КАМІННИМ ХРЕСТ - ВАСИЛЬ СТЕФАНИК: ПИСЬМЕННИК, ЩО РВАВ СВОЄ СЕРЦЕ НАВПІЛ - ВІДКРИТТЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Українська література 10 клас (рівень стандарту) - Л. Т. Коваленко - Оріон 2018

КАМІННИМ ХРЕСТ - ВАСИЛЬ СТЕФАНИК: ПИСЬМЕННИК, ЩО РВАВ СВОЄ СЕРЦЕ НАВПІЛ - ВІДКРИТТЯ МОДЕРНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ

Історія написання

31898 р. через Краків із західноукраїнських земель на Американський континент котилася хвиля еміграції. За двадцять років — з 1890 до 1910 рр. — туди виїхало понад 300 000 українців, і майже 500 мешканців тільки зі Стефаникового села Русова. Поштовхом до написання новели став дійсний факт, коли земляк письменника перед виїздом за кордон поставив собі на власному полі хрест. Ця подія так вразила митця, що він присвятив темі еміграції новелу „Камінний хрест”.

Що приваблювало українських емігрантів за океаном? Щоб цивілізувати заліснені північні території, канадський уряд надавав переселенцям по півгектара землі за передоплату в десять доларів, якщо протягом трьох років вони зведуть собі помешкання та викорчують на ділянці не менше ніж третину лісу. Погодьтеся, умови життя та праці були надзвичайно тяжкими, але земля манила українських хліборобів і гнала їх в еміграцію.

Митець боляче переживав ці події. Одного разу він привів свого приятеля й земляка Богдана Лепкого на Краківський вокзал і з жалем проводжав емігрантів.

Зі спогадів Б. Лепкого:

„І дійсно, були це наші спільні знайомі, селяни, що перед галицькою бідою втікали за велику воду. Сиділи з жінками й дітьми, з клунками і клуночками на кам'яних плитах, як ластівки перед відлетом на телеграфічних дротах, сиділи здовж перону попід студений мур. Змаргані бідою дома і невигодами в дорозі, помарніли й почорніли, як та земля, що з неї вийшли і від неї тепер утікали, куняли, немов попід плотами тіні. Діти зривалися зі сну, а мами їх зацитькували.

— Цить! Як приїдемо там, то булку тобі куплю таку білу й солодку, як цукор. І дримбу зі щирого срібла, — обіцювала мама.

А батько тільки спльовував крізь зуби й цикав слова:

— Обіцяй, обіцяй, щоб те проклинало, єк віросте. Гадаєш, що втікнемо від нашої біди? Вона за нами, як пес, побіжить, як тінь, за чоловіком піде. Де хлоп, там і біда.

— А чого ж ми їдемо туди? — питалася жінка.

— Чого? Бо мус. Мус нас жене; тут вже довше витримати тяжко. Там, хоч не краще, то буде інакше.

— То на таке ти мене витягнув, чоловіче, з села, як тую вишню з землі, з корінням вирвав? Світоньку ти мій, матінко свята! — і жінка в плач.

А як від'їздили зі своїх сіл, як їх виривало з землі, ніби вітер тую деревину рве. То, небоже, мусить бути написане, але так, як воно було та ще буде.”.

Кадри з фільму „Камінний хрест”

Режисер — Леонід Осика; сценарист — Іван Драч. У головних ролях: Данило Ільченко, Борислав Брондуков, КОСТЯНТИН Степанков

Ідейно-тематичні домінанти

Конфлікт у новелі відтворює не стільки зовнішню, скільки внутрішню драму Івана Дідуха.

Зовнішній конфлікт пов'язаний із невідповідністю між працею селянина та соціальними обставинами, які перешкоджають йому бути щасливим. Дідух своїм простим селянським розумом збагнув найголовнішу причину еміграції — земля на батьківщині втрачає цінність. Цю думку він пояснює односельцям так: „Тепер нікому не треба землі, лиш викслів та банків. Тепер молоді ґазди мудрі настали, такі фаєрмани, що за землев не згоріли”. Втрачає також цінність і людська праця: „А податки накипають: що-сплатив лева, то тепер п'єть, що-с їв солонину, то тепер бараболю”. У знеціненні землі та праці на батьківщині — основна причина, що штовхає селян до еміграції.

Внутрішня драма героя набагато глибша: він повинен емігрувати всупереч своїм бажанням. Батьківський обов'язок вимагає, щоб Іван вивіз родину до Канади, як умовляють його сини. Таким чином Дідуха виривають із тієї системи координат, у якій жив і він, і його предки. Нащадки не хочуть продовжувати традиції, отже, переривається ланцюжок між поколіннями. Усвідомлення цієї кризи поколінь та розставання з рідною землею викликають страшний біль у героя.

Для Дідуха втрата батьківщини перетворюється на велику особисту трагедію, не меншу, ніж смерть. Він звертається до дружини зі словами: „А то ті, небого, в далеку могилу везу...”. Тому й виніс на горб перед від'їздом на чужину кам'яний хрест і викарбував на ньому своє ім'я та ім'я дружини. Як бачимо, носієм драматичного в новелі стають не стільки зовнішні обставини, скільки сама людина.

Сюжет і композиція новели

Новела складається із семи частин. Художній час, динамічний і напружений, розгортається протягом кількох годин. Автор уникає пейзажів та інтер'єрів, натомість зосереджує свою увагу на відтворенні складного внутрішнього переживання героїв. Розповідь ведеться від третьої особи, але вона не відсторонена й нейтральна. За кожним рядком відчувається велика сила співчуття оповідача до трагедії героя.

Трагічна подія прощання ґазди Івана Дідуха з односельцями перед еміграцією до Канади становить сюжетний центр новели. В експозиції автор у лаконічній формі розгортає практично все життя персонажа, бідне на будь-які події. З неї стає відомо, що Іван після служби у війську повернувся на занедбане батьківське хазяйство й усе життя поклав на кам'яний горб, що дістався йому в спадок. Автор описує тяжку працю Дідуха, який впрягався в роботу нарівні з конем, ба більше, він коня жалів сильніше, ніж себе. Але, попри неймовірні умови життя, відсутність радощів, він був по-своєму щасливий.

Це був його вибір і сенс його життя — обробляти успадкований шмат землі. Так В. Стефаник зображує тяглість народної традиції, коли справу батьків продовжували діти, і на цьому тримався світ селянина і, власне, національні традиції.

Але в переломну добу між двома століттями традиції швидко руйнуються. У зав'язці твору стає відомо, що сини та дружина, піддавшись загальним емігрантським настроям, умовили Дідуха покинути землю й переїхати до Канади. Таке рішення стало для героя крахом усього його життя. Прощання з односельцями, спочатку скупі емоції героя, які згодом переростають у відчай, становлять розвиток діїновели. Кульмінаційним епізодом стає танок Івана зі своєю дружиною, у якому виявився весь розпач героя перед розставанням із батьківщиною.

Образ Івана Дідуха

Прототипом Івана Дідуха в новелі був житель села Русова Стефан Дідух. В. Стефаник про нього згадує так: „Він дуже не хотів покидати свого каменистого ґрунту, та діти, невістки і доньки не давали йому жити, і він лише тому втік до Канади, щоби могти жити дальше. Він дійсно ще довго жив у Канаді, але писав мені, що все чуже довкола нього і що його ферма йому немила, та його дітям добре поводиться”.

Головний герой новели — Іван Дідух — працьовитий селянин, який усе життя віддав своєму кам'янистому горбу. І хоч із зароблених у війську грошей він ще прикупив землі, на якій господарювали його сини й дружина, сенс свого життя герой убачав у тому, щоб підняти той безплідний ґрунт, що дістався йому в спадок від батьків. Працював нарівні з худобою так, що „і на коні, і на Івані жили виступали”, не дозволяв навіть курям гребтися в гної, який носив на горб. Тяжка робота зробила його калікою, і за згорблену спину односельці називали Івана Пере- ломаним. Але ця праця дала селянинові й відчуття безмежної сили над природою: „Не раз, як заходяче сонце застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі. Іван тоді показував пальцем на свою тінь і говорив горбові: “Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носе, то мус родити хліб! ””.

Кадр із фільму „Камінний хрест”

Ярема Оленюк. Іван Дідух

Розлучитися з горбом для Дідуха — майже те саме, що втратити себе. За дитиною й ріднею він менше сумував, ніж за ним: „Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взєв з собов у світ”. Той горб не просто власний шматок кам'янистої землі, він тримав його на світі, надавав, як було зазначено, сенсу його життю. І навіть в останні хвилини перед від'їздом думка про горб не покидала його: „Аді, стою перед вами і говорю з вами, — звертається Іван до гостей, — а тот горб не віходить ми з голови. Таки го виджу та й виджу, та й умирати буду та й буду го видіти”. У цих словах — уся трагедія селянина-емігранта. Від того розставання із землею героєві здавалося, що він кам'яніє, тобто втрачає душу. Картина прощання в другій частині видає Іванове сум'яття й хвилювання. Він „не договорював і не пив до нікого, лиш тупо глядів на-вперед себе і хитав головою, як би молитву говорив...”. Його уривчасті й незв'язні репліки переходять у наступній частині в сповідь про наболіле. Прощання з односельцями перетворюється на прощання з дружиною та світом. Відчаєм віє від Іванових слів, коли він заповідає, як мають селяни кропити свяченою водою камінний хрест на горбі та замовляти в церкві службу за нього з дружиною. І найвищого напруження емоцій досягає фінальний епізод їхнього танцю. У його запрошенні до танцю — „Ходи, уберемоси по-панцьки та й підемо панувати” — звучить самоіронія, навіть сарказм. Яке панство може бути на чужій землі?

І далі — жодного слова, адже ніяке слово не може передати його душевної розпуки.

Літературознавчі координати

ЕКСПРЕСІОНІЗМ

Наприкінці XIX — на початку XX ст. в мистецтві (а це і живопис, і музика, і, звичайно, література) зароджується експресіонізм як одна зі стильових течій модернізму. У цей період відбувається бурхливий розвиток техніки, а кардинальні зміни в суспільному житті призводять, на думку експресіоністів, до дисгармонії, духовної кризи, що прирікає людину на страждання. Тому вони сприймають світ трагічно, нервово, емоційно, тобто експресивно. Звідси — й назва.

Один із видатних німецький письменник Й. Бехер образно представляв експресіонізм як „напружений, відкритий в екстазі рот”. Аналогічно осмислював поетику експресіонізму й норвезький художник Е. Мунку роботі „Волання”(інший переклад — „Крик”). Свою творчу майстерню він представляв так: „Писати для мене — це хвороба і сп'яніння. Хвороба, від якої я не хочу звільнитися, і сп'яніння, в якому хочу перебувати”. Чи не правда, у цих словах багато того, що об'єднує Е. Мунка з В. Стефаником? Та, власне, і з усіма експресіоністами, адже в основі їхньої творчості лежать особисті переживання митця, викликані певними обставинами життя. Твори експресіоністів пройняті трагічним відчуттям буття, настроєм відчаю, песимізму, викликаним дегуманізацією суспільства, знеособленням у ньому людини та розпадом духовності.

Митці відображали реальність такою, якою вона була, але відтворювали її специфічно, через перебільшені емоції. Окрему подію вони доводили до вселенських масштабів і вивчали психологію людини в цих обставинах. Ось як на прикладі творчості В. Стефаника цю думку пояснює письменник С. Процюк: „Покутські селяни у своєму загалі не топили у річці своїх дочок, не вбивали конокрада, не бажали своїй дитині смерті із найглибшого відчаю. їх життя було сповнене важкої фізичної праці, невеличких статків, своєрідного стоїцизму, мовляв, так Бог дав, і обмеженого світогляду, де не було місця ні великим радощам і екзальтованому ідеалізмові, ні великим потрясінням. Але таке існування не надто цікавило письменника. Йому треба було занурень в атмосферу межових психічних станів. Життя і побут покутського села кінця XIX - початку XX віку не можна вивчати за його творами! Бо він не реаліст-побутописець, а співець екзистенційної епілепсії...”.

Едвард Мунк. Волання(1910)

Отже, можемо виокремити такі особливості експресіонізму:

• психологізм і драматизм;

• суб'єктивізм, тобто вираження оголеного почуття митця;

• зображення надломлених, кризових, межових станів;

• відтворення реальності крізь призму авторського сприйняття;

• гіперболізація, гротеск, фантастика, символізм, фрагментарність письма.

В українській літературі експресіонізм започатковано саме Василем Стефаником.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Визначте проблематику новели В. Стефаника „Камінний хрест”.

2. Назвіть конфлікт новели та поясніть, як автор його втілює.

3. Поясніть символічний зміст образів горба та кам'яного хреста в новелі.

4. Прокоментуйте міркування оповідача з другого розділу: „То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний. Сонце лупає з нього черепочки давнього намулу і малює по нім маленькі фосфоричні звізди. Блимає той камінь мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам'яними очима своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя”.

У чому виявляється паралель між образом каменя та життєвими обставинами, у які потрапляє Іван Дідух?

5. Поясніть, чому прощання Івана Дідуха з рідним селом автор зображує як похорони. Наведіть приклади з твору.

6. Схарактеризуйте образ Івана Дідуха.

7. Поясніть назву новели В. Стефаника „Камінний хрест”. Розкрийте її підтекст.

8. Опишіть репродукцію картини Е. Мунка „Волання”. Які ознаки експресіонізму в ній виявилися?

9. Порівняйте стильові ознаки імпресіонізму та експресіонізму. До кожної ознаки доберіть по одному прикладу. У робочому зошиті узагальніть свої спостереження у формі таблиці.

10. Прочитайте та проаналізуйте два уривки з творів. Визначте, ознаки якого стилю в кожному з них домінують (прізвища письменників не вказано).

А. У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у ріці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася. Відколи Грициха вмерла, то він бідував. Не міг собі дати ради з дітьми без жінки. Ніхто за нього не хотів піти заміж, бо коби-то лишень діти, але то ще й біда і нестатки. Мучився Гриць цілі два роки сам із дрібними дітьми. Ніхто за нього не знав, як він жиє, що діє, хіба найближчі сусіди. Оповідали вони, що Гриць цілу зиму майже не палив у хаті, а зимував разом із дівчатами на печі.

А тепер усе село про нього заговорило.

То прийшов він вечором додому та й застав дівчата на печі.

—Дєдю, ми хочемо їсти, — сказала старша, Гандзуня.

— То їжте мене, а що ж я дам вам їсти? Аді, є хліб, та й начинєйтеси!

Б. Я щільно причинив двері од свого кабінету. Я не можу... я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняв собою весь дім. Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина. Я ходжу по свому кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що гучить струнами од кожного руху повітря. Моя лампа під широким картоновим абажуром ділить хату на два поверхи — вгорі темний, похмурий, важкий, під ним — залитий світлом, із ясними блисками і з сіткою тіней. Послана на кушетці й неторкана постіль особливо ріже око. За чорними вікнами лежить світ, затоплений ніччю, а моя хата здається мені каютою корабля, що пливе десь у невідомому чорному морі разом зо мною, з моєю тугою і з моїм жахом. Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило. Я навіть, проходячи повз стіл, поправив фотографію. О! Тепер симетрично!.. А свист не вгаває. Я його чую й крізь зачинені двері. Я не піду до спальні. Чого? Я й так бачу все, бачу свою дівчинку, її голі ручки на рядні; бачу, як ходять під рядном її груди, як вона розтулює спечені губи й ловить повітря. Оте мале, звичайно таке дике, тепер обіймає пухкими рученятами шию лікаря й само одкриває рота. Таке покірливе тепер, котенятко... Се мені крає серце. Коли б швидше кінець!

11. Наведіть приклади, які підтвердять тезу, що „Камінний хрест” — експресіоністична новела.

12. У чому значення творчості В. Стефаника?

1. Прочитайте міркування українського режисера О. Саніна, творця відомих фільмів „Мамай” і „Поводир”, про еміграцію та емігрантів: „Америка — воістину “країна контрастів”, частиною яких я б ніколи не зміг стати. Навіть дуже серйозним режисерам не вдається переступити культурну межу в собі — люди, які десятки років живуть і працюють у Голлівуді, все одно не знімають чистокровні блокбастери. Товариші, котрі протоптують мені стежку на Фабрику мрій, постійно мені говорять, що я їм нецікавий як технолог американського кіно — в них достатньо цього лайна — а от мій спосіб мислення їм якраз цікавий. То навіщо мені переїжджати до Голлівуда?

До того ж, якщо ти незрозумілий в себе вдома, не варто думати, що будеш цікавий в іншому місці. Хоча, насправді, весь світ однаковий, але кіно і люди моєї професії — це не супермаркет. Ми оригінальні своєю позицією, культурою, світоглядом... Навіть боксери, і ті мають національність”.

Напишіть есе на одну з тем:

• Чи варто шукати щастя за кордоном?

• Щастя — це місце проживання чи стан душі?

2. У листі до своєї приятельки письменниці Ольги Кобилянської В. Стефаник зазначав: „Я не люблю інтелігенцію. Для неї я не маю серця. Писати для неї не буду. Не можна любити те, що вродилося тому п'ятдесят років і є маленьке та до того миршаве. Оправдати я годен, але любити не можу. Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. За них я буду писати і для них”. Поясніть, у чому полягала суперечність між тим, що В. Стефаник, з одного боку, писав про селян, а з іншого, — читати й розуміти його твори могла лише інтелігенція.

Література в колі мистецтв

1. Перегляньте фільм „Камінний хрест” (режисер Леонід Осика) та фільм „Гріх”, присвячений історії створення шедевра „Камінний хрест” (режисер Олесь Санін, учень Леоніда Осики). Напишіть у робочому зошиті есе на довільну тему про один із них. Доберіть заголовок до свого тексту.

Постер фільму „Камінний хрест”

2. Історики мистецтва віднаходять паралелі у творах Василя Стефаника й художників Вінсента Ван Гога, Едварда Мунка та скульптора Огюста Родена. Доберіть у мережі Інтернет чи іншій довідковій літературі матеріали про названих митців і проаналізуйте, у чому виявляються ці паралелі. Свої висновки узагальніть у вигляді ментальної карти та зробіть повідомлення в класі.

Вінсент Ван Гог. Сіяч

Едвард Мунк. Меланхолія

Огюст Роден. Урок віри

ВИ —ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ

Уявіть собі, що ви — О. Кобилянська. Напишіть від її імені кілька записів в особистому щоденнику про стосунки з В. Стефаником.

Прочитайте підготовлені матеріали в класі (за бажанням).

ВАШІ ЛІТЕРАТУРНІ ПРОЕКТИ

Прочитайте листування Ольги Кобилянської та Василя Стефаника. їхні листи — елемент культури тодішньої української інтелігенції. Що для неї характерно? Як ці листи характеризують їх авторів? Підготуйте проект на тему: „Яким може бути кохання?”. Результати пошуків узагальніть у формі колажу, ментальної карти, драматичної дії за фрагментами листів тощо.

Читаємо із задоволенням

Постать В. Стефаника цікавила дослідників і письменників. Тим, хто хоче дізнатися більше про митця, радимо прочитати книги Р. Піхманця „У своїм царстві...” або С. Процюка „Троянда ритуального болю”.