці зеленії

Постелив свитину.

Попоїли таки добре:

Комара здушили...

Рано встали, до снідання

Торбину кінчили.

Прийшов вечір. Знов у полі

Стали ночувати.

Вже панову отеє б торбу

Треба починати.

Але пан про те ні слова,

На землі лягає,

Кладе торбу під голови,

Хлопа замовляє:

„Що би ти робив, Іване, —

Став його питати, —

Якби тобі довелося

Таке поле мати?..”

„А що ж, пане, я орав би,

Хлібом засівав би

Та ходив би до Адесу,

Сіль і гроші мав би...”

„А що я — не так робив би,

Пан почав казати: —

Я казав би на сім полі

Місто збудувати...

Там би в мене стояв палац,

Там підряд крамниці,

Там перекупки з булками,

А тут дві різниці...

Отоді приходь, Іване,

В мене балювати!..

„Ет, спасибі, — Іван каже,

Лучче будем спати!..”

Незабаром на все горло

Став Іван хропіти,

Незабаром коло него

Став і пан сопіти...

Тільки що пан заснув добре,

Іван підійнявся

Та до панської торбини

Як сам присотався...

То і курку, і печеню,

І кавалок кишки —

Все, що було у торбині,

Стеребив до кришки.

Пробудився пан раненько.

Пропаща людина!

І сам, бідний, хоче їсти,

І пуста торбина.

Розбуджає він Івана

Та й його питає.

А Іван стиснув плечима

Та й одповідає:

„А що ж, пане, та ж ви вчора

Місто будували:

Тут стояли дві різниці,

Там булки стояли!..

А по місті, звісне діло,

Собаки ходили!..

То вони-то вашу торбу,

Певне, стеребили!”

Посвистав пан по торбині,

Нічого діяти!..

„Вставай, — каже, — вже, Іване!

Пора мандрувати ”.

Пішли вони, ідуть степом,

Тяженько зморились...

Аж насилу перед вечір

До села прибились.

Відчиняють коловорот,

Аж блукає гуска.

Іван гуску — та в торбину:

Є вже і закуска...

Повернули в пусту хату,

Гуску спорядили:

Общипали, обшмалили,

У піч посадили...

Але пан гадає знову

Хлопа ошукати.

„Знаєш, — каже, — що, Іване?

Ми лягаймо спати!

Та кому із нас присниться

Кращая закуска,

То вже ціла тому взавтра

Достанеться гуска!..”

„Та як спати, то і спати,

Не батька питати!”

Постелив Іван свитину

Та й лягає спати...

Але рівно в опівночі

Іван пробудився,

Із'їв собі цілу гуску

Та й знов положився.

Встає рано й пан голодний

Та й давай казати,

Як то він во сні до Бога

Ходив балювати,

Та якії там потрави

Йому подавали,

Як його й самі святії

Їсти припрошали...

„Ані слова! — Іван каже: —

Ваша правда, пане!

Я сам бачив, як ви їли

Якісь марципани...

Та й дивлюсь, що не голодні,

Маєте закуску,

Та до печі помаленьку,

Та й стеребив гуску!..”

„Чи ж то правда? — пан питає. —

Всю із'їв, Іване?”

„Та аби я так здоров був,

Як всю із'їв, пане!..”

Димом здимів пан із хати,

А Іван озвався:

„Хтів пан когось ошукати,

Та й сам ошукався!..”