Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Повість Кайдашева сім'я - ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ (1838-1918) - Українська література другої половини XIX СТ.

Українське життя - то непочатий рудник, що лежить десь під землею; хоч за його бралися й такі високі таланти, як Шевченко, то безконечний матеріал...

Іван Нечуй-Левицький

Творчість письменника - справді „непочатий рудник“, своєрідна художня енциклопедія України, за якою можна вивчати її минуле і сучасне, багатющу культуру, мову, побут, етнопсихологію тощо.

У своїй резонансній статті „Сьогочасне літературне прямуваннє“ (1878) І. Нечуй-Левицький сформулював три головні принципи українського письменства:

1) реальності (реалістична література „повинна бути дзеркалом, у котрому б одсвічувалась правдива жизнь... обчищена й гарна в естетичному погляді, добре спорядкована й зґрунтована, освічена вищою ідеєю“);

2) національності („складається з двох прикмет: з надвірної, зверхньої - народного язика і осередкової - глибокого національно-психічного характеру народу“). За І. Нечуєм-Левицьким, літературний персонаж має виявляти національний дух і характер, щоб читач одразу впізнав у ньому українця. А український дух і характер - це широка гаряча фантазія, глибоке ніжне серце, тиха задума, сміх крізь сльози, гумор;

3) народності, що включає кілька елементів: жива народна мова (для літератури „взірцем книжного язика повинна бути мова сільської баби, з її синтаксисом“); епічні та ліричні форми народної поезії („це ті блискучі, поетичні фарби, котрими обсипана прозаїчна народна мова...“); дух народної поезії, її „глибоке чуття“.

Ці принципи, проголошені Іваном Нечуєм-Левицьким у статті, послідовно втілювалися у його творчості, найяскравішим підтвердженням чого є передусім повість „Кайдашева сім'я“.

Історія написання. Прототипи. Актуальність

Повість Івана Нечуя-Левицького „Кайдашева сім'я“ написана 1878 р., а вже наступного року - надрукована у львівському журналі „Правда“. У Наддніпрянській Україні вона побачила світ 1886 р., після майже десятирічних цензурних зволікань, у процесі чого було вилучено аж 25 уривків. Удруге автор видав цей твір 1887 р. в Києві, змінивши завершальний розділ у зв'язку з тим, що дехто з представників інтелігенції відверто дорікав письменникові, нібито він вивів українців дріб'язковими і сварливими. Насправді ж ішлося про яскраво виявлений індивідуалізм як домінантну рису в менталітеті українців. Якби старі Кайдаші та сім'ї їхніх синів Лавріна і Карпа жили не по сусідству, а на значній відстані, кращих і дружніших родичів не було б у Семигорах.

Якраз на це виразно натякає баба Палажка, наче підсумовуючи думку всього села, а отже, народну: „Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились“. Також варто погодитися з думкою Володимира Панченка: „Річ не в прив'язках до певного історичного часу і до соціальних умов“.

Іван Нечуй-Левицький блискуче розкрив деякі „небажані“ риси нашої національної вдачі, української ментальності, присутні не тільки в середині XIX ст. У цьому сенсі „Кайдашеву сім'ю“ можна розглядати як твір, у якому надзвичайно важливим є мотив національної самокритики. Читаючи другу редакцію „Кайдашевої сім'ї“, прекрасно усвідомлюємо, що навіть груша, яка, за версією письменника, несподівано всохла, цим самим бодай тимчасово гарантуючи мир між близькими родичами, не причина, а наслідок сімейних чвар. І. Нечуй-Левицький як творець „живих типів“ (Іван Франко) зумів крізь призму стосунків у одній-єдиній сім'ї показати отруйне коріння українського „самоїдства“ (Ярослав Поліщук) як відсутність єдності і реальну загрозу розбрату в середовищі української нації.

Твір має точну вказівку на місце, де відбуваються події. Село Семигори, дуже майстерно змальоване митцем у повісті, було авторові майже рідне. Тут у дитинстві та юності Іван Семенович навіть деякий час жив у родичів, був знайомий із багатьма семигірськими ровесниками. Кайдаші мали своїх прототипів: сім'ю Мазурів із цього ж таки села, яка прославилася постійними бійками й колотнечею. Вуличне прізвище Мазурів - Кайдаші - письменник і подарував своїм літературним героям. Хата заможних Мазурів справді стояла на кутку Солоному, коло церкви, поруч справді був горб, на якому ламалися вози. Жили у Семигорах і свати Мазурів - багаті Довбиші.

Титульна сторінка прижиттєвого видання „Кайдашевої сім'ї“ з авторським побажанням Іванові Франку (1887)

Повість „Кайдашева сім'я“ „з погляду на ...високоартистичне змалювання селянського життя і добру композицію належить до найкращих оздоб українського письменства“.

Іван Франко

Жанр твору. Сюжетно-композиційні особливості

За жанром „Кайдашева сім'я“ І. Нечуя-Левицького - соціально-побутова гумористична повість, якоюсь мірою - навіть сімейна хроніка „великої родинно-побутової війни“ (В. Панченко). Події у творі відбуваються приблизно упродовж десятиліття переважно у селі Семигори і тільки дуже епізодично - у Біївцях та Києві.

Соціально-побутова повість - епічний прозовий твір з однією сюжетною лінією, але показом значного діапазону1 побутових явищ у житті певної ланки соціуму - сім'ї чи колективу. За обсягом і кількістю персонажів повість більша від оповідання, але менша і композиційно значно простіша від роману.

Повість „Кайдашева сім'я“ мала дві редакції, складається з дев'яти розділів, у яких розкрита одна повноцінна й головна сюжетна лінія - лінія сім'ї Кайдашів. Окрім цієї сюжетної лінії, простежується ще штрих-пунктирна лінія баби Палажки Солов'їхи, яка ворогує зі своїм „лютим ворогом“ Параскою Гришихою, та дуже куценька сюжетна лінія новоявленого сільського кровопивці - корчмаря Берка, в якій показано, як за нікчемну плату (сорок карбованців нібито на потреби громади, а насправді - на волость, відро горілки й бочку оселедців) селяни добровільно впряглися в нове ярмо.

Експозиція (пролог) твору - високохудожній мальовничий опис села Семигори, річки Рось, багатого обійстя Кайдашів („Кайдашева хата була простора, з чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах та на образах). Із жартівливої розмови братів про одруження старшого з них і втручання в балачку батька, якому не подобається осуд і кепкування синів над кандидатурами ймовірної невістки, починається конфлікт між старшим і молодшим поколінням Кайдашів, але зав'язка в повісті дещо розтягнута, потрійна, адже поява у свекрушиній хаті і Мотрі, і Мелашки, і протистояння двох молодих сімей - також виразні елементи зав'язки. А далі цілком доречно вести мову і про три лінії розвитку дії повісті, які дослідниця літератури Ніла Зборовська називає трьома сімейними війнами.

„Перша "хатня війна", яка відбувається за господарську владу, з одного боку, між Кайдашихою і Мотрею, а з іншого - між Кайдашем і Карпом, закінчується синівською "перемогою" (симптоматично, що в "жіночій війні" переможців немає: Кайдашиха, хоч і позбувається ока, але затято продовжує воювати далі). Карпо

піднімає руку на батька, остаточно принижуючи його. Друга "хатня війна" розпочинається після одруження молодшого сина Лавріна. Вважаючи тепер себе повноправним господарем (за українським звичаєм, все батьківське добро переходить у спадок молодшому синові), він не зважає на батька, повністю ігнорує його колишнє право. Кайдашева непотрібність (а він іще здужає і хотів би також порядкувати) призводить до гіркого зізнання: "Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця". Третя "хатня війна" розпочинається по смерті батька - між двома молодими господарями“.

1 Діапазон - тут: ширина, панорамність.

„Жодна література світу не має такого правдивого, дотепного, людяного, сонячного, хоч дещо затьмареного тугою за кращим життям, твору. Тут усе виконує свою визначену автором роль, веде свою мистецьку партію, як інструмент у хорошому оркестрі чи хорі“.

Максим Рильський

Сцена з вистави „Кайдашева сім'я“. Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка. У ролі Кайдашихи - народна артистка України Наталя Сумська

У розвитку дії повісті „Кайдашева сім'я“ простежується хронологічна послідовність найважливіших критичних ситуацій у родині Кайдашів. Три основні епізоди зав'язки вимагають трьох кульмінаційних моментів (головних битв „хатніх воєн“), а отже, і трьох закономірних фрагментів розв'язки: 1) смерть старого Кайдаша; 2) „розривання“ Карпом хати на дві окремі будівлі; 3) найбільша битва між сім'ями братів і втрата ока Марусею Кайдашихою.

Проблематика твору

Хоча „Кайдашева сім'я“ своїм змістом не виходить за межі родинного життя, у цьому творі порушено цілу низку важливих навіть для нашого часу проблем: любові й сімейного щастя; батьків і дітей; віри в Бога та нехтування духовністю; народної моралі та чистої совісті; реалізації природних здібностей і задатків. Закохані пари (Карпо і Мотря та Лаврін і Мелашка) суттєво відрізняються між собою способом вираження почуттів і життєвою позицією. Звичайно, не можна сказати, що між похмурим Карпом і гостроязикою дочкою багатіїв Мотрею не було жодних почуттів, проте навіть залицяння старшого Кайдашенка й реакція на них уподобаної парубком дівчини мають занадто велику дозу „солі й перцю“. „Бриклива й кусюча, як муха у Спасівку“, Довбишівна не змінює своєї агресивної поведінки і тоді, коли переходить жити до свекрухи. Мотря не шукає шляхів примирення з нею, а тільки зумисно загострює і так непрості стосунки. Любов у подружній парі Карпа й Мотрі в'яне, життя перетворюється на сіру буденність. Натомість високі взаємні почуття Лавріна й Мелашки дають силу юній невістці терпіти дорікання свекрухи. Навіть повернення з Києва Балашівна мотивує насамперед тим, що без Лавріна їй життя немає й не буде.

Сцена з вистави „Кайдашева сім'я“. Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

Проблема батьків і дітей у повісті виписана найвиразніше. Омелько Кайдаш ціле життя працював заради синів, молодій сім'ї збудував хату „через сіни“, навіть побитий Карпом, не відмовив синові в його частці майна. Від Лавріна ж Омелько аж ніяк не сподівався подібної до Карпової поведінки, тому почувався передчасно загнаним „на піч“ саме через непокору молодшого сина. Пияцтво, яке довело Омелька до передчасної смерті, - це не страшна спадщина вже скасованої панщини, а руйнівний наслідок сімейних негараздів, розколу між поколіннями.

Незважаючи на те що Маруся Кайдашиха аж ніяк не надавалася до миротворчої місії, характерної для Омелька, і таки відіграла роль описаної в багатьох народних піснях „злої свекрухи“, зла своїм дітям вона не бажала, не робила різниці між дітьми Карпа і Лавріна, за сприятливих умов могла багато чому навчити й Мотрю. Нещасна мати дуже тонко відчуває, що тріщить не її сім'я, а рвуться кровні зв'язки між найріднішими людьми. Безока стара Маруся Кайдашиха - результат трагічних сімейних воєн, занапащена і зневажена власними дітьми берегиня роду.

Проблема віри в Бога у повісті перебуває нібито на периферії, але окремі моменти засвідчують, що Карпо - в церкві нечастий гість (побитий ним Омелько на цьому наголошує: „Нема в тебе Бога в серці! Недурно ж ти до церкви не ходиш, - через силу вимовив Кайдаш та все стогнав“), а сини сміються з того, що батько постить щоп'ятниці. Мандрівка баби Палажки до Києва з уже вагітною Мелашкою не спонукає Марусю Кайдашиху піти на прощу разом заради безпеки невістки. Складається враження, що Кайдаші - і не дуже богомільні, й не зовсім віруючі. Та найстрашніше, що не тільки з вірою в Бога, а й з елементарною духовністю в цій родині кепські справи. У повісті реалізація власних умінь і талантів для молодшого покоління Кайдашів не має жодного значення. Невістки могли б повчитися в Марусі куховарства, а Карпо й Лаврін у Омелька - стельмахування, але ніхто з них не відчуває в цьому потреби. Закономірно, що сіре й рутинне життя веде до деградації, очерствіння, байдужості, нехтування народною мораллю і нормами родинного співжиття.

Сцена з вистави „Кайдашева сім'я“. Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка

Система образів

У повісті немає оповідача з народу, притаманного прозі Марка Вовчка. Розповідь ведеться від третьої особи, тобто автора. Групування персонажів - дифузне1, тому роль автора-оповідача не можна вважати недоліком повісті. Важливо, що в „Кайдашевій сім'ї“ немає жодного суто негативного чи суто позитивного персонажа, як це було характерно, наприклад, для „Чорної ради“ П. Куліша (образи Якима Сомка, Матвія Гвинтівки, Іванця Брюховецького). Тільки умовно можна поділити дійових осіб „Кайдашевої сім'ї“ на жіночий та чоловічий світи.

„Українська патріархальна сім'я не має сильної чоловічої влади. Рівноправність, а часто верховодство жінки в сім'ї - червона нитка в прозі Нечуя-Левицького“.

Ніла Зборовська

1 Дифузний - розмитий, невиразний.

Колоритний жіночий світ представлений Марусею Кайдашихою, Мотрею, Мелашкою та бабами Палажкою Солов'їхою і Параскою Гришихою.

Маруся Кайдашиха - гравітаційний центр власної родини. Через штучне вивищення над іншими вона постійно потрапляє в комічні ситуації, а манери, які запозичила, коли „довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства“, роблять Марусю смішною. Облесливість і водночас здатність обмовляти й пліткувати обертаються проти неї ж самої, а непокора невісток, особливо Мотрі, до решти руйнує Марусин авторитет на селі. Проте Кайдашиха не падає духом. Ця вже передчасно постаріла жінка витримує всі життєві випробування. Іде до Києва, щоб знайти і повернути додому Мелашку, обдаровує її красивим одягом, остаточно мириться з нею, а також постійно проявляє себе хорошою бабусею у ставленні до всіх онуків навіть тоді, коли ворогує з їхніми батьками. Замах на побиття Карпом і спроба втопити рідну матір у ставку, а також втрата у „війні“ з Мотрею ока змушують Марусю згадати Омелька, з рук якого виривали верховенство у сім'ї не тільки сини, а набагато раніше вона сама: „Зосталась я сиротою, і нема кому за мене оступитись“.

Мотря Довбишівна, дружина старшого сина Кайдашів, - гідна супротивниця Марусі Кайдашихи. У чужій хаті вона поводиться так, наче чоловікові батьки живуть у неї в приймах. Мотря не вміє і не хоче цінувати добре серце старого Омелька, їй болить кривда, що Маруся не відрізала тонкого полотна на сорочку, але пізніше Мотря через свою скупість вдягатиме ще гірший одяг, ніж їй пропонувала свекруха. Карпова жінка - хитра, зловтішна й недобра. Вона змушує Кайдашиху няньчити вночі дитину, але вдень невісткою вже маніпулює Маруся: „Кайдашиха тішилась онуком, колихала його, гойдала, а Мотря мусила робити всю важку роботу за себе й за свекруху“.

Про яку любов Мотрі до Карпа можна вести мову, якщо вона здатна зневажати власного чоловіка, безпідставно називати його „ледащом“? Тільки Карпове вміння тримати себе в руках не призводить до бійки між ними: „- Піди посип перцем своїй мамі в носі та в роті, - верещала Мотря. - Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся! - промовив спокійно Карпо, скоса подивившись на Мотрю й насупив брови“.

Карпова жінка не розуміє жартів і гумору. Вона мстива, злопам'ятна, груба в поводженні з іншими людьми. Мотря зневажає і жорстоко висміює Мелашку, бо та з бідної родини: „Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші! Це ж ті бієвські лобурі, що старців по ярмарках водять! Он зав'язалась, як на Великдень, а батько ходить по селі з торбами“. До своїх батьків Мотря ставиться холодно, втім не дорікає їм, що нічим не допомагають. У повісті не показано бодай одного випадку гостювання батьків у хаті Мотрі і Карпа, як і немає жодної інформації, що Довбиші допомагали дочці й зятю, коли старий Кайдаш будував їм хату.

Віталій Бараненко. Дівчина з характером (2010)

Анатолій Базилевич. Ілюстрації до повісті „Кайдашева сім'я“ (1960)

Мелашка - повна протилежність Мотрі. Вона виходить заміж зовсім юна, у свекрушиній заможній хаті не відчуває нестатків, але постійно потерпає і від старої Кайдашихи, і від Мотрі. Мелашка - справжня красуня, в неї навіть закохується київський чернець. Добрий Мелащин характер і лагідна вдача ведуть до повного примирення зі свекрухою. Проте між- сімейні „війни“ накладають зловісний відбиток і на дружину Лавріна, яка все частіше бере активну участь у чварах. Закономірно, що до рівня вічно агресивної та невдоволеної Мотрі Мелашка не опуститься ніколи, але втратить багато гарного й ліричного у своєму характері.

Баба Палажка й баба Параска - своєрідний письменницький шарж на галасливих і самовпевнених сільських пліткарок-цокотух. Знахарство баби Палажки викликає тільки регіт у читачів, а „правдолюбство“ і „правдоборство“ баби Параски межує з хворобливим станом. Наче в Стародавньому Римі, обидві постійно бажають „хліба і видовищ“, навіть постійно створюють ці видовища.

Чоловічий світ у „Кайдашевій сім'ї“ І. Нечуя-Левицького не менш емоційний, ніж жіночий. Замість того щоб навести лад у родині, й Омелько Кайдаш, і Карпо, і навіть Лаврін стають каталізаторами1 сімейних негараздів. Н. Зборовська у статті „Український світ Нечуя-Левицького: тендерний2 підхід“ зауважила: „Анархія, яка існує в українській сім'ї, розпочинається з неавторитетності батька, загалом із відсутності принципу підпорядкування, отож і загалом чоловічого авторитету в українській сімейній "культурі". Основний сюжет "Кайдашевої сім'ї", навколо якого закручуються інші сюжети, - це повалення дорослими синами батьківської влади, перетворення повноправного господаря Кайдаша на безправного п'яничку Кайдашця“.

1 Каталізатор - тут: той, хто прискорює, активує.

2 Тендерний - такий, що пов'язаний із чоловічою та жіночою статями.

Образ старого Омелька Кайдаша завжди викликає у читачів тільки співчуття. Прекрасний стельмах, люблячий батько, віруюча людина, носій справедливості, миротворець, він здатний жаліти навіть агресивну Мотрю („Годі тобі, дочко, гніватись, сідай та вечеряй, бо ти натомилась“). Кайдаш будує Карпові й Мотрі „хату через сіни“, тобто доточує ще одну кімнату для молодої сім'ї, хоч міг би вигнати непокірне подружжя до старих Довбишів. Під тиском дорослих синів Омелько йде їм на поступки, хоч це завдає йому неабияких страждань. Своє незавидне становище не похилого літами й не безсилого, але вже „загнаного на піч“ Кайдаш прекрасно розуміє і шукає розради в чарці, допивається до білої гарячки і тоне біля греблі.

Карпо й Лаврін характерами значно сильніші від батька. Ці молоді люди здатні відстоювати право на особистий вибір. Якщо заможна Мотря не викликала у старих Кайдашів, особливо Марусі, якихось заперечень стосовно Карпового одруження з нею, то зовсім юна Мелашка з бідної та багатодітної родини не була бажаною парою для молодшого Кайдаша. Живучи з батьками, Лаврін постійно виказує турботу про свою дружину, по-справжньому страждає, коли вона не повернулася з Києва. І Карпа, і Лавріна письменник наділяє важливими рисами розуміння багатьох ситуацій, передбачливості, вболівання за громаду. Ні Кайдаші, ні жоден господар Семигорів не береться розкопувати злощасний горб, та як тільки пан дозволяє Беркові відкрити шинок у селі, саме Лаврін і Карпо перші виступають проти цього. Кайдаші, на відміну від решти населення Біївців, не піддаються на підмову вдавано щедрого на споювання селян Берка. Карпо навіть виразно протиставляє себе односельцям, відважно каже їм правду у вічі: „Погана ваша рада: я не пристаю на це!“ Передбачення Лавріна й Карпа дуже швидко збуваються: „Берко приймав за горілку не тільки пашню, але навіть крадене сіно й солому. Понесли люди мішками пашню в Беркову комору, а Берко тільки гладив бороду білою рукою, дивився, як п'яні мужики валялись під його тином, та зараз-таки підняв скажену ціну на горілку“. Закономірно, що рішучий і непоступливий характер Карпа спонукає громаду обрати саме його десяцьким (господарем, який керував іншими власниками десяти обійсть, коли треба було виконувати якісь громадські роботи).

На жаль, до власного батька Карпо та Лаврін ставляться не найкраще. Причина тут зовсім не в тому, що старий Кайдаш - п'яничка, а в тому, що сини хочуть якнайшвидше почуватися повноцінними господарями. Карпо це прагнення озвучує дещо парадоксально: „Тату, не бийте Мотрі.., яке право ви маєте бити мою жінку?“ Інакше кажучи, за сільськими мірками у рідкісних випадках піднімати руку на дружину міг лише її чоловік. А втім, заганяє старого Кайдаша „на піч“ не Карпо, а саме Лаврін, який раптово виходить із-під батьківської влади. А що не хоче, як старший брат, відокремлюватися, то цьому є цілком користолюбне пояснення: „- Може, ти хочеш, щоб я й тобі виділив твою частку поля, як Карпові? - Нащо? Ваша частка - і моя частка: ви сьогодні господар, а я завтра, - сказав Лаврін“. Врешті, Лаврін прекрасно розуміє, що відокремлення йому невигідне, адже й Карпо бідкається: „Батько одрізав мені городу, неначе вкрав“, тож після смерті старого й розпочинається новий переділ майна між Кайдашенками.

Анатолій Базилевич. Ілюстрація до повісті „Кайдашева сім'я“ (1960)

Лаврін жодного разу не піднімає руки на батька, тоді як Карпо нещадно лупцює старого, женеться з дрючком за матір'ю, заганяє її в ставок, але не настигає, бо: „Не так шкода матері, як шкода чобіт!“ Для старшого Кайдашенка характерні такі риси, як гордість і почуття власної гідності. Почувши, що за знущання зі старої матері йому присуджено десять різок, Карпо вважає за краще заплатити п'ять карбованців і перепросити її, але уникнути публічного сорому. Натомість для Мотрі ліпше відсидіти в сільській тюрмі („холодній“) два дні, аніж помиритися з Кайдашихою.

У сімейних ворогуваннях і бійках задіяні навіть Карпові й Лаврінові діти, і це вже трагічно, адже рід розпадається, руйнуються стосунки між найближчими родичами.

Засоби комічного

За жанром „Кайдашева сім'я“ - гумористична повість, тож засоби комічного в цьому творі використані щедро, вони виразні й тісно пов'язані з народною сміховою культурою. Дотепи, іронія, жарти - важливі елементи характеротворення.

Наприклад, відверто глумлива й навіть жорстока характеристика сільських дівчат з боку Карпа характеризує його як людину в'їдливу, недобру, черству. Натомість Лаврін у кожній дівчині знаходить щось хороше, а про недоліки поведінки чи зовнішності говорить жартома.

У „Кайдашевій сім'ї“ гумор доброзичливий, лагідний сміх, що характеризує життєрадісність українців у цілому. Гумористично змальовуючи чвари Кайдашів, І. Нечуй-Левицький простежує справжню причину руйнування цієї родини і як письменник-реаліст бачить її в соціальних обставинах. Іронія використовується, коли певне явище характеризує негативні риси характеру героїв (наприклад, „панська“ поїздка Кайдашихи на надто високому возі до Балашів, вузький і дешевий одяг на дітях і Карпові як наслідок Мотриної скупості).

Комікс за мотивами повісті Івана Нечуя- Левицького „Кайдашева сім'я“. Видавництво „Грані-Т“. Художниця Наталія Тарабарова (2007)

„Яка прекрасна мова! Читав - наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв!“

Михайло Коцюбинський

Кадри з фільму „Кайдашева сім'я“ (кінооб'єднання „Консорціум "Козак"“, 1993)

Письменник часто використовує художній засіб паралелізму. У сцені непокори Мотрі страви, що википають, передають настрій обох жінок, які зі злості й через взаємні образи промовисто замовкли і, замість того щоб взятися за важливішу хатню роботу, сіли вишивати: „В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав вряди-годи здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала, підіймаючи затужавілий вершок угору“.

Важливу роль у створенні комічного відіграє манера оповіді письменника - контрастне змішування пафосу „високого“ стилю із жалюгідною картиною змальованого. Наприклад, для відтворення сцени чергової „сімейної війни“ Кайдашів І. Нечуй-Левицький використав традиційний стиль народного героїчного епосу: „Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха, а за нею вибігла з хати Мелашка з Лавріном, а за ними повибігали всі діти“.

Засобами комічного в „Кайдашевій сім'ї“ передано й авторську позицію, і ставлення односельців до Марусі Кайдашихи, Мотрі й Карпа, і навіть вектори оптимального1сприймання твору потенційними читачами. Розбудовуючи повість „Кайдашева сім'я“ за принципом частої зміни комічних ситуацій, Іван Нечуй-Левицький створив сумну картину селянського життя. Свого часу Микола Гоголь так охарактеризував це явище: „Часто крізь видимий світу сміх ллються невидимі світу сльози“.

У XX ст. Євген Гуцало називав „Кайдашеву сім'ю“ „ареною людських пристрастей“. Закономірно, що цей твір багато разів ставили актори районних та обласних театрів, а в 1993-1996 рр. на екрани вийшов двосерійний фільм (комедія) „Кайдашева сім'я“ режисера Володимира Городька. У цій кінокартині роль старого Омелька зіграв незабутній Богдан Ступка.

1 Оптимальний - тут: найкращий із можливих.

Цікаво знати!

У 1993 р. було засновано Літературно-мистецьку премію імені І. Нечуя-Левицького. Цією премією нагороджують за високохудожнє оригінальне втілення українського національного характеру в творах літератури та мистецтва.

Для часу написання і перших видань повість „Кайдашева сім'я“ була дуже актуальна. Проте минуло понад 120 років, а інтерес до цього твору не згасає. Висока художність, яскравий гумор і гостро поставлені важливі для українців проблеми зробили цю повість улюбленою книгою мільйонів читачів.

Діалог із текстом

1. Чим відрізняється соціально-побутова повість від гумористичної соціально-побутової повісті? Свою відповідь проілюструйте літературними творами.

2. Про які „три війни“ в сім'ї Кайдашів веде мову Н. Зборовська? Чому дослідниця вважає їх ключовими?

3. Як ви думаєте, український індивідуалізм, небажання дорослих одружених дітей жити під одним дахом із батьками або іншими близькими родичами - це добре чи погано?

4. Хто саме в сім'ї Кайдашів призводив до більшості сварок та бійок і чому?

5. Чи можна пробачити Кайдашисі, що вона всю роботу переклала на Мотрю? Як ви думаєте, чи виконувала б цю роботу Мотря, живучи окремо від свекрухи?

6. Як ви ставитеся до того факту, що заможна Кайдашиха дозволила Лаврінові одружитися з убогою Мелашкою? Чи можемо ми сказати, що Маруся була хорошою матір'ю, хотіла синові добра і щастя?

7. Як сприйняла Кайдашиха зникнення Мелашки? Чи зреагувала б так Мотря, якби пропала її невістка? Чи пішла б на пошуки? Про що це свідчить?

8. Чия провина більша: Карпова, який вдарив батька, чи Лаврінова, який змусив старого зрозуміти, що той уже не господар власного майна?

9. На чому наголошує автор, описуючи похорон старого Кайдаша? Скільки днів після цього Кайдаші жили в мирі? Як ви особисто розцінюєте їхню поведінку?

10. Чому Кайдашиха називала себе „сиротою“, розповідаючи, якії ображають діти?

11. Чи відчував Карпо муки совісті, коли вдарив батька або коли загнав матір у ставок? Як ви це розцінюєте?

12. Як саме Мотря налаштовувала власних дітей проти рідної бабусі? Подумайте, чи змогли б ці діти вирости порядними людьми.

13. Проінтерпретуйте одну з оцінок „Кайдашевої сім'ї“ видатними літературознавцями (на ваш вибір).

14. Із огляду на події „Кайдашевої сім'ї“ прокоментуйте такі слова Вольтера: „Що зробилося смішним, те вже не може бути небезпечним“.

15. Заповніть таблицю: доберіть цитати з тексту повісті „Кайдашева сім'я“, які б ілюстрували засоби комічного, використані в цьому творі, а також укажіть причину саме такого гумористичного змалювання і дайте власну оцінку відповідній події.

Засоби комічного

Цитата з „Кайдашевої сім'ї“

Причина осміювання і ваша оцінка відповідної події

Іронія



Гумор



Сатира



Сарказм



Пародія/парадокс



Діалоги текстів

Пригадайте з курсу зарубіжної літератури твори, у яких порушується проблема батьків і дітей. Чим вона подібна до висвітленої!. Нечуєм-Левицьким у повісті „Кайдашева сім'я“?

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте картину В. Бараненка „Дівчина з характером“. До якого з двох образів невісток старих Кайдашів можна використати цю ілюстрацію?

2. Розгляньте ілюстрації до „Кайдашевої сім'ї“ А. Базилевича. Які епізоди повісті відтворив художник?