Українська література 10 класс (рівень стандарту) - Олександр Авраменко - Грамота 2018

Теорія літератури. ЗВУКОСИМВОЛІЗМ - МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1938) - ОБРАЗНЕ СЛОВО ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ

Дослідники звукосимволізму (звукопису) переконалися, що різні звуки викликають неоднакові асоціації. Зокрема, носії української мови вважають „поганими” [х], [ш], [ж], [ц], [ф]; грубими — [д], [б], [г], [ж]; гарним, ніжним — [л]. За дослідженнями звукосимволістів, в українській мові цей звук пов'язаний із відчуттям плинності, його українці чують у звуках природи (лити, плавати, пливти, плакати, булькати). Наприклад, у японській мові такого звука немає, отже, ідея плинності в японців із цим звуком не пов'язується. Є мови, у яких дуже високий відсоток голосних (їх багато, наприклад, в екваторіальній зоні, навіть кажуть, що палюче сонце цьому сприяє: воно „любить” голосні), у деяких — багато приголосних (переважно в північних народів). Мовознавець О. Потебня пов'язував окремі звуки з почуттєвою сферою людини: [а] для нього — загальний вияв рівномірного, тихого, ясного почуття, спокійного спостереження, але одночасно й подиву; в [у] виявляється почуття протидії, страху; [і] — вияв любові, прагнення наблизити до себе предмет, добре його сприйняти. Дуже подібні характеристики голосних звуків виявили й сучасні дослідники.

Про художнє відчуття звуків ідеться в лекції К. Бальмонта „Поезія як чаклунство”: „Плюскіт хвилі чуємо в [л], щось воложне, любовне — Ліана, Лілея, переливне слово “люблю”... Паралельне [р] стоїть поруч. Стоїть разом — і протилежне. Два брати — отже, один світлий, а другий темний, [р] — скоре, мережане, грізне, спірне ...”

М. Чюрльоніс. Рай