Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Життєвий і творчий шлях - ІВАН ФРАНКО (1856-1916) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Життєвий і творчий шлях

Ми не можемо назвати, мабуть, жодної ділянки людського духу, в якій би не працював Іван Франко і в якій він би не був великий.

Павло Загребельний

Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в Нагуєвичах поблизу Дрогобича на Львівщині в шанованій і досить заможній сім'ї коваля Якова Франка. Батько славився як хороший майстер і людина непересічного розуму. Мати Івана Франка - Марія Кульчицька - мала гарний голос, любила співати та розповідати казки. Від неї до І. Франка перейшло глибоке розуміння краси природи і неповторності кожної хвилини життя. Батькова кузня для рудоголового Яся (у дитинстві його також звали ще й Мироном) стала найулюбленішим місцем. Сюди приходили люди, розповідали свої життєві історії. На основі почутого в дитинстві й згадок вітчима про бориславські нафтові копальні згодом постав Франків цикл

Леопольд Левицький. Малий Іван Франко у батьковій кузні

Олександр Мицник. Кузня (2015)

„Бориславські оповідання“. Навіть через багато років письменник згадував про ковальське горно як символічне джерело власної сили й натхнення: „На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі... І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя.

І що він не погас і досі“.

Вихований в атмосфері людяності й добра,

Івась зростав тямовитою дитиною з чудово розвиненою пам'яттю, мисленням та уявою. Оскільки в Нагуєвичах школа була дуже далеко від оселі батьків, Яків Франко віддав шестирічного Івана до початкової школи в село Ясениця-Сільна. Малий Франко жив у сім'ї маминого брата, дядька Павла Кульчицького, який за десять днів зумів навчити хлопчика читати по-українськи. У початковій школі Франко навчився читати і писати українською, польською і німецькою мовами, вивчив чотири арифметичні дії. Саме в Ясениці-Сільній Іван мав доступ до величезної бібліотеки священика Йосипа Левицького, людини передових поглядів, перекладача-самоучки творів Йоганна-Вольфганга Ґете та Йоганна-Фрідріха Шиллера.

У 1864-1867 рр. Іван Франко навчався у Головній міській школі Дрогобича. Навчання тут вели німецькою мовою, хоч були уроки польської та української. Після успішного іспиту за перший клас Франка відразу ж зарахували до другого. Скромний, по-сільському одягнений хлопчик болісно сприймав знущання та образи, завдані паничами-однокласниками. Навіть окремі вчителі заповзялися на „хлопського сина“. Проте знущання не зламали хлопчика, не згасили його прагнення до знань. Наприкінці навчального року Іван виявився найкращим учнем. Батько був на іспиті, радів успіхам своєї дитини і навіть заплакав від щастя. Згодом І. Франко про це згадував так: „...Я не бачив його, а тільки, коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду (книжку), то я почув, що він голосно заплакав“. Через два місяці старенького батька не стало. Про його смерть Франко написав вірш „Великдень“, який не зберігся.

Господарство Франків без чоловічих рук почало занепадати. Хоч мати була набагато молодша від покійного батька, але не могла впоратися з великим господарством і кількома дітьми. Вона вийшла заміж за Гриня Гаврилика, колишнього бориславського ріпника1, який ставився до Івана Франка, як до рідного. Коли ж неповнолітній хлопець втратив матір, вітчим вчинив шляхетно і надалі дбав про його освіту.

Упродовж 1867-1875 рр. Іван Франко навчався у Дрогобицькій реальній гімназії. Залишившись напівсиротою, він самотужки заробляв на життя репетиторством і написанням учнівських творів.

1 Ріпник - найманий працівник у нафтовій ямі.

Цікаво знати!

У гімназійні роки І. Франко почав збирати фольклор, комплектувати свою бібліотеку (понад 500 примірників українською та іншими мовами), писати вірші й прозу. У „Споминах із моїх гімназійних часів“ із вдячністю згадував своїх учителів, а в одному з листів до Михайла Драгоманова зауважив: „Почав я писати віршем і прозою дуже вчасно, ще в нижчій гімназії. Вплив на вироблення у мене літературного смаку мали два вчителі: Іван Верхратський і Юлій Турчинський, оба писателі і поети...“.

1874 р. в Долині І. Франко познайомився з першим своїм коханням - Ольгою Рошкевич. Це була найбільша і взаємна любов у їхньому житті. Закохані листувалися, а через два роки після знайомства Франко офіційно попросив у священика Михайла Рошкевича її руки. Батько погодився, але на заваді родинному життю став арешт Франка в 1877 р. за участь у таємній соціалістичній організації та поширення її ідей. Батько нареченої, хоч дуже поважав Франка і навіть пророчив йому велике майбутнє, після обшуків у своєму домі в Долині був категорично проти будь-яких стосунків, заборонивши дочці навіть листування. Та всупереч волі батька закохані продовжували писати одне одному, навіть таємно зустрічалися в Коломиї у 1880 і 1884 рр. Листування Івана та Ольги тривало аж до 1898 р. 1879 р. Ольга Рошкевич вийшла заміж за священика Володимира Озаркевича, брата письменниці Наталії Кобринської.

В останньому класі гімназії Іван Франко налагодив співпрацю з місцевими часописами й видавництвами. У львівському журналі „Друг“ почав друкуватися під псевдонімом Джеджалик. Письменника-початківця цікавила історія рідного краю. 1874 р. Іван Франко написав драму „Три князі на один престол“. Зацікавився перекладацькою справою, його схвилював „Фауст“ Йоганна-Вольфганга Ґете, героїчний німецький епос „Пісня про Нібелунгів“.

Улітку 1875 р. Іван Франко успішно закінчив гімназію, а восени того ж року його зарахували на філософський факультет Львівського університету, де юнак вивчав класичну філологію та українську мову й літературу. Першокурсник виявив непересічні здібності і вже із січня 1876 р. одержував 210 злотих заохочувальної стипендії, а як найталановитішого студента його звільнили від оплати за навчання.

У Львові Іван Франко долучився до москвофільського „Академического кружка“, був його бібліотекарем; подружився зі старшим на курс Михайлом Павликом. Книги взяли в полон спраглого до знань селянського сина. Колишній товариш Франка Антін Дольницький згадував: „Без книжки під пахвою рідко коли можна було його стрінути на вулиці. А що прочитав, те і затямив на ціле життя“.

Іван Франко в студентські роки (1875)

Ольга Рошкевич (1879)

1876 р. вийшла Франкова збірка „Баляди і розкази“, у якій найяскравішою перлиною засяяв вірш „Наймит“, в образі якого символічно поставав український народ. У лютому цього ж року І. Франка обрали секретарем журналу „Друг“, і видання змінило свою видавничу політику. Журнал став демократичнішим, цікавішим. У цей час Франко пробує написати повість з історії галицького опришківства „Петрії і Довбугцуки“, в якій іще відчувається учнівство автора-початківця.

За зв'язки з російськими революціонерами та українцями з Наддніпрянської України поліція провела обшук у помешканні І. Франка, і 12 червня 1877 р. його заарештували (австрійський уряд іще тричі ув'язнював митця: у 1880, 1889 і 1892 рр.).

Політичний процес над молодими Іваном Франком, Михайлом Павликом та Остапом Терлецьким був тривалий. Франкові довелося відбути шість тижнів арешту у львівській в'язниці. Це докорінно змінило його долю. „Вибив із колії засуд Павлика і мене, - писав Франко. - Ми були студенти філософії, числили на педагогічну кар'єру, а тепер мусили попрощатися з нею і заробляти на хліб наразі журналістикою“. Через ув'язнення Франкові довелося перервати своє навчання у Львівському університеті, щоправда, відновився в 1878-1879 рр.

Після суду юнаки взялися за організацію журналу „Громадський друг“, кошти для випуску якого надсилали М. Драгоманов та Олена Пчілка. Нормальній роботі часопису перешкоджала цензура, тому доводилося змінювати його назву на „Дзвін“, „Молот“, задовольнятися лише збірками творів, замість періодичного видання.

У вересні 1879 р. Івана Франка призвали до війська, проте через слабкий зір комісували. Повернувшись до Львова, юнак жив у великих злиднях і брався за будь-яку роботу. Він із радістю погодився поїхати в село Нижній Березів до Кирила Геника, щоб підготувати його до іспитів на атестат зрілості. 4 березня за підозрою у підбурюванні селян до бунту поліція затримала І. Франка та К. Геника. Тримісячне слідство не встановило їхніх протиправних намірів, однак І. Франка жорстоко покарали: відправили в Нагуєвичі етапом, як злодюгу чи вбивцю. Вітчим тяжко пережив цей сором, але не змінив свого доброго ставлення до пасинка. Хворий, зневажений, втомлений, але нескорений Франко повернувся до Львова, упорядкував свої поезії у збірку „З вершин і низин“, яка побачила світ 1887 р.

Іванові Франку вдалося зібрати кошти на видання журналу „Світ“, який виходив до осені 1882 р. Цей поміркований часопис досить обережно пропагував соціалістичні ідеї, до яких сам І. Франко ставився неоднозначно. Наприклад, критикував Фрідріха Енгельса у статті „До історії соціалістичного руху“ і наголошував: „Програма державного соціалізму аж надто часто пахне державним деспотизмом та уніформізмом, що проведений справді в життя міг би статися великим гальмом розвою або джерелом нових революцій“.

Іще з 1879 р. Франко мріяв поїхати до Києва, але вдалося це зробити тільки в лютому 1885 р. На вечорі творчої інтелігенції поет познайомився зі слухачкою.

Іван Франко у студентському гуртку

Іван Франко з дружиною Ольгою Хоружинською (1886)

Діти Івана Франка: Андрій (перший ліворуч), Петро (стоїть у центрі), Тарас (перший праворуч), Ганна (сидить у центрі) (1902)

Вищих університетських курсів для жінок Ольгою Хоружинською. Через рік у травні вони одружилися. Пізніше Іван Франко писав Агатангелові Кримському, що одружився „з доктрини“, нібито його шлюб із Хоружинською мав символізувати єдність західноукраїнських земель із Наддніпрянською Україною. Тоді ж у Києві Франко познайомився з Миколою Лисенком, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Старицьким. Коли повернувся до Львова і став редактором „Зорі“, мріяв видати в Галичині твори Панаса Мирного, Бориса Грінченка, Михайла Старицького, але зробити це було непросто.

Іще в юності І. Франко виношував ідею соборності України. Улітку 1889 р. до Галичини прибула група студентів із Наддніпрянщини, відбувалися дискусії про ймовірність об'єднання Лівобережної і Правобережної України. Про це стало відомо поліції, на квартирі Франка провели обшук та ув'язнили поета на десять тижнів. Голкою на тюремній стіні митець написав 49 сонетів і оповідання „До світла!“.

Повну університетську освіту І. Франку довелося завершувати в Чернівцях, де під час зимового семестру 1890-1891 рр. він одержав атестат, без якого не міг скласти докторські іспити. Цього ж року поет відбув до Відня й у червні склав обидва іспити з відзнакою, а згодом захистив дисертацію. Наприкінці червня 1893 р. Іван Франко офіційно отримав учений ступінь доктора філософії.

Хоча 22 березня 1895 р. І. Франко успішно прочитав габілітаційну (пробну) лекцію „“Наймичка” Т. Шевченка“ у Львівському університеті, а студенти й викладачі захоплено вітали його, однак із різних, у тому числі й суб'єктивних, причин він не отримав посади на кафедрі української словесності.

„Як не міг Леонардо да Вінчі бути лише живописцем або тільки скульптором, як не здатний був Ломоносов бути лише хіміком, або тільки поетом, так ненароджений був Іван Франко на те, щоб усю силу свого розуму, темпераменту й таланту спрямувати якимсь одним річищем... Франко був народжений поетом, але він же був народжений і прозаїком, і ученим-дослідником, і громадським діячем. Його творча діяльність нагадує складний і прекрасний поліфонічний твір: багато мелодій, багато контрастів, гострі поєднання звуків - але, зрештою, все зливається у світлу гармонію“.

Максим Рильський

Іван Гуторов. Пробна лекція Івана Франка у Львівському університеті 1895 р. (1950)

Знаючи, що система виборів несправедлива, 1895 р. Франко все ж готувався до виборів до сейму. Унаслідок підтасовок і грубих махінацій І. Франко так і не став депутатом, не вдалося це йому і 1898 р.

Іван Франко катастрофічно втрачав зір і навесні 1897 р. переніс складну операцію. Цей рік став роком випробувань для митця. За надруковану у віденській газеті Die Zeit(„Час“) статтю „Поет зради“ (1897), де йшлося не стільки про національного польського поета Адама Міцкевича, скільки про шляхту, яка його ім'ям вела окупаційну політику, поляки зробили проживання Івана Яковича у Львові нестерпним. На будинку поета написали гасло: „Геть Франка“; камінь, кинутий у І. Франка, влучив у його найстаршого сина Андрія, який промучився рік і помер.

30 жовтня 1898 р. громадськість Галичини святкувала 25-річчя творчої діяльності Великого Каменяра. Коли надали слово ювілярові, він сказав: „Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові. Вихований у твердій школі, я змалку засвоїв собі дві заповіді. Перша - почуття обов'язку, а друга - потреба ненастанної праці...“.

На жаль, навіть у дні ювілею Іван Франко не мав спокою. Видані в попередні роки збірки „Зів'яле листя“ та „Мій Ізмарагд“ критика зустріла неоднозначно. У газеті „Буковина“ побачила світ стаття (очевидно, редактора Осипа Маковея) „Любить чи не любить? (Громи на д-ра Івана Франка)“, боляче вразила поета й розгромна рецензія „Смутна поява“ Василя Щурата. Митець зустрічними публікаціями боронив свої погляди і творчість, але це коштувало йому здоров'я.

Цікаво знати!

Коли у 1914 р. почалася Перша світова війна, обидва молодші Франкові сини - Тарас і Петро - пішли на фронт, виявивши бажання служити Україні в складі січового стрілецтва. Петро Франко пройшов летунський вишкіл, отримав чин військового сотника і став референтом летунства в Українській галицькій армії, де багато зробив для створення полкової авіаційної бази.

Дочка Івана Франка Ганна під час Першої світової війни проживала за межами Галичини; співпрацювала з Червоним Хрестом для надання допомоги українським полоненим за кордоном.

В останні роки свого життя Іван Франко особисто піклувався про галицьке стрілецтво.

Першою стрілецькою стала пісня на слова вірша І. Франка „Не пора, не пора, не пора москалеві й ляхові служить“, яка мала виразне патріотичне звучання, спонукала українців до національної само- ідентифікації. Війна ускладнила й так злиденне становище родини Франків. Письменник у ті дні писав: „Мені грозить просто голодна смерть“. Немічного поета поклали в госпіталь для поранених січових стрільців.

Помер митець 28 травня 1916 р., похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Десятки газет Європи надрукували некрологи. Велич Івана Франка - надзвичайна. Свідченням цього є факт, що Всесвітня Рада Миру 9 квітня 1956 р. у Стокгольмі ухвалила відзначати цей рік (а тоді виповнювалося 100 років від дня народження І. Франка) в усіх країнах світу.

Загалом більшого титана праці, ніж Іван Якович Франко, в українській культурі не було й немає. Навіть 50 томів, виданих у радянські часи, не вмістили всієї його творчої спадщини та листування. У його поетичному доробку - понад півтисячі творів, частина яких іще за життя автора вийшла в семи збірках: „Баляди і розкази“ (1876), „З вершин і низин“ (1887), „Зів'яле листя“ (1896), „Мій Ізмарагд“ (1896), „Із днів журби“ (1900), „Semper tiro“ (1906), „Давнє і нове“ (1911); прозовий доробок - 10 романів і повістей, майже 150 творів малої прози, що вийшли друком у 19 прозових збірках. Франко відіграв значну роль у розвитку української драматургії, з-під його пера вийшли у світ такі твори: „Три князі на один престол“ (1874), „Славой і Хрудош“ (1875), „Украдене щастя“ (1891-1893), „Рябина“ (1886), „Учитель“ (1893-1894), „Сон князя Святослава“ (1895), „На склоні віку“ (1900), „Послідній крейцар“ (1879), „Будка ч. 27“ (1893-1897), „Майстер Чирняк“ (1894), „Кам'яна душа“ (1895), „Суд Святого Николая“ (1895), „Чи вдуріла?“ (1904).

Іван Франко потужно заявив про себе як перспективний учений, опублікував численні праці з історії української літератури, глибокі розвідки про творчість Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Степана Руданського.

Епістолярій Івана Яковича (його листи до адресатів і листи адресантів І. Франкові) становить 48-й, 49-й і 50-й томи найповнішого нині (50-томного) видання творів письменника, а це засвідчує його активну громадську діяльність. Мемуари про І. Франка - також явище унікальне. У радянські часи до 125-річчя Каменяра вийшов друком великий том (413 сторінок) „Спогади про Івана Франка“ (1981). Не так давно перевидана книга Михайла Мочульського „Іван Франко. Студії та спогади“ (2005, 2016), а також уперше видані без купюр1 „Спогади про Івана Франка та його сімейне вогнище“ Марії Грінченко (2010). До 100-річчя від дня народження І. Франка в Торонто (1956) вийшла книга спогадів його дочки Ганни „Іван Франко і його родина. Спомини“, яка була перевидана в Харкові у 2005 р. У видавництві „Каменяр“ готують до друку спогади без купюр про Івана Франка видатних українських діячів Михайла Гру- шевського, Людмили Старицької-Черняхівської.

Хворий Іван Франко, с. Криворівня (1912)

„Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба. Мука і передчуття щастя України. України і людськості“.

Максим Рильський

1 Без купюр - без скорочень, цензурних втручань, вилучень певних частин тексту.

Мурая із зображенням портрета Івана Франка на одному з будинків сучасного м. Івано-Франківська (вуя. Бельведерська; автор мурала - сучасний прикарпатський художник Роман Бончук, організатор першого у світі музею Небесної сотні)

1956 р., до столітнього ювілею митця, на екрани вийшов біографічний фільм „Іван Франко“ (режисер Тимофій Левчук, у ролі Івана Франка - Сергій Бондарчук, у ролі дружини поета - Лілія Гриценко).

Афіша фільму „Іван Франко“ (1957)

Діалог із текстом

1. Прокоментуйте епіграф до біографії І. Франка. Що мав на увазі П. Загребельний?

2. Чому І. Франко здобував початкову освіту не в рідному селі, а в Ясениці-Сільній? Чим перебування саме в цьому населеному пункті виявилося дуже сприятливим для нього?

3. Чому вчитель Мелько відверто глузував з Івана Франка і як наголошував на тому, що селянським дітям не потрібно вчитися в школі?

4. Що ви довідалися про кохання Ольги Рошкевич та Івана Франка? Чому закохані розійшлися, хоч довіку зберегли одне про одного найкращі спогади?

5. Розкажіть про перший етап творчості І. Франка.

6. Чим був викликаний перший арешт І. Франка і якими виявилися тюремні умови? Чому ув'язнення негативно вплинуло на здобуття освіти в університеті? Як про це писав І. Франко?

7. Як Франко ставився до соціалізму? Які політичні оцінки засвідчують блискучий розум і пророчу передбачливість митця?

8. Чому ставлення до І. Франка його сучасників не завжди було виваженим і справедливим?

9. Що ви можете сказати про одруження І. Франка з О. Хоружинською? А що вам відомо про їхніх дітей?

10. Де і коли І. Франко захистив докторську дисертацію і отримав учений ступінь?

11. Які творчі досягнення І. Франка - найважливіші? Чому цього письменника називають титаном? Назвіть його поетичні збірки.

12. Прокоментуйте одне з наведених у підручнику висловлювань (на ваш вибір) М. Рильського про І. Франка.

13. Пригадайте повість „Захар Беркут“ І. Франка, яку ви вивчали у 7 класі, й доведіть, що це умовно історичний, тобто історично-художній, а не художньо-історичний твір.

14. Як ви думаєте, чим цікаві мемуари сучасників про Івана Франка? Які з них ви особисто читали?

Діалоги текстів

Прочитайте уривок вірша Дмитра Павличка „Він за плугом ходив...“ і визначте ставлення Івана Франка до хліборобської праці, ставлення до Франка-хлібороба жандарма та авторську позицію в цьому творі.

Мистецькі діалоги

1. Розгляньте портрет Івана Франка роботи Івана Труша на початку розділу. Як ви думаєте, на чому саме хотів зосередити увагу глядачів художник? Із якої причини?

2. Проаналізуйте одну з ілюстрацій (на ваш вибір), уміщену в підручнику. Що саме на цій репродукції вам найбільше заімпонувало?

3. Прослухайте пісню „Гімн“ („Вічний революціонер“) на слова Івана Франка й музику Станіслава Людкевича. Які почуття у вас викликає ця пісня?