Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

IMPROMPTU PHANTASIE (1894) - ОЛЬГА КОБИЛЯНСЬКА (1863-1942) - МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА

Новела

Кожним разом, коли долітають до мене торжественні, поважні звуки дзвонів, пригадують вони мені минулі літа й одну людину, як була ще дитиною.

Ніжна, вразлива, немов мімоза, із сумовитими очима ...

Годинами перележувала на спині в траві й услухувалася в дзвонення якогось стародавнього історичного монастиря, — услухувалась і плакала, доки з утоми не ослабала.

Так бувало деякою порою.

А іншою — бувала знов пристрасною, глибоко зворушеною істотою, що пригадує молодих арабських коней: приміром, коли другі діти її запрягали й гнали, немов коня, уперед себе. Се була її найлюбіша забава. Упряжена в шнурки, мчалася, немов батожена, через поля й рови, дико й гарно, і була б з радості та з розпалу летіла, доки б не загинула, наколи б поганяючі не здержували її.

1Impromptu phantasie (фр.) — фантазія-експромт.

Се завсігди пригадують мені торжественні, поважні звуки дзвонів.

Одного понурого полудня, коли небозвід прибрався в грізні хмари, пустилася вона в дорогу до міста по наперсток. У дорозі напала її буря, обернула парасоль сподом наверх, зірвала капелюх аж на карк, одначе вона, з личком аж мокрим від дощу, прямувала сміло й відважно до своєї мети.

— Ти не боїшся? — питали її в торгівлі. — Лишися тут і пережди, доки буря не устане, а то завіє тебе кудись, ти, дрібна пташино!

Маленькі уста викривилися гордо й зневажливо.

— Ні, я не боюся, — відповіла й вернула назад серед бурі, як прийшла.

Мала грудь розходилася з відваги, а сумовиті дитинячі очі, широко отворені,впились кудись у далечину. Чи вона хотіла вгадати рух хмар? Чи збагнути в зойках бурі яку гармонію, мелодію? Чи бачила особливіші форми та з'явища дерев, що вигинались у вихрі?

Завсігди пригадують мені се торжественні, поважні звуки дзвонів.

Було се сонячної, гарячої літньої днини. Вона пробувала на вакаціях у діда й баби на селі. Лежала над берегом ставу та вдивлялась у його глибінь або в його гладку, немов дзеркало, поверхню серед нервового дожидання. Над ставом гуляли й миготіли мільйони мушок. Великі, з вибалушеними очима жаби повиставлювали свої чотирикутні голови з води, заховуючись нерухомо й хлипаючи знічев'я за мушками. Другі знову голосно вискакували з трави у воду. А те шубовстання лишалось їй в пам'яті, і вона силувалася віддати його звуками.

Чорно-сині ластівки літали низько-низенько понад землею, купаючи в льоті рожево-білу грудь, немов із сваволі, що вона аж сміялася з радості. Усе те вона майже їла очима.

Недалеко від ставу стояли вулії під штучно, але навмисне для них приладженим тином; довкола чути було жужжання бджіл. Вони влітали й вилітали спішно, моторно, бринячи, одна за другою, хто їм приглядався уважно, і в безладді — хто дивився поквапно.

Вона бриніла враз з ними, лежачи на животі, спершись на лікті й уклавши бороду в руки. Бриніли все наново, заперши в собі дух, одностайно, тоншим або нижчим голосом, — се було їй байдуже, якого вони тону надавали... Опісля, поклавши голову в траву, замовкала й вслухувалась у жужжання. Лежала нерухомо, немовби в глибокому сні. Одначе не спала. Вона бачила образи в тонах, відчувала образи в тонах, переживала в уяві з'явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі, і плакала із смутку невиясненого ...

* * *

Кленучи та відказуючи, бігали парубки по полях, розстелених поза домом і городом, і старалися піймати жеребця, котрий не давався їм зловити, котрий кпив собі з них і немов жартував з ними.

До хвилини, у котрій були віддалені від нього на пару кроків, був він спокійний, пасся в житі, що сягало йому по шию, а коли мали вже схопити за уздечку, що за ним волоклася, блискавкою обертався від них, вибиваючи ногами, що підкови аж зблискотіли, і мчався божевільними скоками крізь хвилююче збіжжя, потрясаючи пишною гривою й топчучи та нівечачи все, немов якась зловіща сила ...

Неначе мала кітка, закралася вона хильцем до розвішеної звірини, й у хвилі, коли та знову паслася спокійно, ухопила її незамітно за уздечку.

Лячно товклося мале серце, і сама вона аж тремтіла з остраху! Якби кінь тепер обернувся та й тріпнув її ногами?

Ба! Се було неможливо!

І він не вдарив її. Заховувався спокійно і, ведений дрібненькою рукою, ступав слухняно, немов та дитина, доки не дістався у відповідну руку.

Тоді мало що не били за те, що таке вчинила та виставилася на таку небезпечність.

— Дурню якийсь! Таж він міг би тебе вбити!..

Але вона не плакала.

Устромивши очі в одну точку й кусаючи нігті, думала вона Бог зна над чим!

У ній хвилювалося так чудно, чудно: вона неначебто душилася; їй здавалося чимось барвним, перемагаючим, чимось, що пригадувало образи й переходило в тони ...

* * *

Коли мала десять років, строїв у її родичів якийсь переїжджий стройник фортеп'ян. Він був молодий, гарний, чисто аристократичної вдачі. Про нього шептали, що він емігрант і походить з високого роду.

Вона сиділа цілий час у куті, якраз супроти нього, скулена, і приглядалась йому та вслухувалась у викликувані ним сильні акорди.

Вони були тільки самі в кімнаті.

Він оглянувся за годинником, а що не бачив його в кімнаті, то поспитався її, котра година, причім його очі звернулися на неї з лагідною повагою.

їй уся кров вдарила до лиця, серце затовклося сильно, і вона не змогла вимовити ні слова. Якусь хвилинку дивився він на неї зчудовано та дожидаюче, а коли вона не відповідала, звернувся назад до фортеп'яна, причім якийсь меланхолійний усміх промайнув по його лиці. Вона завстидалась і не рухалася зі свого сховку.

Другого дня прийшов він знов, а вона знов зайняла своє місце, дивлячись пильно на нього.

Він пробував, перебирав різні акорди, ударяючи завсігди однаково сильно, сильно й елегантно, як се чинить лиш рука цілком вправна; підстроював, ще й грав, пробуючи заодно наново. Кождий його удар по клавішах і кождий живіший рух його електризували її й виводили з рівноваги.

Урешті мусив уже бути задоволений з інструмента, бо почав грати. Зразу недбало, немовби бавився, й одною рукою, більше „piano”1. Тони звучали, немов здавлений, пристрасний сміх, так, немов сміх жіночий, одначе не сміх щасливий... Опісля — обидвома руками. І тепер розляглися тони пориваючої, неописаної, якоїсь немов морозячої краси... Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину ...

Зразу стало їй холодно, а опісля — сама не знала, як се прийшло, — почала плакати. Тихо, але цілою душею. Її перемогло знову те щось, що пригадувало образи, переходило в тони й немов душило ...

1Piano (іт.) — тихо.

Він, побачивши, що вона плаче, перестав грати й дивився на неї здивований. Опісля кликав її до себе.

Вона не рухалася... Він підійшов до неї... Вона притиснула долоні до лиця й не рухалася, немов мертва... Він схилився над нею.

— Ти плачеш?

Мовчала.

Він зсунув їй лагідно руки з лиця й подивився в очі.

— Що тобі?

Вона не відповідала.

— Чого ти плачеш?

— Бо так ...

— Тобі сподобалася музика? — питав він голосом, чогось зміненим.

— Я — не знаю...

— Але ти любиш, як грають... правда? — казав він далі й так лагідно, немовби мав перед собою заполохану пташину.

— Я... не знаю... люблю, люблю!

— Штука, котру я тепер грав, зветься „Іmргоmрtu рhаntаsіе” Шопена. Чи затямиш собі сю назву?

— Коли повторю... то затямлю.

— Коли будеш вчитися музики, то зможеш її грати, одначе пам'ятай — грати її тоді, як будеш уже цілком доросла... як будеш мати більше як двадцять років... Чуєш?

— Чую...

— Доперва тоді зрозумієш, що говорить кожний звук у тій штуці.

Опісля взяв її голівку у свої руки й дивився довго в її великі, сумні, заплакані очі.

Якийсь несказанно смутний усміх програв хвилину по його устах.

— Я думаю, — говорив він більше до себе, — що ти будеш її краще грати, ніж я, далеко краще!..

Опісля оглянув її руки і поцілував їх.

— Мені можеш позволити, будуча славо! — сказав він.

* * *

Коли виросла, була майже гарна.

Вона любила чи одного, пристрасно, з пожертвуванням, майже з божевільною любов'ю, однак вона була віроломна натура, — значить, не любила нікого довго. Вона й не подобалася довго мужчинам; її не бажав ніякий мужчина за жінку. Вона була розумна, дотепна, незвичайно багата натура. Займалася малярством, писала, старалась усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси.

Чому се їй ніколи не вдавалося?

Відповісти на се питання було б так само тяжко, як і на те, чому її ні один мужчина не любив довго. Мабуть, не мала вона в собі того, що прив'язує буденних людей на довгий час. Була занадто оригінальна, замало нинішня й не мала в собі нічого з „плебейськості”.

Чи, може, було се щось інше?

Може ...

Вона стала лише половиною того, чим обіцювала стати дитиною...

* * *

Я сама — то та „звихнена слава”.

Я вижидаю щастя щодня й щогодини.

Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як би один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната.

Так, немов музика.

Солодкі, упоюючі, сумовиті звуки. Роздразнюючі, пориваючі, покликуючі, убиваючі ... а одначе!., одначе ...

Я не вчилася музики ніколи.

Я ніколи не могла „Impromptu phantasie” сама грати! Але коли чую її, як другі грають, то душа моя наповнюється слізьми. Що се таке?

Що се є, що крізь усей той блиск, котрий хвилює так розкішно крізь мою душу ... в'ється щось, немов жалібний креповий флер! І що я помимо того, що в моїх жилах пливе кров будучини, не маю будучини, не маю в житті своїм полудня?

Ф. Ч. Гассам. За піаніно

* * *

Коли чую музику — готова вмирати.

Стаю тоді божевільно-відважна; стаю велика, погорджуюча, любляча ... Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..

Новела „Impromptu phantasie”. О. Кобилянська відчувала душевну спорідненість із Ф. Шопеном, адже його музика була їй внутрішньо близька. Твори „Impromptu phantasie” і „Valse mélancolique” О. Кобилянська „компонувала на мотиви творів Шопена, імітуючи музичну композицію” (І. Денисюк). Тому літературознавці й музикознавці називають ці новели музичними (або симфонічними).

Героїня новели „Impromptu phantasie” смілива, вона не терпить упокорення й приниження, має тонку душевну організацію. Відчуває навколишній світ у тонах і барвах: „... поклавши голову в траву, замовкала й вслухувалась у жужжання. Лежала нерухомо, немовби в глибокому сні. Одначе не спала. Вона бачила образи в тонах, ...переживала в уяві з'явища, котрі творила сама: казкові, фантастичні, неможливі, і плакала із смутку не виясненого ...”

Дівчина закохалася в музику з десяти років, коли почула пристрасні акорди від молодого аристократа, який налаштовував у її домі фортепіано: „Кождий його удар по клавішах і кождий живіший рух його електризували її та виводили з рівноваги ... Те, що грав, була пристрасть, а як грав — зраджувало його яко людину...” Героїня стала дорослою, але грати на фортепіано так і не навчилася — не збулося пророкування аристократа-красеня ... Але ті дитячі спогади весь час жили в дівчинці, тому вона не уявляла свого життя без музики, яка будила в ній дивовижні відчуття: „Я не вчилася музики ніколи. Я ніколи не могла “Impromptu phantaisie” сама грати!..

Б. Лінч. Фортепіано

Коли чую музику — готова вмирати. Стаю тоді божевільно-відважна...”

Таке саме тонке асоціативне сприйняття музики властиве було й О. Кобилянській, яка в листі до О. Колесси писала, що її життя — „то нескінченний монотонний ноктюрн”. Отже, новела має автобіографічний характер. Музика для героїні О. Кобилянської — найдосконаліший засіб вираження переживань, страждань, поривань і прагнень, коли для вираження почуттів просто бракує слів.

Природа (подібно до музики) тонко впливає на дівчину. Ці дві стихії — музика й природа — поєднуються, зливаються в одну барву; вони захоплюють героїню, хвилюють, будять багату гаму відчуттів.

5. Виконайте завдання.

A. Якою є поведінка дівчинки (дивною, своєрідною чи оригінальною)?

Б. Хто з учнів вашого класу якнайкраще зміг би зіграти роль головної героїні й молодого аристократа? Обґрунтуйте свій вибір.

B. Чи виникло у вас бажання під час читання новели прослухати „Phantaisie impromptu” Ф. Шопена?

6. Прослухайте експромт-фантазію Ф. Шопена „Рhаntаіsіе іmрrоmрtu”, а потім прочитайте фрагменти однойменної новели, у яких передано сприйняття цього твору героїнею. Чи виникли у вас подібні відчуття під час прослуховування музичного твору?

Chopin. „Phantaisie impromptu”, Алім Бейсенбаєв.

7. Опрацювавши матеріал про новелу „Valse mélancolique”, заповніть літературний паспорт цього твору.

Новела „Valse mélancolique” (1898). Тема емансипованої (незалежної) жінки — одна з улюблених у творчості О. Кобилянської. Письменниця прагнула оспівати незалежність і самодостатність жінки-інтелектуалки, творчої особистості — у цьому полягає головна ідея твору. Композиційно новела складається з трьох частин: у першій частині ведуться розмови про кохання, у жартівливому тоні розповідається історія художниці Ганни; у другій — переважає меланхолійна ніжна тональність, на тлі якої розкривається образ Софії Дорошенко; в останній частині підсумовують картину сумна мелодія, тріснута струна фортепіано й обірване життя героїні.

Назва цієї модерної новели промовиста: мотив вальсу наскрізний у ній. Він стає лейтмотивом, щоб на його тлі вималювати три типи жінок, споріднених пошуками краси й глибоко індивідуалізованих — майбутньої вчительки Марти, художниці Ганни й піаністки Софії. Оповідачем є Марта, тому читачі про неї знають менше, ніж про інших героїнь. Про Марту ми дізнаємося передусім через її спілкування з подругами; крім того, сприймаємо події в новелі саме її очима.

Ганнуся була красунею: „Ясна, майже попеляста блондинка, з правильними рисами й дуже живими блискучими очима. Збудована була прегарно”. Вона мала сильний характер, що домінував над натурою оповідачки, тому між ними панувала повна гармонія.

О. Кобилянська наголошує на витонченості, вишуканості внутрішнього світу Ганнусі, яка не сприймає приземленого й буденного, а, навпаки, живе лише високим мистецтвом, у всьому шукає красу: „Коли б усі були артисти освічені й виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лише сама гармонія й краса”. Вона з погордою ставиться до людей, не наділених естетичним смаком. Ганнуся належить до жінок-інтелектуалок нового типу, які почали з'являтися в Західній Україні наприкінці XIX ст. У її словах звучать феміністичні нотки: „Не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так уповні...” Фемінізм як суспільний рух набув поширення на межі XIX та XX ст. Він заволодів умами науковців, представників мистецьких кіл, особливо жінок, які боролися за рівність із чоловіками. „Це було прогресивне явище, яке вплинуло на розвиток мистецтва слова в контексті модерної естетики” (М. Ткачук). О. Кобилянській імпонувала ідея жіночої емансипації, самостійного вибору жінкою своєї долі й місця в суспільстві. Але повернімося до нашої героїні: тут не так сталося, як гадалося... Вона повертається з Італії, де прожила три роки, із сином, але без чоловіка... Хлопчик залишився без батька, а це ще одна трагедія. Причиною цьому став егоїзм героїні: вона жила мистецтвом заради мистецтва. Ганна спричинила й смерть подруги Софії, сказавши необережні слова ...

Марта вчителює, одружується, стає зразковою матір'ю й господинею. Вона вміє любити людей, а не тільки себе. Насправді звичайна Марта значно глибше сприймає все духовне. Вона — типова українська жінка з великим серцем, спроможна оцінити таланти подруг, розуміє причину смерті Софії й нещастя Ганнусі.

Піаністка Софія — надзвичайно обдарована дівчина, яка має великі успіхи в грі на фортепіано. Проте її душа поранена нещасливим коханням. Софія з усіх сил намагається розвинути в собі гордість, приборкує почуття й емоції. Вона все до кінця віддає музиці, навіть власне життя їй приносить у жертву.

„Долі дівчат у новелі відтінюються звучанням меланхолійного вальсу: завзятого, веселого спочатку й сповненого шукання, суму, розпуки в кінці новели. У цьому виявилася майстерність О. Кобилянської, віддзеркалилася її чуттєва й зболена душа” (М. Ткачук).

М. Ярошенко. Курсистка

Малюючи своїх персонажів, новелістка виявилася талановитим психологом: вона тонко відчувала душі жінок, бо писала їх передусім із самої себе. Автобіографізм — важлива ознака модерністського моделювання уявного світу, що підкреслює вірогідність оповідуваних історій.

8. Виконайте завдання.

1. Автором музичного твору „Impromptu Phantasie” композитор

А Прокоф'ев

Б Бетховен

В Шуберт

Г Шопен

2. Слова Я живу штукою (діал. мистецтво. — Авт.), і вона вдоволює цілковито мою душу; може бути, що й віддамся, не знаю, але коли не віддамся, то певно не буду застрашеною птахою, що мов цілий світ просить о прощення, що мужа немає належать

А Софії

Б Марті

В Ганнусі

Г Катерині

3. Епізод з тріснутою струною в новелі „Valse mélancolique” є

А зав'язкою

Б розвитком дії

В кульмінацією

Г розв'язкою

4. Згадайте сцену з приборканням коня в новелі „Impromptu Phantasie”. Як вона розкриває сутність головної героїні?

5. Поміркуйте, чому саме дзвони нагадують героїні новели „Impromptu Phantasie” минулі літа, як вона була ще дитиною.

6. Розкрийте композиційні особливості новели „Impromptu Phantasie”.

7. Поміркуйте, чому твір „Impromptu Phantasie” називають новелою-роздумом.

8. Доведіть, що краса вільної думки, аристократизм духу — провідні мотиви новели „Valse mélancolique”.

9. Дайте порівняльну характеристику героїнь новели „Valse mélancolique”.

10. Чому О. Кобилянська дала своїм новелам назви „Impromptu Phantasie” і „Valse mélancolique”?

11. Прочитайте виразно за ролями діалог головної героїні новели „Impromptu Phantasie” з аристократом, який налаштовував фортепіано.

12. Стисло перекажіть новелу О. Кобилянської „Valse mélancolique” (усно).

9. Виконайте домашнє завдання.

1. Напишіть розгорнуту відповідь на запитання: Якою є головна героїня новели „Impromptu Phantasie”?

2. Випишіть із новели „Valse mélancolique” цитатні характеристики Ганнусі й Софії.