Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) - МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

1. Роздивіться колаж і виконайте завдання.

A. Кого зображено на портретах? Що ви знаєте про цих митців?

Б. Який декор поєднує портрети?

B. Поміркуйте, чому саме такі декоративні елементи використано в цьому колажі.

2. Ознайомившись із життєписом О. Кобилянської, перекажіть ті відомості, які свідчать про любов письменниці та її рідних до різних видів мистецтва.

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в м. Гура-Гуморулуї на півдні Буковини (нині Румунія).

Батько, Юліан Якович, належав до давнього, але збіднілого шляхетного роду, який походив із Наддніпрянщини.

Залишившись сиротою в чотирнадцятирічному віці, він самотужки дослужився до посади урядовця-правника, тож і дітей своїх виховував у пошані до праці. Був людиною суворою, справедливою та послідовною. Ольга успадкувала від батька найкращі риси його вдачі.

Мати, Марія Вернер, по чоловічій лінії походила з німецького роду, а по жіночій — з польського. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру й виховувала дітей у пошані до всього українського (до речі, у Гура-Гуморулуї явно переважали німецька й румунська мови). Пані Марія вирізнялася безмежною добротою, особливою лагідністю й ніжністю. „...Свята мати! Та глибока тиха мислителька, з небагатьма словами на чистих своїх устах”, — згадувала письменниця.

Уся родина Кобилянських була музично обдарованою. Батько мав прекрасний музикальний слух і володів чудовим сопрано, як і Ольга. Брат Максим віртуозно грав на скрипці, Володимир — на гуслях, а Степан, Юліан та Олександр мали чудові голоси. Ольга, як і її сестра Євгенія, грала на фортепіано, а також на дримбі1 та цитрі2, які були її улюбленими інструментами.

Марія Йосипівна Кобилянська з дочками Ольгою (ліворуч) і Євгенією. 1869 р.

О. Кобилянська згадувала: „Любо спливали нам вечори в родинному гуртку... Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні”.

У родині Кобилянських було семеро дітей. Усі сини здобули університетську освіту. А ось на Ольгу та її сестру Євгенію батьки не витрачали гроші, адже вважали, що найкращою кар'єрою для дочок буде заміжжя. Більшість ровесниць О. Кобилянської сприймали це як норму.

О. Кобилянська писала: „їх (ровесниць. — Авт..) ідеал був мужчина й заміжжя, тут усе кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілося широкого образования, і науки, і ширшої арени діяльності”.

Дитинство та юність Ольги минули серед розкішної буковинської природи в містечку Кимполунзі (нині Румунія), куди батька перевели на службу.

Тут дівчина навчалася в так званій нормальній школі. Оскільки Буковина перебувала в складі Австро-Угорщини, у школах викладання проводилося тільки німецькою мовою. Хоча доводилося жити в румунсько-німецькому оточенні, батьки подбали, щоб донька відвідувала приватні уроки української мови. Ольга дуже любила читати — переважно твори німецьких і швейцарських класиків: Й. Г. Гердера, Й. В. Ґете, Ф. Шиллера, Г. Гейне, Є. Марліт.

Обдарованій дівчині вдалося закінчити лише чотири класи школи, однак вона продовжила навчання самостійно, згодом ставши однією з найосвіченіших жінок свого часу. Захоплювалася також театром, музикою, верховою їздою, що дарувала їй відчуття повної свободи, малярством. Ще підлітком почала писати вірші німецькою мовою, бо знала її краще. У 1880 р. з'являється її перше німецько-мовне оповідання „Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини”, незабаром — ще кілька учнівських прозових творів.

У вісімнадцятирічному віці Ольга знайомиться із Софією Окуневською — освіченою дівчиною, яка згодом стала першою на Буковині жінкою-лікарем, і Наталею Кобринською, письменницею та громадською діячкою, яка боролася за емансипацію3 жінок. Нові знайомі вселяють надію, що жінка, незважаючи на всі перешкоди, також може реалізувати себе, спрямовують молоду авторку на шлях рідної культури, радять їй писати українською.

1Дри́мба — інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті: невеличка металева підківка зі сталевим язичком посередині притискається до рота. Музикант пальцем защипує язичок, а відповідним придиханням змінює висоту звука.

2Ци́тра — давній струнний музичний інструмент, поширений в Австрії та Німеччині. Має плаский дерев'яний корпус неправильної форми, поверх якого натягнуто від 30 до 45 струн.

3Емансипа́ція (з латин.) — звільнення від залежності, гніту, зрівняння в правах.

Одним з імпульсів писати по-українськи стала закоханість Ольги в Євгена Озаркевича, брата Н. Кобринської. У життя дівчини ввійшли поезія Т. Шевченка, проза І. Франка, публіцистика М. Драгоманова.

У 1886 р. О. Кобилянська створює німецькою мовою оповідання „Вона вийшла заміж”, що взято за основу пізнішої повісті „Людина”. Саме від цього твору (повість остаточно була закінчена в 1892 р.) і розпочинається літературний шлях О. Кобилянської як української письменниці й майстрині художньої прози.

Відколи батько вийшов на пенсію, родина мешкала в с. Димці, а з 1891 р. — у Чернівцях. Тут, у „серці буковинської України”, письменниця входить у коло мистецької інтелігенції, глибше ознайомлюється з українським літературним життям. Бере активну участь в українському жіночому (феміністичному1) русі, обстоює в публіцистичних виступах права жінок. Усе це дає нові творчі імпульси. Один за одним з'являються нові досконалі твори — „Він і вона”, „Царівна”, „Ніоба”, „Земля”, „Природа”, „Некультурна”, „У неділю рано зілля копала”і багато інших.

У 1898 р. письменниця побувала на Франковому ювілеї у Львові, де познайомилася з багатьма культурними діячами. А через рік відвідала Київ, зустрілася з М. Коцюбинським, М. Лисенком, М. Старицьким. Поїздка до Канева справила на О. Кобилянську неймовірне враження. На запрошення Косачів письменниця побувала на їхньому хуторі Зелений Гай, що на Полтавщині. Саме тут вона здружилася з Лесею Українкою. З цього часу образ великої України назавжди ввійшов у її серце. Вона мріяла про нові подорожі Наддніпрянщиною. Однак цим намірам не судилося здійснитися: напружена творча праця, важка хвороба через застуду, смерть матері, а потім і батька, хатні обов'язки стали на заваді.

Наприкінці 1903 р. О. Кобилянську розбив частковий параліч. І хоча лікування на чеських і німецьких курортах певного мірою пом'якшило наслідки недуги, з цього часу вона часто хворіла, а коштів на постійне лікування не вистачало.

Приблизно в той самий час, на початку 1900-х років, Ольга переживає драму особистого життя, пов'язану з письменником Осипом Маковеєм (1867-1925). Значення Осипа в її житті важко переоцінити: здавна приятелюючи з нею, він заохочував її до творчості, був першим проникливим критиком.

Тривалі дружні стосунки переросли в кохання. О. Кобилянська мріяла про шлюб і навіть першою заговорила про це.

О. Кобилянська писала до О. Маковея: „А Ви знайте: як хто, що був Вам ангелом в життю, що дрожив здалека й зблизька о Вас, то я се була. Дивуєтеся, що не "соромлюсь" се писати Вам? Ні, пане Маковей, не соромно мені. Се, що я до Вас відчуваю, воно таке велике та святе, таке біле, що я стану перед цілим білим світом і скажу се. Може, йому мороз по тілі піде, але мені байдужно... Я знаю: ніхто не перевершить любов мою. Ви мене о ню не просили. Але вона сама зійшла звідкись на мене. Я знаю: вона не затупить мою жіночу гідність, як не затупить Вашу мужеську, що звернулася до Вас... Я ніколи не лицемірила. Я би трутила2 ту тінь, що станула між нас, — але скажіть: у чім вона? Пане Маковей, вона віє від мене смертю. Ви є сильні, трутьте її! Прошу Вас, дуже прошу вас — трутьте її. Виїї можете трутити й подати мені руки.

1Феміні́зм — жіночий рух за повне зрівняння жінок у правах із чоловіками.

2Тру́тити — відштовхувати.

Робочий кабінет О. Кобилянської. Чернівецький літературно-меморіальний музей

Ви не знаєте, що зо мною діється, — відки? Ви ж мовчите. Прошу вас — трутьте її! О. К.”.

Однак бути разом цим талановитим, духовно близьким людям не судилося. О. Маковей, як виявилося, захоплювався О. Кобилянською лише як письменницею, а одружився з іншою жінкою. Розрив болісно вразив Ольгу: до кіпця життя вона залишилася самотньою, Осипові листи спалила. Інтимна драма письменниці позначилася на тематиці новел „Смутно колишуться сосни”, „Мої лілеї”, „Через море” та ін. Як свою рідну доньку Ольга Юліанівна виховала небогу Галину-Олену, яка ще маленькою залишилася без матері.

Особливо важкими були для письменниці трагічні роки Першої світової війни: один брат потрапив у російський полон і страждав далеко в Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. У ці роки вона жила в Чернівцях, потерпала від матеріальної скрути.

У новелах „Назустріч долі”, „Юда”, „Лист засудженого вояка до своєї жінки” О. Кобилянська гнівно засудила криваву війну.

Відрадою для буковинської письменниці стало відзначення в Чернівцях 35-річчя її літературної творчості, а також видання в Харкові в 1926-1929 рр. дев'ятитомного зібрання творів.

У 1940 р., коли Північну Буковину приєднали до Радянського Союзу, нова влада почала активно підтримувати письменницю: їй було призначено пенсію, прийнято до Спілки письменників України, до шкільного курсу літератури введено її твори. Проте ті твори зазнавали явних перекручень і суб'єктивних оцінок відповідно до радянської ідеології. Комуністична влада пішла навіть на те, що під іменем О. Кобилянської друкували статті-агітки, до яких письменниця була не причетна.

Родичі письменниці переповідають таку бувальщину. Якось до Ольги Юліанівни приїхав радянський журналіст, щоб узяти потрібне владі інтерв'ю. О. Кобилянська — нібито через свою старечу непоінформованість — так висловила своє ставлення до нового режиму: „Якось проживемо, якби тільки більшовики не прийшли”. Почувши таку крамолу, наляканий гість прожогом вискочив із кімнати.

Коли Буковину знов окупували румуни, то письменницю навіть хотіли віддати під трибунал через те, що нібито її агітаційні прорадянські статті шкодили румунській державі. Ішлося про ув'язнення, проведення показового суду й навіть публічного розстрілу її як зрадниці. Однак знайшлися розумні люди, які затримували розгляд справи, даючи спокій 78-літній жінці.

О. Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Маршрут похоронної процесії довелось узгоджувати з румунською владою. Вона не дозволила катафалку проїхати центральною вулицею, а лише коротким шляхом до цвинтаря. Родичів попередили, щоб не було ніяких промов українською мовою, але учениця письменниці — учителька Равелюк — усе ж порушила заборону. Ольга Юліанівна похована, як і хотіла, у родинному склепі на Руському цвинтарі.

На честь видатної письменниці відкрито меморіальний музей у Чернівцях (у будинку, де вона жила). Також ім'я О. Кобилянської присвоєно Чернівецькому драматичному театру.

3. Прочитайте відомості про тематику творів О. Кобилянської й розкажіть, на яку тему ви досі не читали творів української літератури за шкільною програмою.

Тематика творчості О. Кобилянської. Виступивши в середині 1890-х років як українська письменниця, О. Кобилянська започаткувала новий, модерністський, етап вітчизняної прози. Її улюблений стиль — неоромантизм, у деяких творах переважала поетика символізму. Протягом майже півстоліття О. Кобилянська створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, спогадів.

О. Кобилянська зосередила увагу на розкритті душевного, психічного світу інтелігенції й селянства — двох верств, які становили тоді основу української нації.

• Перша й одна з провідних тем її творчості — душа жінки-інтелігентки, її боротьба з консервативним міщанським середовищем за рівноправність із чоловіками, за гідне людське життя (повість „Людина”).

• Модерністське осмислення духовних основ селянського життя бачимо в повістях „Земля”, „У неділю рано зілля копала”, оповіданнях „Банк рустикальний”, „На полях”, „У св. Івана”, „Час”, „Некультурна”, „Вовчиха”.

• Жах, антилюдська сутність війни психологічно тонко розкриті в оповіданнях і новелах „Юда”, „Лист засудженого вояка до своєї жінки”, „Назустріч долі”, „Зійшов з розуму” та ін.

4. Прочитавши новелу О. Кобилянської „Impromptu phantasie”1, ознайомтеся з коротким оглядом цього твору.