Дидактичний матеріал до розділу «Сучасна українська літераутра» 11 клас - Кузьмінська Олена Володимирівна, Минченко Тетяна Миколаївна 2020

2.5. Книга «Сине яблуко для Ілонки» Любові Пономаренко
Розділ ІІ. Дидактичний матеріал до уроків із розділу «Сучасна українська література»

Любов Петрівна Пономаренко (Кириченко) вважається однією з сучасних самобутніх українських письменниць, майстром неоімпресіоністської новели. На думку літературознавців, її проза яскрава, густа, образна, лаконічна і вишукана за формою. Письменницю, за влучним порівнянням критиків, називають синім дивом української новелістики.

Книга Любові Пономаренко «Синє яблуко для Ілонки» отримала визнання експертів рейтингу «ЛітАкцент року-2012» як одна з кращих книжок третього кварталу поточного року. Спеціалісти охрестили стиль письменниці «сув'яззям бутового і споминального», «симфонією настрою», «символіко-психологічним письмом». «Це гарна книжка, з неї вчишся не гучності, а гідності. Є такі книжки у світі, однак так мало їх у нас», — зазначав експерт рейтингу, головний редактор літературного журналу «Кур'єр Кривбасу» Григорій Гусейнов.

Імпресіоністські засоби — основа індивідуального стилю Любові Пономаренко. Більшу частину збірки складає сюжетна новелістика про любов, зраду і обман, втрату, відповідальність, конфлікти і зв'язок поколінь, уроки історії, злочин і кару або безкарність, несправедливість чи справедливість долі... Одне слово, про життя. А ще — про самотність, потребу в ній чи відчайдушні спроби подолати її. Останню тему авторці вдається реалізувати послідовно цікаво: то вибираючи побутові сучасні («Голуби на дзвіниці», «Дерево облич», «Півцарства за сльозу», «Навпроти, по той бік вулиці», «Портрет жінки у профіль з рушницею», «Почують тебе сніги» тощо) чи історичні («Не кидай мене самого в полі») декорації, то заграючи з реальністю і часом, містично переплітаючи світ живих і мертвих («Дерево облич», «Нічого не трапилось»), то запрошуючи до світу химерних алегорій («Земляне серце») та сюрреалістичних видив («Дві в колодязі», «До схід сонця в тютюновім магазинчику»). Та варто зауважити, що таких «несподіванок» у книжці обмаль. У гонитві за різним читачем авторка повсякчас змінює правила гри і відкриває шлюзи мелодраматизму. Одними улюблених прийомів Любові Пономаренко можна вважати умовчання. Сюжетні оповіді письменниці — окремі епізоди, з яких, урешті, й постає історія. Вочевидь, уривчастість наради, на думку авторки, — дуже вдячний хід у залученні читача до співавторства. Відтак із тексту в текст доводиться збирати новий трагічний житейський пазл із надією на оптимістичний поворот. Щоправда, іноді читач почуває себе непроханим гостем, який з увічливості мусить переглядати цілу купу фотокарток із невідомими і малоцікавими людьми, історії яких нам оповідають.

Твори Любові Пономаренко друкувалися в багатьох газетах і часописах, видавалися в колективних збірниках та антологіях, зокрема в антології української «жіночої» прози та есеїстики другої половини XX — початку XXI століття (авторський проект Василя Габора) «Незнайома антологія» (Львів, 2005) за кордоном — в Німеччині та Японії, в альманасі «Біла альтанка» (Полтава, 1996).

Вона є автором книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (Київ, 1984), «Дерево облич» (Київ, 1999), «Ніч у кав'ярні самотніх душ» (Миколаїв, 2004), «Портрет жінки у профіль з рушницею» (Київ, 2005).

Любов Пономаренко лауреат літературних премій: міжнародної імені Олеся Гончара (2000), всеукраїнської «Благовіст» (1998) та обласної імені Панаса Мирного (2005). У Національній спілці письменників України з 1987 року.

Урок позакласного читання.

Л. Пономаренко. Новели зі збірки «Синє яблуко для Ілонки»

«Нинішній стан української літератури аналізують по-різному, але то — «теоретичні розуміння, а є велика практика, коли рука записує, а пише — серце, а пише — розум, а пише — совість, свідомість, велика любов...»

П.П. Кононенко

«Любов Пономаренко може вийти на ту трибуну, але ось її трибуна, велика, мудра і прекрасна: любов до людини, любов до слова.»

П.П. Кононенко

«Любов Пономаренко дивує мене кожною своєю публікацією... її новели вихоплені з самого життя. Вона там живе, в глибинці, вона бачить, як гине наше село... А вона там живе, і її новели дивовижно болючі, витончені, вишукані — те, про що ми кажемо — європейські...»

О. Сизоненко

«Над творами своєї учениці і наплакався, і настраждався, і одержав велику насолоду, відкриваючи її талант. Я ваш учитель, але я вдячний за те, що ви навчили мене читати і плакати...»

Викладач з інституту В.П. Крутиус

«Твори Любові Пономаренко, як «гачок з наживкою», ловлять читача і вже не відпускають. Написані на нашому національному ґрунті, вони цікаві і для японців, і для німців... Бо пише авторка про загальнолюдські цінності»

Г. Радько

Новела «Плач неперелітної птахи»

1. Метод «Літературний волейбол»

Діти складають і задають одне одному запитання про життєвий і творчий шлях Л. Пономаренко; той хто відповідає повинен задати наступне запитання.

2. Метод «Пошук інформації». Робота в групах.

1 група. Знайти в тексті опис місцевості, де відбуваються описані автором події. Які звуки, кольори переважають? Яке враження вони справляють на читача?

2 група. Простежити, як змінюється стан і відчуття героїні упродовж описуваного часу.

3 група. Знайти в тексті опис зовнішності героїні. Які почуття вона викликає у вас?

3. Прийом «Анкета»

Заповнити анкету героя (героїв), користуючись текстом новели, за планом:

1. Як звати, ким він є.

2. Портрет.

3. Характер.

4. Вчинки.

5. Що уособлює.

4. Міні-дискусія

Чому, на вашу думку, дама не дозволить собі ніколи завести роман з одруженим чоловіком?

5. Асоціативна квітка

— Які асоціації у вас виникають зі словом жінка?

6. Пошуково-дослідницька робота

Знайти в новелі найяскравіший опис природи, записати його й визначити в ньому художні засоби (епітети, порівняння, персоніфікацію...)

7. Методичний прийом «Точка зору»

Учні висловлюють власні думки, відповідаючи на поставлене запитання.

— Поміркуйте, як можуть розвиватися події далі. Обґрунтуйте своє припущення.

8. Колективна робота

Аналіз образів-символів твору: туман, хміль, синиця, дорога вужі, вогонь.

9. Метод «Прес»: визначення кола проблем.

10. «Вільне письмо»

Чому письменниця назвала новелу «Плач неперелітної птахи»? Який заголовок дали б ви? Які два світи згадує Л. Пономаренко?

11. Аналіз образотворчих засобів

— Поміркуйте, які саме прийоми використовує автор для створення образів?

— Чому саме таким прийомом послуговується автор?

— Яку роль у творі відіграє природа?

«Нестрашна» теорія, тому що Ви напишете її самі.

Порада. Намагайтеся заповнювати таблицю правильно, щоб мати про всяк випадок власну шпаргалку з нефейковою інформацією.

Новела —

Художня деталь —

Символ —

Оповідання —

Імпресіонізм —

Поміркуй над прочитаним

1. Спираючись на текст, визнач, коли відбуваються події?

2. Визначте ключові слова в реченнях: «Стара карга, — вискнула жінка, — тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось», «Жити всім хочеться, дитино», — одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло», прокоментуйте їх.

3. Розкажи, що тобі стало відомо про хворобу Ілонки. Відповідь підтверджуй цитатами.

4. Що відчував Димко, коли побачив дружину після лікарні. Відповідаючи, цитуй уривки з твору.

5. Визнач події, які є зав’язкою, кульмінацією і розв’язкою твору.

6. Які символи використано у новелі «Синє яблуко для Ілонки».

Новела «Синє яблуко для Ілонки»

Прочитайте текст (цифри в дужках позначають номери рядків) і виконайте завдання

(1, 2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, а тільки ж чому барилась?

(7, 8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) їй і не віриться — вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і модніший за коня.

— Здастуйте, тітко! Прибули?

— Атож. Воду на город повезеш?

— Ну.

— Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.

— Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.

— Аби морозу не кинуло.

— А по радіо передавали два градуси.

— От-то.

(22, 23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як дівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» — «Заспокойся, — сказала ти, — не поможеться. А може, ще й мине» — «Стара карга, — вискнула жінка, — тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» — «Жити всім хочеться, дитино», — одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня — про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб'єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде — й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться — наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.

— Лоню! — гукнув ще здалеку. А ближче застидався. — Як добралася?

— Автобусом прямо ізвідти сюди.

— А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?

— Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?

— На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз'їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.

— Там винограду кичок десять нав'язалося. Зріж, як хочеш.

— А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.

— Не може бути! — аж скрикнув. — Ану ходім!

(57) Вона встала — Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цементі накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір'ї?»

— Не може бути, — ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.

— Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, — обтрушуючи, звинявся перед нею. — Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.

— Ось на, вже поналивались.

— Нащо ти? — спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом'явся, а тоді спитав:

— А як там... У Чернігові... що сказали?

— Нічого, — обізвалась тихо, — того нема.

— А тримали довго.

— Вигрівали. Усе якимись лампами.

— Так справді? Справді нема?

— Кажу ж.

— Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! — Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. — Село загуде!

(82, 83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди...

1. Змістові тексту не відповідає твердження

А Дія, зображена в новелі, відбувається восени.

Б Дмитро з Ілонкою мають нову дерев’яну хату.

В Ілончині сини живуть далеко за межами України.

Г Ілонка дуже схудла, перебуваючи в лікарнях.

2. Буяння життя навколо Ілонки авторка показує через усі образи, окрім образу

А грушки (рядок 10)

Б огірків (рядок 18)

В дерев (рядки 22, 23)

Г сонця (рядки 29, 30)

3. Діалоги тієї самої пари персонажів наведено в усіх рядках тексту, окрім

А 14-21

Б 45-50

В 54-56

Г 74-81

4. Слова, виділені у словосполученнях «вироблений піджак», «роз’їжджені черевики», «звинявся перед нею» авторка вживає для

А створення образів простих і щиросердних людей

Б підкреслення того, що дія новели відбувається в селі

В достовірного відтворення місцевого колориту

Г ілюстрування бідності, нужденності існування героїв

5. Авторка натякає в новелі на казкові образи зі світової драматургії й кіно. Прочитайте запропоновані фрагменти й виберіть правильне твердження щодо твору Любові Пономаренко

«Синій птах» — п’єса-казка Моріса Метерлінка. Дочка і син Дроворуба засинають і бачать прегарний сон. До них з’явилася Фея й послала дітей на пошуки Синього птаха. Він був їй потрібен для хворої онуки. Однак щастя не можна привласнити та приручити. За ним треба йти все життя, шукаючи його в усіх усюдах — чудове й невловиме. Синій птах не дається в руки, він вабить нас усе життя, визначає наші сподівання й діяння.

«Три горішки для Попелюшки» — фільм-казка за мотивами твору Шарля Перо. Головна героїня казки, Попелюшка, — добра, весела й смілива дівчинка. Як хлопчисько-шибеник, вона відмінно стріляє, скаче на коні, а як усі дівчатка вірить у чудеса і для їх утілення має три горішки, в одному з яких виявився й весільний подарунок для неї

А Дмитро й Ілонка все життя соромилися своїх почуттів, тому й не мали справжнього сімейного щастя.

Б Дмитро хоче якось компенсувати брак уваги до Ілонки, бо розуміє, що все життя вони використали не для того, щоб бути щасливими.

В Ілонка ціле життя чекала на казкового принца, Дмитро ж розумів щастя меркантильно й приземлено.

Г Ілонка переконана, що їхнє з Дмитром щастя ще попереду, тому й уважає чоловіка своїм казковим принцом.

6. Рядки 31-43 характеризують Ілонку як людину

А м'якосерду, яка ніколи не відстоює власної думки й кориться забаганкам інших

Б прагматичну, яку в житті передусім цікавить комфорт, створений у власній оселі

В старосвітську, для якої тихе, хоч і бідне сімейне щастя важливіше, ніж заможність

Г турботливу, для якої створення затишку є виявом любові до чоловіка й дітей

7. Рядкам 24-43 відповідає фрагмент рецензії, наведений у рядку

А Використовуючи звертання до героїні, другу особу займенників і дієслів, авторка прагне розповісти про все потаємне, що знають лиш вона й Ілонка.

Б Любов Пономаренко насамперед надає слово героям, тому новела пересипана діалогами з використанням неповних, питальних і окличних речень.

В Життя навколо Ілонки буяє й вирує. Майстерно трансформовані письменницею народні фразеологізми допомагають передати його строкатість, повноту.

Г Стосунки подружжя розвивалися як у традиційній патріархальній українській сім'ї. Тому й лексика, що їх характеризує, доволі скупа й проторічна.

8. Образ Дмитра змінюється від початку до кінця твору. Основоположною є зміна

А від інфантильності (.. .завжди з чобітьми носиться — наче й поставить ніде... — рядки 42-43) до сентиментальності (...вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки... — рядки 69, 72)

Б від імпульсивності (...скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається... — рядок 44) до виваженості (...схитнув плечима і знов одступив... — рядок 73)

В від турботливості (...таму газовій плиті юшка зварена... — рядки 47, 48) до легковажності (...підстрибом кинувся до хвіртки... — рядки 82, 83)

Г від безпорадності (...вироблений піджак, нароз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку... — рядки 51, 52) до рішучості (...скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався... — рядки 64, 65)