СЛОВО, ПОМУТИ НЕТВЕРДАЯ КРИЦЯ... - ЛЕСЯ УКРАЇНКА: СЕРЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Українська література 10 клас (рівень стандарту) - Л. Т. Коваленко - Оріон 2018

СЛОВО, ПОМУТИ НЕТВЕРДАЯ КРИЦЯ... - ЛЕСЯ УКРАЇНКА: СЕРЦЕ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОСТІ - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Захист української мови для вітчизняних письменників ніколи не був питанням риторичним чи лише естетичним. Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р., інші акти російської влади мали на меті знищити СЛОВО українського народу, яке є втіленням його вільнолюбного духу, а отже, позбавити народ права на саме існування. У зв'язку із цим проблема збереження й розвитку мови для всіх поколінь українських письменників стала надзавданням.

Леся Українка, виховуючись у творчому середовищі, дуже рано зрозуміла вагу слова в справі звільнення народу від духовного, національного та соціального рабства. Так, 18-річна поетеса стає засновницею київської „Плеяди”, одним із завдань якої була підготовка видань для народу — перекладів зі світової літератури. У листі до брата Михайла Леся писала: „Нема що й казать про те, що я візьмуся тепер до роботи так, що тільки ну! Що залежатиме від мене, я все зроблю, ба — що ж мені й робити, як не се! Адже, як би там не було, а література — моя професія!”. Леся Українка для перекладів вибирала передусім художні твори, які були пройняті духом вільнодумства та вільнолюбства, у такий спосіб намагаючись сформувати в народу подібні риси.

Поетеса осмислювала проблему мистецтва та його призначення в багатьох своїх творах. Тема слова та ролі поета стає однією з важливих у поемі „Давня казка”, віршах „Поет під час облоги”, „Зоря поезії”, „То be or not nо be” та інших. Авторка усвідомлює високе призначення Поета як виразника дум і сподівань народу, утверджує ідею служіння поета своїй музі й народові.

Поезія „Слово, чому ти не твердая криця...” (1896) — гімн поетичному слову як духовній зброї. Вона увійшла до циклу „Невільничі пісні” з другої збірки „Думи і мрії”. Провідний мотив твору — мистецтво як праця, як дієвий засіб у відстоюванні прогресивних ідей. Поетичне слово, на думку авторки, має стати зброєю в утвердженні нових ідеалів. Ці романтичні ідеали — звільнення особистості, її духовне розкріпачення, здобуття волі. Леся Українка зосереджує увагу на проблемі відповідальності митця за свою творчість, призначення мистецтва. Риторичні заперечні запитання в першій строфі виявляють рішучу позицію ліричної героїні як активного члена суспільства. Для неї важливо, щоб її творчість стояла на службі прогресивних ідеалів:

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

В останній строфі постає образ „дужих месників”, які скористаються поетичною зброєю у своїй боротьбі. Як бачимо, на зміну окремим пасіонаріям1 середини XIX ст. наприкінці віку вже сформувалося ціле покоління вільнолюбних „вояків”, які готові підхопити ідеї з рук поетеси й реалізувати їх у рішучих діях. У рядках „Слово, моя ти єдиная зброє, / Ми не повинні загинуть обоє!” Леся Українка утверджує думку про безсмертя поета, світоглядні ідеї якого втілені в його творчості.