Українська література. Скорочені твори для підготовки до ЗНО

Кайдашева сім'я (Стислий переказ твору) - Іван Нечуй-Левицький

I розділ

Дія відбувається в селі Семигори, недалеко від Богуслава. Лаврін і Карпо, сини Омелька Кайдаша і Марусі Кайдашихи, обговорюють дівчат і вирішують, кого Карпо буде сватати. Карпові подобалася Мотря Довбиш. Розмова братів дратує батька, він свариться на них. Мати кличе хлопців обідати. Омелько не пішов, бо дотримувався посту. Почувши дзвін, батько пішов до церкви. Мати попросила його по дорозі додому зайти до панів і забрати гроші за вози, але заборонила заходити до шинку, щоб не пропив гроші, бо наступного дня вона планувала їхати на ярмарок. Омелько не послухав жінки і таки зайшов до шинку, де зустрів кума, пропив там половину грошей і повернувся додому вже після опівночі.

II розділ

Наступного дня батько з матір'ю поїхали на ярмарок. Карпо пішов до Мотрі, її батьки також були там. Карпо перескочив через перелаз. Мотря сказала, що їх пороги для нього дуже низькі. Карпо хотів привітатися з Мотрею за руку, проте вона замість руки підставила горщика. Карпо хотів відняти його, і він розбився. Мотря дуже засмутилась, боялась, що мама сваритиме. Віхтем вона махнула на Карпа і замурзала його сорочку. Той, відходячи, зачепив ще два горщики і розлив глину. Мотря бідкалась, а хлопець попросив її не сердитись, пообіцяв, що закликає старостів. Тут приїхали Довбиші, Карпо пішов. Мотря сказала, що то кабан заскочив у двір і поперекидав горщики.

Карпо прийшов додому, батько почав сваритись через те, що хлопці не почали копати дорогу, як він їм казав. У неділю Мотря прибиралась до церкви. Вся у стрічках та квітах, вона пройшла мимо Кайдашевого двору. Брати з батьком якраз везли снопи на возах. Карпо задивився на Мотрю, і вози поперекидались. Батько бідкався, що то його свята неділя покарала. Вони вирішили, що треба кидати снопи і йти до церкви, щоб відмолити гріх. Карпові ж хотілося побачити Мотрю. Вийшовши з церкви, хлопець домовився з нею побачитись на музиках. Там Карпо зізнається дівчині, що щиро кохає її.

Наприкінці літа Карпо засватався до Мотрі. Кайдаш із жінкою пішли до Довбишів на розглядини. Кайдашиха була дуже прохана, бо набралась від панів пишання. Вона довго не сідала за стіл, а Довбишка довго її припрошувала. Кайдашиха промовляла до Мотрі солодкими словами, котрій це одразу не сподобалось. Маруся любила розповідати про те, як її шанували пани. Все село сміялося з неї за звичку промовляти “проше вас”, сміялася й Мотря. Потім Кайдашиха почала розхвалювати синів. Її розмови дратували Омелька, бо той хотів швидше випити. Прощаючись, Кайдаш пообіцяв звести хату для Карпа через сіни.

III розділ

Після другої пречистої Карпо та Мотря обвінчалися.

Кайдашиха рано вранці будить невістку, дає їй купу справ, а сама спить на печі. Вона пильно слідкувала, щоб Мотря робила все правильно, а сама лише робила вигляд, що зайнята. Невістка подала обід на стіл, а Кайдашиха сиділа, наче гість і лише повчала Мотрю. Згодом Маруся зрозуміла, що невістка не буде мовчки терпіти її вибрики. Вже за тиждень Кайдашиха не промовляла до Мотрі солодкими словами і “орудувала нею, наче наймичкою”. Мотря була дуже працьовитою, робила все швидко і проворно, але свекрусі не могла вгодити. Одного дня вона почула, як Кайдашиха розповідала про неї кумі. Казала, що вона нічого не робить і не вміє, ще й приданого не має. Мотря обізвалася з хати, Марусі стало соромно, що та все почула, адже вона збрехала. Невістка вирішує поводитись так, як свекруха. Вранці на печі охає та не встає. Марусю така поведінка сильно дратує.

Омелькові приснився страшний сон: коза із вогняними очима орудувала в його хаті. Він вирішив, що це його покарала свята п'ятниця, і став молитися перед образами.

Мотря і далі дражнить свекруху. Каже їй, що не буде їй наймичкою, що всю роботу треба ділити навпіл, але Маруся відповідає, що та все вигадує. Вона накручує чоловіка, той гримає на Мотрю і замахується на неї рукою, але Карпо вступається за жінку і каже, що він також може замахнутись на батька. Омелько знає, що син не пускає слів на вітер, і йде з хати.

У хаті стало тихо, діл замів Лаврін. Карпо, одружившись, виріс у своїх очах. Він мріяв про те, щоб жити із жінкою в окремій хаті. Миру між жінками вже не було. Маруся продовжувала потурати невістку, а та й собі не мовчала. Перед Різдвом Мотря чекала, що свекруха справить для неї одежину, а та відрізала для неї чорну запаску. Карпо хотів прибрати свою жінку, попросив у батька грошей, а той сказав, що мати купить на ярмарку. Маруся купила чорну хустину і вбогу матерію на спідницю. Мотря зрозуміла, що її волі в цій хаті не буде, і почала хотіти своєї хати.

IV розділ

Восени Мотря народила сина, який трохи примирив невістку з свекрухою. Кайдашиха любила хлопчика і вчила Мотрю, як із ним поводитись. Карпо тепер вважав себе рівним батькові, він почав поважати себе.

Але лихо не змусило себе чекати. Кайдашиха дістала зі скрині товсте та тонке полотно, біля якого чимало працювала й Мотря. Маруся відрізала всім на сорочки товстого полотна, а собі – тонкого, аргументуючи це тим, що вона ходить до панів і негоже їй вдягатися у грубі сорочки. Мотря вперше за весь час заплакала. Її образило те, що свекруха кривдить її навіть в тому, над чим вона працювала. Вона пошила собі сорочку, надягла, і їй здалося, що в такому вбранні вона сама почорніла. Кайдашиха в шинку судила Мотрю на все село, а молодиці переказували їй слова свекрухи. Мотря вирішила самій собі виробити тонкого полотна. Коли Кайдашиха зрозуміла це, то почала забирати в неї мотовило, зчинила страшний ґвалт. Прийшли Лаврін, Омелько та Карпо. Кайдаш сварить Мотрю, замахується на неї мотовилом та зачепив її за руку. Карпо стає на захист дружини, звинувачує в усьому матір. Омелько сердиться і кидається з кулаками на сина. Той кілька разів просить відійти, потім штовхає його руками в груди, батько падає. Мотря злякалась, що через неї чоловік підняв руку на батька.

Наступного дня Кайдаш зробив два нових мотовила. Мотря зраділа, нарешті вона відчула себе господинею. Вона приготувала борщ та спекла хліб. На біду, вийшло невдало. Лаврін виріг=шив пожартувати і зліпив із хліба коника. Мотрю роздратували такі насмішки, і вона вирішила готувати їжу лише для себе та Карпа. Кайдашиха розсердилась, розповіла все чоловікові, але той більше не хотів сваритися з Карпом і осоромлювати себе перед сім'єю. Мотря, не знаючи, що їй робити, пішла до матері обідати. Та сказала їй, щоб донька просила у свекра звести їм хату, бо добра з цього не буде. Маруся бавилась з онуком, коли Мотря спала, бо та не підпускала її до дитини.

Кайдаш звів дітям нову хату. Мотря раділа, почуваючись панною. Батько поділив із сином і хазяйство. Мотря більше й не показувалась у хаті свекрухи.

V розділ

Перед зеленими святками Лаврін йде до млина. Дорогою він зустрічає гарну дівчину, Мелашку Балашівну, родом із Бієвець. Краса нової знайомої зачарувала Лавріна, він не міг відвести від неї очей. Мелашка показала йому, де живе. Вони домовились зустрітись наступного дня біля млина. Дівчина не могла нічого робити, все думала про хлопця. Коли вони зустрілись, Мелашка розповіла Лаврінові, що родина у неї бідна, що має вона багато братів та сестер. Хлопець часто ходив у Бієвці, вдома не міг нічого робити, без коханої йому був світ немилий. Батьки це помітили і вирішили одружувати сина. Лаврін заслав сватів до Балашів, ті дали згоду. Кайдашиха їхала на розглядини на возі, як панна, ще й виставила свої нові жовті сап'яниці напоказ. Сусіди сміялися з неї, називаючи Марусю “пані економшею”. Вже у Западинцях віз перекинувся, і Маруся викотилась із нього, вся у сіні та пилюці. Вона сердилась і сварила село, її вразила біднота Балашевої хати. Батьків Мелашки дратувала чваньковитість свахи, проте дівчина не звертала на це уваги, їй було важливо лише те, що вона буде поруч із коханим. По дорозі додому Маруся заїхала до попаді, а потім довго розповідала, як її там приймали гарно. За тиждень Мелашка та Лаврін побрались.

VI розділ

Перший тиждень Мелашка прожила в Кайдашевій хаті, як у раю. Кохання до Лавріна засліплювало її, вона не помічала ні сварок свекра зі свекрухою, ні того, що Кайдашиха одразу її незлюбила. Дівчина була молодою, тож важка робота не давалась їй до рук. Марусю це дратувало і давало зайвий привід поглузувати з неї. Мотря також не злюбила Мелашки, не пускала її на поріг своєї хати. Молодиця почала проситись в гості до своїх батьків, Кайдаш пошкодував її, вмовив жінку відпустити невістку. Побачивши матір, Мелашка розплакалась, пожалілась їй на лиху свекруху. Балашисі було шкода дочки, вона порадила їй не мовчати, а огризатись, як Мотря.

На страсний тиждень в понеділок баба Палажка Солов'їха прийшла в гості до Кайдашів і почала розповідати про Київ та церкви, сказала, що саме там потрібно висповідатись. Мелашка почала проситись до Києва з бабою, адже жодного разу там не була. Кайдашиха відпустила невістку, бо Палажка пригрозила, що не простить їй Бог, якщо вона цього не зробить. Мелашці дуже подобалось у Києві. Тут не було ні свекрухи, ні свекра, ні Мотрі, ніхто не ображав її. Молодиця як подумала, що треба вертатись додому, одразу розплакалась. Це почула проскурниця і погодилась взяти її за наймичку. Жінка сховала Мелашку в себе, щоб баба Палажка не забрала її. Баби шукали її, але не знайшли, тож повернулись у село без Мелашки. Чутка про те, що Кайдашева невістка не повернулась у Семигори, розійшлась на все село, дійшла вона й до Кайдашів. Лавріна дуже засмутила ця звістка, він у всьому звинуватив матір і попередив, що не простить їй зникнення дружини. Родина зчинила великий скандал у дворі Палажки, Лаврін вимагав повернути дружину, а потім потягнув із батьком бабу у волость. Волосний вилаяв Палажку, проте сказав, що у Мелашки є свій розум, вона знала, що робила. Кайдашиха почала шкодувати, що так ображала невістку, вона боялась, що її вже немає в живих. Балаші теж дізнались, що дочки немає. Горе об'єднало родину, всі разом сумували за Мелашкою.

Тим часом сама молодиця служила у проскурниці вже другий тиждень і почала тужити за Лавріном. Вона відчула, що чоловік побивається за нею. Балашиха, Кайдашиха та Лаврін вирушили до Києва на пошуки Мелашки. Вони дійшли до церкви, біля якої сиділа проскурниця, молодиця якраз вийшла до неї щось спитати і побачила чоловіка. Вона хотіла втекти, але як зустрілась очима з коханим, то кинулась до нього в одній сорочці. Свекруха з матір'ю побачили її та розплакались. Кайдашиха попросила її повернутись, обіцяла, що більше не образить її. Вона стримала своє слово, накупила на ярмарку невістці одягу, боялась, що вона знову втече, тільки вже кудись далі. Згодом Мелашка народила сина.

VII розділ

Сварки між свекрухою та невісткою припинились, зате почалась нове перепалка між Лавріном та батьком. Лаврін був молодшим сином, тож все батьківське добро, за українським звичаєм, мало перейти йому. Кайдаш не давав синові грошей, натомість пропивав їх у шинку.

Загадав батько всім йти в поле збирати ячмінь, проте Лаврін його не послухав, а зібрався до млина. Кайдаш зрозумів, що він уже не може керувати сином, тож перестав і зовсім щось говорити. У спасівку пішов батько до церкви. Там йому привиділось, що всі образи співали. Він вийшов із церкви і побачив чоловіка серед лісу, який немов кликав його до себе. Кайдаш встав і пішов на греблю. Він оступився на кінець греблі і ледве не впав у воду. Омелько немов прокинувся, не міг зрозуміти, де він і що тут робить. Він повернувся додому сам не свій та ліг спати. Наступного дня Кайдаш був смутний, йому привиджувались дивні речі: чортики замість кропиви, хлопчик із ріжками, чорти на свинях, покійний батько та херсонський чумак. Омелько почав із ними розмовляти, що сильно налякало сім'ю. Кайдашиха привела бабу Палажку, щоб та помолилась. Баба сказала Марусі дати чоловікові напитись горілки, настояної на оселедцях. Жінка так і зробила, але це не допомогло. Тоді Кайдаш пішов до священика, найняв молебень, і йому стало легше.

Діти відправили батька на піч відпочивати. Однієї місячної ночі до Омелька знов навідався чумак, із яким він чумакував у дитинстві. Вони розмовляли і йшли кудись. Несподівано Кайдаш опинився у темному лісі, чумака поруч не було. Бродив він довго, аж ранком прийшов додому. Омелько зрозумів, що його водила нечиста сила. У хаті йому знов почали привиджуватись чорти, які наказували йому вбити себе. Другого дня Кайдаш висповідався у священика, але це не допомогло. До чоловіка постійно навідувався чумак. Минув тиждень, він знов завів його на греблю, а вранці люди знайшли його мертвим у воді. Карпо говорив, що батько постив дванадцять п'ятниць, бо дуже боявся вмерти наглою смертю, але це його не врятувало.

VIII розділ

Поховали Кайдаша з великою честю. Минуло чотири дні після похорону, і брати вирішили поділити батьківський спадок. Домовились, що вирішать все без волості і почали ділити город. Розділили порівну, але раптом вийшла Мотря із хати. Їй здалось, що Лаврінова частка і довша, і ширша. Два рази вона переміряла землю. За першим друга половина була більшою на один пояс, за другим – на два пояси. Вона почала кричати на весь двір, всі вискочили з хат. Мотря почала вимагати, щоб міряли на її очах. Вони переміряли, частини були рівними, але Мотря не заспокоїлась. Вона почала кричати, що на Лавріновій половині садку було на одну грушу і дві яблуні більше. Довго сварились, поки вирішили, що треба йти у волость. Там постановили, що батькове добро залишається Лаврінові і Кайдашисі, бо Карпа відділили ще за життя Кайдаша. Мотрю таке рішення дуже роздратувало.

З того часу миру в родині вже не було. Мелашка замела половину сіней і хату і залишила сміття попід Мотриною призьбою, поки сходила до хати за рядном, щоб винести його. Мотря вийшла з хати, побачила купу і розкидала її попід Лавріновою призьбою. Мелашка як побачила це, почала розкидати деркачем сміття. Мотря забрала деркача з її рук і замахнулась ним на Мелашку. Вибігла Кайдашиха, вона була біля печі, тож в руках була кочерга. Вона замахнулась нею в Мотрю, та відскочила, і кочерга полетіла в невістчине вікно. Вийшли чоловіки і розігнали молодиць. Жінки почали вимагати одрити Карпову хату, а Кайдашиха пішла у волость. Волосному набридло слухати крики, він плюнув і сказав сім'ї розбиратись самим.

В той же вечір Кайдашиха почула, що хтось лазить на горищі. Там була Мотря, яка зловила свою курку на їх сідалі. Кайдашиха назвала невістку бендерською чумою. Курка впала з горища і погасила світло. Мотря почала злазити і кілька разів вдарила Лавріна п'ятами. Той зіскочив і прийняв драбину. Молодиця повисла на стіні і почала кричати. Вибіг Карпо і підставив драбину до жінки. Наступного дня Кайдашиха пішла до церкви і пожалілась на Мотрю матушці. Та дала внукам гостинці. Маруся прийшла додому, роздала Мелащиним дітям гостинці, Мотрині також вибігли, баба і їм дала. Мотря сказала дітям, щоб ті не брали у баби гостинці. Внуки почали ображати її поганими словами. Кайдашиху це так засмутило, що вона розплакалась. У той же день Мотрин старший хлопчик розбив випадково кухля, коли пив воду з Мелащиної діжки. Баба вибігла з хати і насварила онука. Невістки почали бити посуд. Сварка дійшла до того, що Мотря держалом від деркача вдарила свекрусі в око. Лаврін із Мотрею кинулись захищати матір. Лаврін пхнув Мотрю, Карпо – брата. Тим часом Кайдашиха розмазала кров і побігла до священика та у волость. Волосний із писарем побігли до хати. Плакали діти, гавкали собаки. На ґвалт збіглись люди. Родину повели у волость і ледве розплутали їх справу. Присудили Карпові відділити хату і поставити на городі окроми та розділити ґрунт навпіл. Мотрю за її вчинок посадили в холодну на два дні. Кайдашиха ослабла і стала сліпою на праве око. Вона вирішує освятити хати і кличе священика. Карпо таки відгородився, і сварки почали втихати.

Брати спільно працювали на землі. Карпа обрали у волості за десяцького, казали, що з нього буде добрий сіпака. Тим часом багатий жид Берко поставив у селі чотири шинки, громаді це не сподобалось, вони вирішили не впускати людей до них. Проте жид задобрив народ, пригостивши їх горілкою та пообіцявши добре заплатити. Громада перейшла на його бік, віддали Беркові й громадський шинок.

IX розділ

Минула зима, а за нею і весна. Кайдашенки вже трохи ладили. Кайдашиху тепер називали безокою економшею. Лаврін із Мелашкою жили добре, не сварились і не бились.

Настала весна. Городи Кайдашів розділяв лише слабенький тин. Мелашка посадила огірків, вони трішки виросли, а Мотрині кури з півнем перескочили тин і повибирали огірочки, а квочка вигребла яму серед огудиння. Кайдашиха побачила таку шкоду і кинула палицею в курей. Двоє курчат лягло, а півневі перебило ногу. Мотря сказала Карпу, щоб пішов до Лавріна і взяв плату за втрату. Чоловік відмовився, посварившись з дружиною. Того вечора кабанчик зсунув тин і забіг у Мотрину картоплю. Жінка це побачила і кинула в нього палицею, перебивши йому спину. Кайдашиха, щоб помститись за кабанчика, скрутила голову невістчиному півневі і зварила з нього борщ. Мотря витягла його з глечика і показала Карпові. Чоловіка розсердили такі збитки і він мусив сваритись із матір'ю. Мотрині діти за її наказом піймали Мелащиного чорного півня і мати вкинула його в купу.

Тим часом тин між городами посунувсь, і другого дня Лаврінів кабан вскочив у Карпів город. Мотря з дітьми загнала його у хлів і погодилась віддати кабана тільки за викуп. Того ж дня кум покликав Карпа з Мотрею до шинку. Поки батьки були там, діти одв'язали коня і катались на ньому, а той ускочив у Лавріновий город. Мелашка з Кайдашихою завели його у хлів. Мотря та Карпо дізнались про це від дітей і прибігли додому. Родина сварилась так голосно, що на їх крик збіглись люди, деякі намагались їх навіть мирити. Карпо кинувся до хліву, щоб забрати коня, але мати заступила йому дорогу. Він схопив її і почав трусити. Маруся вирвалась і почала тікати, син побіг з дрючком навздогін. Кайдашиха добігла до ставка і з переляку вскочила в нього. Карпо не пішов у воду за нею, тому що він пошкодував не матері, а чобіт. Кайдашиха вилізла зі ставка і побігла спочатку до священика, потім у волость. Там Карпові присудили або виплатити матері п'ять карбованців і перепросити в неї, або всипати йому десять різок. Чоловікові стало соромно, він не робив панщини і не був битий панами. Він вибачився перед Кайдашихою. У родині запанував мир. Город розділили ровом, обсадили дерезою. Першими помирились діти, потім брати, а після них і жінки. Лаврін навіть похрестив Карпову дитину. Минула зима, і влітку з'явилась нову причина для сварок між Кайдашенками. На Карповій половині росла Лаврінова груша, яку він прищепив ще дитиною. Того літа вона вперше вродила, ще й дуже смачними та соковитими грушами, яких було дуже багато. Бабуся розповіла онукам, що груша та не дядькова, а батькова, тож вони і вирішили їх нарвати. Мотря те побачила, насварилась і пригрозила побити їх кропивою. Мелашка з Лавріном захистили дітей, і вони знов полізли на грушу. Мотря дубцем побила їм спини. Карпо кричав, що груша належить йому, бо росте на його половині, Лаврін же був переконаний, що груша його, бо йому її батько подарував і він її прищепив. Брати вирішили йти у волость. Там присудили, щоб Карпо щороку віддавав половину груш братові або відрізати йому два аршини землі разом із грушею. Вирішили, щоб Карпо щороку віддавав Лавріну половину плодів, але жінки були проти.

Наступного року історія повторилась. Груш було ще більше, їх можна було продавати на ярмарку за немалі гроші. Навіть священик не зміг їх розсудити. Баба Палажка говорила, що у сім'ї настане мир, коли дві хати будуть на різних сторонах села.

Проблема вирішилась сама собою: груша всохла, і у садибах нарешті настала тиша.

Повість Кайдашева сім'я (скорочено)

Недалеко од Богуслава розкинулося с. Семигори. Під горою стояла хата Омелька Кайдаша. Це був чоловік зі здоровими загорілими жилавими руками. Широке лице було сухорляве й бліде. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною. У нього було два сини. Карпо – широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Гострі темні очі були ніби сердиті. Лаврін – менший – у нього було довгасте лице, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи. Він був з виду схожий на матір.

Омелько – добрий стельмах, робив вози, плуга. Був дуже богомольний, але часто любив ходити до корчми. Сини вже думають одружуватися.

Карпові в душу запала Мотря – Довбишева донька – трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Стара Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна. Замолоду вона довго служила у дворі, у пана, тому вміла добре куховарити і ще й тепер її брали до панів – на весілля, на хрестини. Маруся довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. Вона любила цілувати їх в руки, кланятись. Але як тільки трохи сердилася – з неї спадала та солодка луска, і вона лаялася та кричала на весь рот.

Одного дня, у суботу, старі поїхали на ярмарок, звелівши синам розкопати дорогу з гори. Але Карпо пішов туди, де жила Мотря. Довбиш був багатий чоловік, у нього був ставок, хата вся в черешнях, нова, велика, з чималими вікнами. Мотря стояла під хатою. Була вона висока на зріст, рівна станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з чорними косами. У лиці, в очах було розлите щось палке, гаряче, було видно розум із завзяттям і трохи зі злістю. Дівчина підводила глиною хату. Вони з Карпом розмовляли, аж поки не приїхали батьки, тоді хлопець скочив через перелаз та пішов.

У неділю Кайдаш загадав синам робити вози, щоб їхати перевозити снопи. Тим часом Мотря прибиралася до церкви, дістала найкращий одяг. Коли вона проходила повз Кайдашевий двір, Карпо задивився на неї та віз і перекинувся. Брати покинули роботу та пішли до церкви. Там Карпо зустрівся з Мотрею, і вони домовилися вийти по обіді “на музики”.

По обіді дівчата збиралися на гулянку під корчмою. Вийшла й Мотря. Після танців Карпо наздогнав її, сказав, що щиро кохає. Дівчина пообіцяла після вечері вийти у садок.

Через тижні зо два заслав Карпо до Мотрі сватів, обміняли хліб. Кайдаші поїхали до Довбишів. Їх запросили у хату. Кайдашиха нахваляла Мотрю та говорила, що гарну невісточку буде мати. Але Мотря розгледіла свекруху. Той солодкий медок їй одразу не сподобався. Стара все поглядала на скриню, подушки, розказувала, як її шанують пани, хвалила синів, називаючи їх пахучими васильками на городі. Незабаром Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні пили й гуляли. У четвер Кайдашиха збудила невістку раненько, загадала затопити у печі, поставити окріп, видоїти корову, одігнати вівці до череди, бо сама нездужає. Мотря все зробила, а свекруха ще спить. Прокинувшись, загадала варити борщ і кашу, а сама вмилась, помолилась і полізла знову на піч. Стара була здорова і дурила невістку. По обіді загадала насіяти борошна, замісити тісто, а сама, виспавшись, пішла до сусіди у гості. Мотря здогадалася, що її свекруха недобра, але вона була не така, щоб комусь покорятись. Другого дня відбувалося те ж саме.

Настала субота. Роботи багато. Кайдашиха хату замела й сіла коло вікна сорочки латать. Мотря вимазала стіни, комин, грубу, припічок, але свекрусі не сподобалося – почала навчати. Так минув тиждень. Кайдашиха перестала звати невістку “серденьком” і орудувала нею, як наймичкою. Мотря насилу здержувала язика.

Діло ніби горіло в Мотриних руках. Вона оджимала плаття і разом поралася коло печі, але хати вирішила не підмітати. Увечері сміття було трохи не по кісточки. Почали сваритися зі свекрухою. Поки Мотря прала, мати варила вечерю. Сіли за стіл, невістка кинулася насипати вечерю, але стара її відігнала. Мотря не сіла навіть вечеряти.

Другого дня вранці Мотря замітала сіни. Чує, як Кайдашиха говорить про неї з якоюсь жінкою: “Думала, наженуть мені повний двір волів та корів, а вони пригнали одну дурну вівцю… Довелося всьому вчити невістку – ні спекти, ні зварити, ні прясти, ні шити. А вже що лінива…”

Одного ранку Кайдашиха витягла сорочку й сіла вишивати. Мотря й собі. А хата залишилася неметена. Свекруха сказала, щоб та підмела. Мотря їй відповіла: “Я вам не наймичка… Коли пішлось на колотнечу, то нам треба робить діло пополовині.” Почали сперечатися. У хату ввійшов Карпо і Кайдаш, котрий замахнувся на невістку. Карпо заступився: “Тату! Не махайте на мене руками, бо й у мене руки є!” Батько вийшов, син теж. Стара й Мотря сиділи й ніби шили. Увійшов Лаврін і почав мести.

Карпо думав про хату, в якій живе сам зі своєю жінкою. “Од того часу вже не було ладу між свекрухою та невісткою.”

У великий піст Кайдашиха принесла полотно, рушники, сховала у свою скриню та й замкнула. Мотря хотіла одкрояти свою частку й сховати у свою скриню. Вже недалеко до Великодня Мотря говорить Карпу, щоб попросив у батька грошей на нову хустку та спідницю. Кайдашиха привезла з ярмарку Мотрі чорну хустку та матерії.

Настало літо. Усі були в полі, менше колотнечі. Мотря жала швидко й заробила з Карпом більше кіп, ніж старі.

Восени народився у них син. Карпо вважав тепер себе у всьому рівним батькові. Батько обіцяв на хрестини приставити для Карпа хату через сіни. Дитина наче трохи помирила свекруху й Мотрю.

Після Покрови Кайдашиха витягла товсте полотно, одрізала на сорочки синам, батькові, Мотрі, а собі – з тонкого, гарного полотна, напряденого вдвох з Мотрею. Знову посварилися. Мотря подумала: “…Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький”.

Свекруха у шинку судила невістку на усе село. Мотря з того часу стала прясти собі окремо і ховати у свою скриню. Одного дня витягла починки зі скрині, взяла мотовила й хотіла мотать. Кайдашиха почала забирати мотовило. Підняли страшний rвалт. У хату позбігалися чоловіки. Кайдаш потрощив мотовило. Карпо сказав, щоб батько їх одрізнив. Він стояв наче скеля. Кайдаш кинувся на нього з кулаками. “Не лізь, бо задушу, іродова душе!” – крикнув Карпо й кинувся, неначе звір, на батька й штовхнув його обома руками у груди. Кайдаш так і впав. Кайдашиха плакала. Лаврін ладен був кинутися на брата. Мотря сиділа на лаві, її чоловік вийшов з хати.

Другого дня приніс Кайдаш два мотовила. Мотря по обіді почала мотать. “Вона почула в собі дух господині”. Свекруху брала злість. Наступного дня Мотря взяла свої й Карпові сорочки й почала прати, “… вас усіх більше обпирати не буду. Періть собі самі…”

Не вийшов у Мотрі хліб та борщ, а ще й Лаврін зліпив з м'якушки коника. На другий день варила обід лише для себе й Карпа. Знову сварка. Мотря побігла до матері жалітися.

Колотнеча в хаті не переставала. Мотря не давала свекрусі дитини. Навесні почали зводити нову хату. Влітку хату освятили. Мотря вимазала чисто хату й тільки частину сіней. “Тепер я зовсім пані!” Батько мусив одділити синові хазяйство (пару волів, воза, борону, частку поля). Мотря ніби на світ народилася. У свекрушину хату ніколи й не заглядала.

Одного разу Кайдаш послав Лавріна до млина. Побачив за Россю, що червоніла якась квітка. “З жита ніби виплила молода дівчина з сапою в руках… невелика на зріст, але рівна, як струна…, гарна, як червона калина…, чорні брови, густі-прегусті, як шовк.” Лаврін наздогнав її, познайомилися – вона була з Бієвиць, дочка Охріма Балаша. “Її краса так засліпила йому очі, … що вона йому здавалася не дівчиною, а русалкою.” Показала йому хату (“…мала, стара; аж похилилася набік”). Домовилися зустрітись біля млина наступного дня.

Другого дня, у неділю, понад Россю на камені Лаврін зустрів Меланку. Вона розповідала, що батько бідний, багато сестер та братів. Домовились зустрітися ввечері “на вулиці”. Лаврін повів хлопців у шинок, бо був з іншого села. Ходив до Меланки через день і зовсім розледащів. Без неї йому світ немилий. Батьки вирішили його одружити. Розповів їм до кого ходить. Послали старостів. У неділю старі зібралися на розглядини до Балашів. Кайдашиха одягла тонку сорочку, нову хустку, понадівала всі хрести, нову спідницю, жовті чоботи. Коли заїхали на Западинці, віз перекинувся, Кайдашиха викотилася з воза, сіно її накрило зверху. Під'їхали до хати. Звідти вибігло п'ятеро дітей, старі Балаші вийшли, убого вдягнені, за ними – Меланка, мов квітка. Запросили Кайдашів у хату. Двері були низькі, Кайдашиха набила гулю. Сіли до столу. Хліб був чорний, глевкий, давив у горлі. Коли їхали додому, говорила мати Лавріну: “…Мотря пригнала в двір стрижену ягницю, а твоя Мелашка, мабуть, прижене оту стрижену кішку”. Через тиждень Лаврін повінчався з Мелашкою і привіз її у батькову хату.

Тиждень прожила Меланка у свекровій хаті, як у раю. На другий тиждень вона вже лаяла невістку і глузувала з неї, що та не діставала до дна діжі.

Знову почалася колотнеча. Свекруха стала дуже лайлива. Нападалась на Меланку кожного дня. Настали жнива. Кайдашиха запрягла невістку до роботи, як у віз. Меланка почала проситися до батьків. Стара дала паляницю та гостинці дітям.

Поїхали з Лавріном. Переступивши поріг, Меланка розплакалася. Мати говорить: “У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в'яла…” та навчає: “… адже Мотря не мовчить, то й ти не мовчи”. Другого дня Меланка вимела половину сіней і знайшла собі ще одного ворога – Мотрю. Настала зима. Кайдашиха спала досхочу, важку роботу скидала на Меланку. Старий пив у шинку.

Настав страсний тиждень. Зайшла до них баба Палажка Солов'їха, яка збиралася в Київ у Лавру. Меланка почала проситися з бабою у Київ. Кайдашиха спекла їй маленьку паску – і пішли. Дійшли до Києва, баба повела молодиць по церквах. Поки вона сповідувалася, Меланка чекала коло церкви, важко зітхаючи. Проскурниця почула, почала розпитувати. Дівчина розповіла про своє горе, попросилася до неї за наймичку. “Коли хоч, то й ставай помісячно. В мене одна робота – пекти щодня проскури…”, – відповіла проскурниця й повела її до хати.

Баба Палажка, повернувшись, боялася розповідати, що загубила Меланку, та про те Кайдашам розповіла баба Параска Гришиха (відома на все село брехуха). Лаврін: “Це, мамо, Мелашка покинула нас через вас…” Всі разом пішли до Палажки – сварка, бійка.

А Мелашка жила у проскурниці – робота неважка, їжа добра, сумувала за Лавріном, але почала потроху звикати. Минуло два тижні.

Тим часом Мелащина мати з Лавріном та Кайдашихою йшли до Києва. Сіли коло церкви, вибігла Мелашка. Побачила Лавріна, свекруху. Кинулася до Лавріна, мати зі свекрухою з плачем до неї. “Вертайся, дочко, додому; тобі ніхто й лихого слова не скаже”, — говорить свекруха. Прийшли додому. Сльози та тривога помирили сім'ю. Через два тижні народила Меланка сина.

Свекруха помирилася з невісткою. Зате надворі почався нелад. Лаврін вже вважав себе господарем. За звичаєм, усе батькове добро залишалося меншому синові. Кайдаш частіше почав заглядати в корчму.

Одного разу Кайдаш пішок до церкви, бо йому ввижалися чорти. Прийшовши додому, побив собаку з кінською головою. Наступного дня випив у шинку, знову ввижалися чорти. Розповів про це вдома, всі злякалися. Послали за Палажкою, вона горілку заправила цуценям та оселедцем, і дала пити три дні. На деякий час перестав пити.

Лаврін забрав у свої руки все господарство. Кайдаш знову заходив у шинок. З'являлися чорти та херсонський чумак, який водив його десь. Через тиждень той чумак завів Кайдаша аж на греблю, а вранці мірошник знайшов його мертвим (утопився). Поховали сини його з великою честю, справили багатий обід. На четвертий день почали сини ділити батьківський спадок. Переміряли город та садок, але Мотрі не сподобалося – міряла сама (поясом). Але мати сказала, що й вона має на щось право. Пішли у волость. Там присудили Лавріну та матері все батьківське добро, бо Карпо забрав свою частку ще за життя батька. Од того часу не було між ними миру.

Сварилися за сміття, курку, яка несла не туди яйця. Вирішили одривати хату. Одного дня Кайдашиха пішла до матушки жалітися на Мотрю. Матушка дала онукам коржики та бублики. Кайдашиха віддала ті гостинці Мелащиним дітям. Мотрин хлопець напився з Мелащиного кухля та розбив його. Кайдашиха вхопила Мотрин кухоль і теж розбила. Перебили одна в одної всі горшки й миски.

Мотря вдарила Кайдашиху в око, та розтерла кров, побігла у волость. Всі пішли до Кайдашів – Лаврін сидів на хаті, відривав Карпову частину. Громада присудила Кайдашам одірвати хату й розділити грунт пополовині. Мотрю посадили в холодну на два дні. Кайдашиха осліпла на праве око.

Взимку дві сім'ї почали потроху миритися. Спочатку діти почали бігати з одніє хати в іншу. Потім батьки, жінки через тин розмовляють. Разом орали поле.

Карпа обрали за десяцького. Загадував він людям на роботу йти. Не оминув і Лавріна.

Цілу зиму й весну Кайдаші прожили в ладу. Стару дражнили тепер “безокою економшею”. Настала весна. Меланка коло тину посадила огірки. Мотрин півень перескочив і виклював, всі кури перелетіли. Кайдашиха взяла палицю і влучила у півня, перебила ногу. Знову сварка. Увечері Лаврінів кабанчик побіг у Мотрину картоплю. Та упіріщила його по спині. Сварка. Знову Мотрин півень поліз в огірки – стара зарізала його й укинула в борщ. Старший Мотрин син побачив з горщика перебиту ногу. Мотря витягла півня, звеліла дітям упіймати Мелащиного півня. Другого дня загнала до себе кабанчика, і сказав Карпо братові: або півмішка картоплі віддавай, або кабана вони собі залишать.

Того ж дня Карпо і Мотря з кумом пішли у шинок, а їх діти відв'язали коня. Той скочий у Лаврінів город (у буряки). Мелашка з Кайдашихою завели коня у хлів. “Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти”. Сварка. Гвалт на все село. Карпо біг до хліва, стала назаваді мати, придушив її. Лаврін, Мелашка, Кайдашиха пішли у волость. Присудили Карпові 10 різок, або перепросити у матері і заплатити 5 карбованців. Він перепросив і між ними знову настав мир. Лаврін держав до хреста Карпову дитину. Минула зима. Літо знову принесло нелад. Почалося все за грушу, яка одійшла до Карпової половини. Та груша була Лавріна, бо він її в дитинстві прищепив, батько йому подарував – усі про це знали. Ось груша вродила. Лаврінові діти дізналися, що то батькова груша – баба намовила їх туди полізти та нарвати груш. Мотря побачила й побила дітей. Сварка. У волості вирішили, щоб урожай ділили навпіл. Але Мотря не погоджувалася.

Наступного літа груша знову вродила. Мотря била Лаврінових дітей. “Діло з грушею скінчилося несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша”.