ЗІ ЗБІРКИ ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ... - ТИТАН ДУХУ I ДУМКИ: ІВАН ФРАНКО 1856-1916 - ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ

Українська література 10 клас (рівень стандарту) - Л. Т. Коваленко - Оріон 2018

ЗІ ЗБІРКИ ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ ОЙ ТИ, ДІВЧИНО, З ГОРІХА ЗЕРНЯ... - ТИТАН ДУХУ I ДУМКИ: ІВАН ФРАНКО 1856-1916 - ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ

У вірші поетизується краса дівчини та кохання до неї, яке ліричний герой називає „згубою“. Це твір-романс, який передбачає щире зізнання в почуттях, що приносять страждання, але вони високодуховні, бо очищують душу, даруючи їй і сум, і просвітлення водночас. Своєрідність романсової форми в тому, що емоції ліричного героя спрямовуються і на читача (слухача), який співпереживає ліричному героєві.

Ліричне переживання почуття у вірші „Ой ти, дівчино, з горіха зерня...“ відтворюється як згусток радості й горя. Це знайшло своє відтворення в майстерній побудові твору. Його перша частина — це низка риторичних запитань, які вибудувані за принципом антитези (зовнішня краса — норовливий характер, приємна розмова — гострі відповіді закоханому). Йдеться про нещасливу любов, як і властиво романсу. Саме вона поетизується на початку твору й нагадує у сприйнятті ліричного героя вселенську пожежу, яку неможливо згасити, адже таке полум'яне почуття — у його серці та думках.

Друга частина вірша — це вже низка ще більш емоційно наснажених окликів, які стверджують усвідомлення ліричним героєм марності свого кохання, його приреченості. Проте сила пристрасті в нього така потужна („запалює серце пожаром“), що він не відмовляється від своїх почуттів („...Тебе кохаючи, загублю душу“). Ліричний герой розуміє весь драматизм ситуації, усвідомлює, що з ним діється. Власне, він розуміє і поведінку дівчини, але не може її не кохати. Тому й кохання — „згуба“ душі.

Щоб передати стан напруження й душевного потрясіння закоханого, І. Франко обирає короткі дворядкові строфи, які концентрують у собі ніби згустки почуттів. Сердечне страждання передається за допомогою порівнянь „серденько — колюче терня“, „устонька — тиха молитва“, „слово — гостре, як бритва“ тощо. Епітети також підкреслюють душевні порухи ліричного героя: „колюче терня“, „тиха молитва“, „буря люта“, „ясная зоре“. Вони (наприклад, „колюче терня“) викликають спогад про народну пісню „Цвіте терен, цвіте терен...“, також присвячену нерозділеному коханню. Епітети є постійними, запозиченими з народної творчості.

Лексика твору насичена словами зі зменшувальними суфіксами (серденько, устонька), антонімами, які влучно характеризують нерозділене кохання (радощі — горе, усміх — скрута, любити — загубити). І. Франко не лише акцентує на байдужості дівчини (вона ж бо не кохає), а й зупиняє увагу на найхарактернішій деталі людського обличчя — очах, оспіваних не один раз поетами. У відтворенні автора через погляд ліричного героя вони найчарівніші, хоча й „темніші ночі“, тобто загадкові, причаровують і відштовхують одночасно („Ох, тії очі темніші ночі, / Хто в них задивиться, й сонця не хоче!“).

Поезія „Ой ти, дівчино, з горіха зерня...“ покладена на музику композитором А. Кос-Анатольським.