Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

Теорія літератури. СИМВОЛІЗМ - МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1938) - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Символізм (з фр. symbolisme — знак, розпізнавальна прикмета) — течія модернізму, основним принципом якої є художнє осягнення за допомогою символів сутності явищ, що знаходяться за межею чуттєвого сприймання. Вони сприймаються як знаки індивідуального інтуїтивного уявлення митця про світ.

Ознаки символізму:

• заміна думок, понять відповідними знаками — символами, що мають прихований смисл („смерть” символісти замінюють словом „ніч”, а „молодість” — „ранком” тощо);

• бунт проти надто консервативної суспільної моралі;

• естетство — захоплення витонченою поетичною формою й іноді недооцінювання змісту;

• культ екзотичних і заборонених суспільною мораллю тем;

• увага до позасвідомого, містичного з метою вирватися за межі буденного життя. Сутність течії полягає в цілеспрямованій спробі символізувати зовнішні, матеріальні вияви світу з метою в такий спосіб пізнати його внутрішній зміст. Мабуть, найвичерпніше розкрив специфіку світосприймання символістів добре знаний на початку XX ст. історик і теоретик літератури, який входив до групи „Українська хата”, А. Товкачевський: „Звичайно, ми блукаємо по світі, але душа наша залишається холодною, ми не помічаємо ні краси, ні таємничості в тих речах, які бачимо під собою та над собою. Речі видаються нам немовби замороженими, а цілий світ — нерухомим, неживим, як у стереоскопі. Але бувають моменти, коли в нас мовби розвиднюється в душі. Ми із зачудуванням дивимося навколо себе — і не впізнаємо того світу, який так довго споглядали. Ми немов набуваємо нові органи зору й слуху. Нерухомі, раніше мертві речі починають виявляти якесь дивне життя, ми чуємо якісь таємні голоси, бачимо незримий, таємничий зв'язок усіх речей між собою, бачимо в речах присутність чогось невидимого, невідомого й вічного. Світ набуває в наших очах незнаного перед тим значення: кожна річ, зокрема, стає символом, емблемою, видимим знаком невидимого та вічного”.

А. Бокотей. Сидимо (кольорове скло)

Символізм розвинувся на перетині класичного романтизму й натуралізму. Предтечею символізму став американець Е. По. Його погляди успадкував і розвинув француз III. Бодлер, творчість якого ви будете вивчати на уроках зарубіжної літератури. Саме його можна вважати родоначальником символізму.

В українську літературу символізм прийшов через австро-німецьку й польську літературу. Фундатором цього стилю у вітчизняному письменстві стала О. Кобилянська (повість „Земля”), До найпомітніших українських символістів належать також П. Карманський, Б. Лепкий, Олександр Олесь (у деяких творах, як-от у драматичній поемі „Над Дніпром”), М. Вороний. Водночас треба наголосити, що український символізм був надто тісно переплетений із неоромантизмом, так що іноді практично неможливо визначити, який із двох стилів переважає в тому чи тому творі.

5. Опрацювавши матеріал про вірші „Блакитна Панна” та „Інфанта”, заповніть їхні літературні паспорти.

Для символістів, як і для представників інших модерністських стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже великого значення. Витончену форму та яскраві тропи має вірш М. Вороного „Блакитна Панна” (1912), який відкриває цикл поезій „Гротески1”. Провідні мотиви твору — возвеличення краси природи та єдність її з мистецтвом. Блакитна Панна — це образ Весни „ у серпанках і блаватах2”, якій уся земля виспівує: „Осанна!” і тривожить душу ліричного героя:

І уже в душі моїй

в сяйві мрій

В'ються хмелем арабески3,

Миготять камеї4, фрески5,

гомонять-бринять пісні

голосні

І сплітаються в гротески.

Зверніть увагу на кількість посилань, у яких подано тлумачення слів з поезії „Блакитна Панна”. Її автор використовує багато небуденної лексики, символів, без розшифрування яких поезія не тільки блідне, а й стає незбагненною для читача.

А тепер зупинімося на формі, про яку вже йшлося, точніше — на звуковому рівні поезії. М. Вороний став новатором у розширенні музичних можливостей українського вірша. „Блакитна Панна” рясніє асонансами й алітераціями, як і сама Весна, що приходить до нас із співом птахів і ручаїв, — повернімося до цитованого вище уривка й переконаймося в цьому: повторів [і] — 11; [а] — 10; [о] - 7; [с] - 9.

Сам автор зазначав: „Я писав не так од образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша”. Справді, джерелом поезії, її ритму та звучання, є мелодія. Звук для символістів — понад усе. У науці навіть відоме поняття „звукосимволізм”.

1Гротеск — тут ужито не на позначення одного із засобів творення сатири, а в значенні „художня образність, що відкрито та свідомо створює неприродний, химерний, дивний світ”.

2Блават — волошка; шовкова тканина блакитного кольору.

3Арабеска — вид орнаменту з геометричних фігур, стилізованого листя, квітів, що поширився в Європі під впливом арабського мистецтва.

4Камея — виріб із каменю або черепашки, що має художнє рельєфне різьблення.

5Фреска — картина, написана водяними фарбами по свіжій вогкій штукатурці.