ВЧИТИСЯ ЛЕГКО! - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Українська література 10 клас (рівень стандарту) - Л. Т. Коваленко - Оріон 2018

ВЧИТИСЯ ЛЕГКО! - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

ЧИТАЄМО І РОЗУМІЄМО ЛІРИЧНУ ПОЕЗІЮ

В основі ліричного твору — емоції, їх згусток, який є проекцією душевного досвіду людини. Як правило, поетичні тексти реалізуються в малій формі, тому інколи вони подібні до коротких формул — афоризмів і сентенцій, з якими часто взаємодіють. Відтак мова ліричного твору експресивна, і ця експресія виражається і підбором слів, і синтаксичними конструкціями, і фонетико-ритмічними особливостями. Водночас почуття та рефлексії, відтворювані у ліриці, спрямовані на конкретні явища. Усе це варто враховувати, аналізуючи поетичні тексти.

Прочитаємо вірш Олександра Олеся:

О принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію...

Хоч кухоль з рідною водою!..

Я тільки очі напою,

До уст спрагнілих притулю,

Торкнусь душею вогняною.

12.Х. 1921

Варто звернути увагу на рік написання поезії — 1921, час, коли митець перебував в еміграції. Тож емоції ліричного героя, який зливається з автором, зумовлені ностальгією за Батьківщиною, передчуттям того, що вона втрачена назавжди. Отож час написання конкретизує зміст вірша.

Важливим для розуміння його задуму є визначення ключових образів, через яких розгортається ліричний сюжет— перебіг думок і почуттів ліричного героя. У вірші Олександра Олеся це „крихта рідної землі” і „кухоль з рідною водою”. Ці образи, виражені у формі літоти (применшення, антонім до гіперболи), викликають у читача низку асоціацій. Якою має бути туга, як вона опанувала ліричного героя, що для нього навіть крихта землі — як еліксир!

Напевно, ви не раз чули від людей старшого покоління, що вони часто згадують про криницю свого дитинства, хочуть і просять напитися з неї води, бо вона особлива, солодка, незвичайна, бо — з рідного краю... Ці образи визначають емоційний настрій поезії, її елегійний лад, бо й ми, читачі, знаємо: поет так і не повернувся в Україну... Напевно, і сам автор десь на рівні людської і мистецької інтуїції відчував, що розлука з домівкою — назавжди. Ця думка особливо щемливо розкривається в першому рядку.

Олександр Олесь утілює свій авторський задум за допомогою градації, тобто нанизування емоцій. Спочатку ліричний герой мріє притулити крихту рідної землі до вуст (скільки разів ми бачили по телевізору, як, повертаючись із далеких мандрів чи з полону, люди падають на коліна і цілують рідну землю) — і він „застигне”: напевно, бажаючи продовжити мить такого єднання. Але поету цього недостатньо. Тому він доповнює попереднє слово новим, більш емоційно наснаженим — „зомлію”, знепритомною, утечу від жорстокої реальності еміграції...

І коли до ліричного героя приходить усвідомлення неможливості поцілувати рідну землю, він просить „хоч кухоль з рідною водою”. Наступний рядок — найдраматичніший у розгортанні ліричного сюжету: „Я тільки очі напою...”, тобто лише... подивлюсь, незважаючи на „спрагу” розлуки. І знову поет згадує вуста, спрагнілі вуста, для яких достатньо не випити, а лише притулити до себе той бажаний кухоль, щоб ще раз пережити спомини, відчути усім зболеним єством рідний край. Останній рядок поезії — її кульмінація, підкреслена контрастом вода-вогонь: „Торкнусь душею вогняною”. Лише торкнусь... А душа палає, і навіть вода, цілюща вода з рідного краю, не може пригасити той вогонь — болю і розпуки...

Не можна не звернути увагу на те, що Олександр Олесь не називає адресата свого звернення. І в цьому криється великий підтекст.

Ліричне переживання у творі надзвичайно сконденсоване, нагадує крик спраглої людини, яка не може знайти ковток

живодайної води. Це розкривається й через образну тканину поезії, і через її синтаксичний лад, створений безсполучниковістю, тому вірш звучить напружено, що відповідає його емоційному настрою. Інверсовані епітети також цей настрій посилюють — уста „спрагнілі”, душа „вогняна”.

Отож ми проаналізували ліричну поезію методом повільного читання, рядок за рядком. Як ви гадаєте, нам вдалося відчути задум поета? Чи за аналізом не втратилося те сильне відчуття болю й тривоги від втрати найріднішого, що хотів нам передати автор?

Завдання для креативних

1. Як ви гадаєте, хто є уявним адресатом поезії?

2. Про які художні особливості поезії можна ще згадати?

3. Проаналізуйте свою улюблену поезію методом повільного читання. Що нового ви для себе відкрили?

Петро Холодний. Дівчина і пава (1915)