Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

СОNTRА SРЕМ SРЕRО! (1890) - ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871-1913) - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім, сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Громадянська лірика. У вітчизняну поезію Леся Українка ввійшла передусім як патріотка Батьківщини, мужня поетеса.

Найбільш трепетно звучить її голос, звернений до поневоленої України, у поезії „І все-таки до тебе думка лине...” (1895). Уболівання за долю рідного краю — провідний мотив вірша. У ліричної героїні „у грудях серце з туги, з жалю гине” від картин знущання, лиха й кривд, що терпить її народ. Проте вона соромиться сліз, „що ллються від безсилля”. Натомість прагне дій, замість марних ридань: „Доволі вже їм литись, — / Що сльози там, де навіть крови мало!” Сльози й кров — ключові антитетичні образи вірша, що символізують дві можливі настанови патріота — пасивне співчуття чи активна, саможертовна боротьба за свободу й щастя рідної землі. Авторка, безсумнівно, прихильниця саме цього дієвого шляху.

У творі прочитується також мотив розлуки з рідним краєм: відомо, що Леся Українка часто покидала Україну, проте ніколи про неї не забувала (згадайте її реакцію на політичний стан в Україні після повернення з Болгарії).

Патріотичним, антиімперським пафосом вражає вірш „І ти колись боролась, мов Ізраїль...” (1904). Звертаючись до біблійних мотивів та образів, Леся Українка, як Т. Шевченко й І. Франко, прагнула у світовому, вічному контексті осмислити історію Батьківщини, висловити безмежну любов до неї, окреслити шляхи звільнення.

У вірші порівнюються трагічні долі Ізраїлю, окупованого й знищеного загарбниками, й України. Як і Г. Сковорода (у вірші „Dе Ііbеrtаtе”), поетеса вбачає в образі Б. Хмельницького героя, який урятував націю від загибелі:

Та знялась високо

Богданова правиця, і народи

розбіглися, немов шакали ниці,

брати братів пізнали і з'єднались.

Як і Т. Шевченко у „Великому льоху”, Леся Українка не заперечує проти дружніх відносин із російським народом, які прагнув налагодити великий гетьман. Однак обіцяні братерські обійми виявилися ведмежими:

Але раптом дух зрадив.

Знову тьма, і жах, і розбрат.

І знов настав єгипетський полон,

та не в чужій землі, а в нашій власній.

Пригадайте суголосний Шевченків оксиморін: „На нашій славній Україні, / На нашій — не своїй землі”.

У фіналі вірша авторська ідея утверджується через риторичні запитання:

Коли скінчиться той полон великий,

що нас зайняв в землі обітованій?

І доки рідний край Єгиптом буде?

Коли загине новий Вавилон?

Твір написаний білим віршем, що увиразнює біблійно-філософську, аналітичну настанову авторки.

Свідченням того, що Леся Українка гідно продовжила традиції Т. Шевченка й І. Франка, є хрестоматійний вірш „Слово, чому ти не твердая криця?..” (1896), у якому звучать роздуми поетеси про значення художньої творчості. Лірична героїня через риторичні запитання й заперечення власних сумнівів утверджує основну ідею: слово — гостра й іскриста зброя, яка допомагає в боротьбі проти насильства в умовах тотального національного й соціального пригнічення народу. Ритмомелодику вірша підсилюють яскраві звукові образи: „брязне клинок”,

„залізо кайданів”, „піде луна”, „брязкіт мечей”, „гук нових, не тюремних речей”, а також численні алітерації р, з, г, ц, ж, д:

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою ...

Зброє моя, послужи воякам,

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

У вірші на весь голос звучить неоромантична настанова: головною метою має бути визволення людини, розширення її прав.