Всі публікації щодо:
Оригінальна світська література
Українська література. Скорочені твори для підготовки до ЗНО
Слово про похід Ігорів (читати скорочено)
Героїчна пісня оповідає про похід князя Новгород-Сіверського Ігоря проти половців. Біля річки Оскола до нього приєднався його брат Всеволод, що йшов іншим шляхом, з Курська.
Частина 1
У день походу Ігор глянув на небо і побачив, що сонце закрилося тінню. Почалося сонячне затемнення, віщуючи небезпеку. Незважаючи на це, Ігор вирішує вести свою дружину до Дону: “копіє хочу я переломити у половецьке поле незнайомому”. Ігореве військо зустрічають погані прикмети: птахи, звірі турбуються, ніби прагнучи попередити його, пугач гупає. У п’ятницю рано вранці військо Ігоря розметало половців і захопило в полон половецьких дівчат. Переможці захопили: золото, тканини, дорогоцінні камені. Але головне – дістався воїнам “червлений стяг з хоругвою білої”, який забрав Ігор Святославич як символ перемоги. Минула ніч. Світанок був криваво-червоним і віщував біду. Ворожі воїни “зметнув” “хмару стріл на російські полиці”. Половців безліч, вони йдуть “з криками і завиванням”. З ранку до самого вечора, з вечора до ранку триває кривава битва. Свистять половецькі стріли, б’ють шаблі, тріщать списи. “Мертвими всіяно кістками, далеко від крові чорному, задимилася полі під ногами”.
Билися день, билися другий і тільки на третій день Ігор зазнав поразки. Поранений і втомлений, він бачить свою дружину розбитою. Горе рознеслося по всіх дорогах, жінки оплакують своїх коханих. Обидва князя, Ігор і Всеволод, захоплені в полон і-розлучені (дісталися різним ханам). Київ “стогне”, Чернігову “важка напасти”, половці захопили рідну землю, обклали її непомірною даниною. Винні у цьому князі Ігор і Всеволод, які виступили в далекий степовий похід не домовившись з Київським князем Святославом, “розбудили” ворога, але не змогли його перемогти. Вся земля повниться їхньою славою батька, Святослава, який умів “не щадити” “поганих ратей” і “потоптати” їх погані стяги. Ігор “в Каялі половецькій російські багатства втопив”.
Частина 2
Святослав бачив важкий сон. Він зібрав бояр, щоб вони розтлумачили йому значення цього сну. Бояри сказали страшне про двох “соколів” Святослава, яким половці “підрубали крила”. Святослав виголошує своє “золоте слово”; в якому дорікає Ігоря і Всеволода, нарікає на “непособіе” йому руських князів:
“О сини, не чекав я зла такого, Загибель юність ви свою, На ворога не вчасно напали, Не з великої честю в бою ворожу кров на землю проливали. Ваше серце в кованій броні загартувалося в буйстві самочинне. Що ж ви, діти, натворили мені І моїм срібним сивині? Де мій брат, мій грізний Ярослав, Де його чернігівські слуги? Де Татраї, жителі дібров, топчаками, ольберами і ревугами? А адже був час – без щитів. Вихопивши ножі з халяви. Йшли вони на полчища ворогів, Щоб помститися за наші попелища. Ось де слави прадідівської грім!”
Він звертається до князів: До Суздальського князя Всеволода, Галицького князю Ярослава, до Рюрика і Давида, до Мстислава і Романа із закликом виступити за Руську землю. У його словах гіркий докір змішаний з вірою в те, що вони покінчать з розбратами і смутою, які
“До нас на Русь поганих завели, І з тих пір життя нам немає від будь-якої Половецької проклятої землі!”
Знову і знову повторює він свій заклик – “ударити на ворога”, “стати в золоте стремено! За образу в цей чорний день.
За Руську землю, За Ігореві рани – Удатного сина Святославича!” Але не слухають князі його заклику.
“О, стогнати тобі, рідна земля, Колишні прийшла аж згадуючи І князів давно минулих років! Старого Володимира вже немає. Був він хоробрий і ніяка сила До Києва б його не прибила. Хто ж стяги стародавні зберігає? Ці – Рюрик носить, ті – Давид. Але не разом їхні прапори плещуть: Порізно співають їх копія і блешут”.
Частина 3
Над водами Дунаю, над Галицькою землею плаче-голосить Ярославна, дружина Ігоря:
“Обернись я, бідна, зозулею,
І рукав з бобровим опушкою.
Схилившись, в Каялі омочу.
Відлетять, розвіються тумани,
Прочинить очі Ігор-князь,
І ранку криваві я рани,
Над могутнім тілом нахилившись ….
Сонце тричі світле!
З тобою Кожному привітно і тепло.
Що ж ти військо князя удалое
Гарячим промінням обпалило?
І навіщо в пустелі ти безводній
Під ударом грізних половчан
Спрагою стягнуло цибулю похідний,
Горем переповнило сагайдак?”
Голос Ярославни почутий. Ніби у відповідь на її благання, заграло море до півночі, вихор промчав. Цими прикметами Господь вказує шлях Ігорю на землю Руську з половецького полону. Князь намагається заснути, але йому не спиться. Він думкою летить до Дону, представляє дорогу до Дінця. Опівночі він чує умовний поклик, сідає на коня і тікає з полону: “У горностая-білку звернувшись,
До тростини помчав Ігор-князь,
І поплив, як гоголь, по хвилі,
Полетів, як вітер, на коні.
Кінь упав, і князь з коня геть,
Сірим вовком скаче він додому.
Немов сокіл, в’ється в хмари,
Побачивши Донець здалеку …
Дятли, Ігоря зустрічаючи. Стуком кажут шлях до річки, І, світанок веселий сповіщаючи, Солов’ї радіють далеко”. Донець радіє Ігорю, хитаючи князя на своїх водах, сон Ігоря охороняє чайка. Половецькі хани Кончак і Гзак шукають втікача, але марно. “І Бог боїв, ніж скінчити мова песнотворцев князя Святослава: “Тяжко, брати, голові без плечей, Гірко тілу, коли воно безглаво”. Морок стоїть над Руською землею: Гірко їй без Ігоря одній.
Але сходить сонце в небі – Ігор князь з’явився на Русі.
І країни раді, І веселі гради.
Співали пісню старим ми князям, Молодих настав час славити нам:
Слава князю Ігорю, Буй-тур Всеволоду, Володимиру Ігоровичу!
Слава всім, хто, не шкодуючи сил. За християн полки поганих бив!
Здоров будь, князю, і вся дружина здрава! Слава князям і дружині слава! ”