Українська література 10 клас (рівень стандарту) - О. В. Слоньовська - Літера ЛТД 2018

Франко-перекладач - ІВАН ФРАНКО (1856-1916) - Українська література кінця XIX - початку XX ст.

Художній переклад - це максимально наближене відтворення літературного тексту іншою мовою з дотриманням головних особливостей оригіналу. Британська енциклопедія трактує професію літературного перекладача не як науку, а як мистецтво, отже, визнає перекладача рівноправним співавтором твору. Переклад неможливий без втрат і певних деформацій. Зі староіталійської мови навіть походить фразеологізм: „Traduttore, traditore!” - що означає: „Перекладач - зрадник”. Якщо переклад тексту суттєво відрізняється від оригіналу, то літературознавці називають його не літературним перекладом, а переказом.

Переклад - надзвичайно відповідальна справа. Треба дуже добре володіти мовою твору, мати естетичне й літературне чуття, щоб із синонімічного ряду вибрати слово, яке якнайкраще відповідає певній лексемі в оригіналі, необхідно ще й адаптувати чужомовний літературний текст до розуміння читача, для якого здійснюють переклад. Отже, перекладач мусить знати ментально-світоглядні особливості обох народів: того, з мови якого перекладає, і того, який читатиме цей переклад.

Агатангел Кримський. Бейрут. Фото (1898)

Той, хто береться за літературний переклад, зобов'язаний подолати мовний бар'єр, усунути ілюзію комунікативної тотожності (перекладати не механічним способом, а відшукувати найточніші слова, які передають зміст оригіналу). Асоціативні зв'язки мови оригіналу й мови перекладу - різні, тому перекладач зобов'язаний працювати творчо.

Іван Франко вільно володів 14 мовами, здійснив літературні переклади з 37 національних літератур майже 200 художніх текстів. Листувався з тогочасним поліглотом1, українцем кримськотатарського походження - Агатангелом Кримським (1871-1942), який знав майже 100 мов (шістдесятьма - писав і читав).

Твори античної літератури, яку вважав скарбницею світової культури, Франко почав перекладати ще під час навчання у гімназії. Річ у тому, що в ті часи належне вивчення латини й старогрецької мови навіть у гімназії було обов'язковим. Юний Франко взявся за переклади Гомерових гімнів (до кінця життя переклав усі 34), а згодом переклав трагедії Софокла „Цар Едіп”, „Сапфо і Алкей”, „Піндар і Менандр”, упорядкував збірку власних перекладів „Старе золото”, переклав вірші римських поетів Горація та Вергілія. Франкові переклади античних ліриків Сапфо й Алкея з відповідними науковими коментарями та розвідками ввійшли до книги „Алкей і Сапфо. Тексти і студії” (1913). Перекладав поеми „Іліада” та „Одіссея” Гомера.

1 Поліглот - знавець багатьох іноземних мов.

Перша сторінка листа Агатангела Кримського до Івана Франка від 4/16 січня 1891 р.

Перша сторінка автографа перекладу Івана Франка Гомерової „Одіссеї” (пісня перша) (1873)

Іван Франко ще в гімназії „переклав віршами цілого Йова”1. Із польської мови уже зрілим митцем перекладав твори Адама Міцкевича. Коли Осип Маковей запропонував до друку власні переклади новел К. Ф. Маєра, І. Франко не тільки удосконалював ці тексти, а й супроводив їх своєю літературознавчою статтею „Конрад Фердинанд Маєр і його твори”. Також Великий Каменяр успішно перекладав з італійської, болгарської та французької мов.

У німецькому фольклорі його як перекладача особливо цікавила середньовічна германська епічна поема „Пісня про Нібелунгів”. Німецьку мову І. Франко знав досконало, а тому його переклади „Фауста” Йоганна- Вольфганга Ґете, над яким трудився понад 10 років, надруковані в журналі „Друг”, викликали фурор2 у середовищі галицьких читачів.

Англійську мову Іван Франко взявся вивчати досить пізно, але вже з 1879 р. перекладав сонети Вільяма Шекспіра, його ж драму „Венеціанський купець”, окремі уривки з „Короля Ліра” та „Бурі”. Працюючи редактором відділу літератури і критики в журналі „Літературно-науковий вісник”, І. Франко редагував переклади Шекспірових творів, зроблені Пантелеймоном Кулішем і Юрієм Федьковичем. Саме І. Франка можна вважати першим українським шекспірознавцем.

Митець перекладав Джорджа Байрона і свого часу був найбільшим знавцем творчості цього письменника в Україні. 1879 р. Іван Франко переклав і видав драматичну поему „Каїн” Дж. Байрона. Очевидно, саме цей твір надзвичайно надихнув І. Франка до написання художньо-філософського твору „Смерть Каїна”. Ні про яке епігонство тут не може бути й мови. У Байрона Каїн - гордий індивідуаліст, у Франка - нещасна людина, на долю якої випав неспокутний гріх і жахливі митарства. Надзвичайно вдалим виявився і переклад І. Франка Байронового вірша „Новогрецька пісня”. Іван Якович правив Кулішів переклад „Чайльд-Гарольдової мандрівки” Байрона, написав надзвичайно цінну літературознавчу статтю „Лорд Байрон”.

1 Книга Йова - книга входить до Старого Заповіту Біблії і складається з трьох частин: прологу та епілогу, написаних прозою, та основної частини, написаної віршами.

2 Фурор - публічний успіх, раптове визнання.

Володимир Липовий. Іван Франко (диптих „Безсмертні генії”) (2002)

Із класиків англійської літератури Івана Франка особливо цікавив Чарлз Діккенс. Власне, щоб читати цього письменника в оригіналі, Франко й почав вивчати англійську мову, адже його зачепило за живе, коли син Франкового шкільного друга у суперечці з Іваном Яковичем сказав: „Хто не знає Діккенса, той, властиво, не знає нічого з літератури, не має смаку, не має очей”. Франків переклад вірша „А муж є мужем, будь-що-будь” шотландського поета Роберта Бернса досі вважається неперевершеним.

Іван Франко не тільки написав літературознавчі праці, а й переклав понад сто віршованих уривків для другого видання арабських казок „Тисяча і одна ніч”.

Відомі Франкові переклади уривків із давньоіндійського епосу „Махабхарата” („Велике сказання про нащадків Бхарати”) і кількох індійських казок із „Панча-тантри” („П'ять кошиків житейської мудрості”), написаної санскритом. Також І. Франко цікавився всесвітньовідомими давньоіндійськими творами. „Рігведа” - один із найдавніших і найцікавіших релігійних текстів у світовій літературі. Франко перекладав гімни з „Рігведи” (5 уривків, 14 строф). 1909 р. в серії „Універсальна бібліотека” вийшла друком перекладена І. Франком індійська легенда „Цар і аскет” (очевидно, саме цей твір спонукав митця до написання „Легенди про вічне життя”) з передмовою „Короткий нарис староіндійського (санскритського) письменства”.

Перекладацька діяльність І. Франка засвідчує як феноменальні здібності письменника, унікальну пам'ять, величезне працелюбство, так і потенціал української мови та становлення української школи перекладу.

Збірка поетичних перекладів Івана Франка. Упорядник Назарій Назаров (2006)

Діалог із текстом

1. Що ви довідалися про особливості художнього літературного перекладу?

2. Чому фаховий перекладач художніх текстів мусить добре знати не тільки мову перекладу, а й ментально-світоглядні особливості народу, на мову якого перекладає, його вірування, символи?

3. Скількома мовами вільно володів І. Франко і з яких національних літератур перекладав найчастіше?

4. Чому І. Франко вважав за потрібне перекладати твори античних авторів?

5. Про що свідчить перекладацька діяльність І. Франка?

Діалоги текстів

1. Пригадайте з курсу зарубіжної літератури, хто є головним героєм поеми Гомера „Одіссея”, і подумайте, чим він привабив молодого Івана Франка, який узявся перекладати першу пісню відомого твору?

2. Прочитайте поезію Роберта Бернса „А муж є мужем, будь-що-будь” у перекладі Івана Франка і визначте головну ідею твору. Чим, на вашу думку, близький ліричний герой вірша самому Іванові Франку?